Сьогодні у християн східного обряду розпочався Страсний тиждень

29 квітня, 09:00
Культура
Сьогодні у християн східного обряду розпочався Страсний тиждень - фото 1
Протягом Страсного тижня вірні дотримуються найстрогішого посту і приділяють відвіданню храмів і молитві ще більше часу, ніж у всі дні Великого посту. Це час безпосередньої підготовки до головного церковного свята – світлого Христового Воскресіння (Великодня).

У Великий Понеділок згадується прокляття безплідної смоківниці, що росте на шляху до Єрусалимського Храму, а також Йосип Прекрасний, проданий братами в єгипетське рабство. У Великий Вівторок — читається притча Христова про десять дів. У Велику Середу — пригадується помазання блудницею миром ніг Ісуса Христа і зрада Юди.

Особливо важливими вважаються останні дні перед Великоднем – Великі четвер, п`ятниця і субота. У кожний з них у церквах читаються уривки з Євангелія, що розповідають про страждання Христа, здійснюються особливі обряди і молитви.

У Великий четвер віруючі згадують встановлення на Тайній вечері таїнства причащання Тіла і Крові Христових – Євхаристії (з грецької "подяка").

Велика п`ятниця – найскорботніший день церковного року, тому що саме у п`ятницю Ісус був розіп’ятий і помер на Хресті, спокутуючи людські гріхи. В цей день у храмах встановлюють для вшанування Плащаницю.

У Велику суботу, згідно з ученням Церкви, тіло Христа „перебувало в гробі”. Після уранішнього богослужіння в суботу віруючі освячують паски і яйця та іншу великодню поживу. А увечері збираються в храмах на урочисте богослужіння, щоб зустріти 24 квітня Воскресіння Христове.

«Великий Понеділок у Великому тижні присвячений розповіді про смоковницю. Ісус намагається знайти на дереві плід, але не знаходить. Євангелист Марко пояснює – бо не був час, аби смокви з'явилися. І попри те, Христос проклинає дерево, і воно всихає.

У віруючої людини не має часу, аби не плодоносити. У людини, яка вірить у Бога, не існує таких обставин, коли вона не може принести плоду, якого Господь від неї потребує.

Християнин повинен бути готовим дати Господеві плоди не тоді, коли є добрі обставини, а тоді коли Бог від нього цього вимагає. Ми можемо навести дуже багато прикладів плодоносіння. Це мама, яка віддає своє життя за дитину. Це наші Захисники, які роблять більше, ніж мусять, вони могли б піти, але продовжують захищати нас. Це християнські проповідники, які віддають душу за те, щоб Євангеліє було проголошене. Це діти, які з любові до батьків, підносять до Господа свої молитви…», — розповідає о. Василь Рудейко, доцент кафедри літургійних наук Філософсько-богословський факультет УКУ, заступник голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ.