Божественна Літургія cв. Івана Золотоустого
Священна і Божественна Літургія Святого Отця нашого Івана Золотоустого
(а саме такою є її повна назва), як і всі християнські Євхаристії, складається
із двох основних частин – Літургії Слова і Літургії Жертви.
Перед Літургією Слова священик служить Проскомидію – приготовляє дари хліба і вина. Це відбувається на бічному престолі, без участі вірних.
Архиєрейську Службу Божу відкриває благословення чотирьох сторін світу трисвічником на честь Святої Тройці і двосвічником на честь двох природ Ісуса Христа.
Далі починається Велика (або Мирна) єктенія, після якої співаються антифони, тобто псалми з приспівами. На початку третього антифону (у скороченій Службі Божій це хронологічно другий антифон) відбувається т.зв. Малий Вхід – священики, попереджені дияконом, котрий несе Євангеліє, виходять зі святилища і стають перед Царськими дверми – головними дверми іконостасу. Ця процесія є ритуальним залишком колись - у часах стаційних константинопільських молінь – реального входу до храму. Процесія, відспівавши антифони, приходила перед двері храму, і єпископ проказував молитву входу. Відтак всі входили до середини, єпископ займав місце в апсиді, благословляв вірних – і починалося читання Святого Письма.
Так, в одній зі своїх проповідей кінця IV ст. описує початок Божественної Літургії св. Іван Золотоустий, який, перейшовши до Константинополя з Антіохії, приніс зі собою древню Анафору Апостолів, знану сьогодні під його іменем. Цей збережений в українському обряді давній вступ до читання Святого Письма попереджає ще, після входу до святилища, спів тропарів - гімнів, присвячених згадуваній події або святим, – і "Святий Боже".
Читання Святого Письма у візантійській Євхаристії тепер охоплює тільки Новий Завіт. Між Апостолом, тобто Посланнями або Діяннями св. Апостолів, співається Алилуя. Євангеліє, проповідь і Сугуба єктенія – форма літанійної молитви в різних наміреннях, завершують Літургію Слова.
Літургію Жертви розпочинає урочисте перенесення дарів хліба і вина, т.
зв. Великий Вхід. У Константинополі це також був колись реальний вхід
до храму процесії з дарами, приготованими для Служби Божої в окремому приміщенні
– будинку, який знаходився побіч храму і слугував за сьогоднішню захристію.
Перенесення дарів супроводить спів Херувимської пісні – гімну, в якому виражається характерна для візантійської традиції типологічна інтерпретація земної Літургії як "співслужіння" з ангелами Літургії небесної. Зміст гімну стосується частин Божественної Літургії – Анафори і Причастя – такий є сенс слів про "прийняття Царя всіх".
Після покладення дарів на престолі і короткої єктенії відбувається поцілунок миру, сьогодні обмежений тільки до духовенства, і співається Нікейсько-Царгородський Символ віри. Введення Символу віри (як і деяких інших елементів, напр. гімну "Єдинородний Сину" в Літургії Слова) до Божественної Літургії мало апологетичний характер - йшлося про реакцію на різні єресі, які загрожували чистоті віри.
Заклик диякона до пильності і благословення, почерпнутий із послання до Коринтян, починають Анафору. В її структурі є всі елементи, які містять інші євхаристійні молитви. Епіклезу, тобто молитву про зіслання Святого Духа на зібраних вірних і для перетворення дарів хліба і вина у Тіло і Кров Христові, служитель проказує після слів установлення Євхаристії. В анафорі хіба найдошкульніше відчувається негативний, з ідеальної точки зору, результат еволюції візантійської Божественної Літургії: те, що більшість молитов священик проказує тайно тоді, коли вірні співають літургічні гімни. Отож тільки частина молитовного багатства Церкви доходить до мирян.
Святе причастя попереджають дві єктенії і молитва Отче наш. Усі учасники Євхаристії у візантійській традиції причащаються під двома видами – Тілом і Кров'ю. Вступом до причастя є суґестивна молитва, в якій подано слова про літургічне "сьогодні": проситься Христа, щоби прийняв причасника як учасника Його Тайної вечері.
Після обряду причастя служитель благословить вірних чашею і співає Благодарну єктенію. Заамвонну молитву попереджає заклик "У мирі вийдім". У минулому ці слова стосувалися реального виходу – зі святилища за амвон, розташований колись посередині храму.
Після промовляння заамвонної молитви духовенство йшло процесією до згаданої вище тодішньої захристії. Таким чином Божественна Літургія закінчувалася там, де і починалася (приготуванням дарів). У сучасній практиці вона закінчується так, як і інші візантійські служби – благословенням і відпустом, в якому завжди лунають слова про істинного Бога – Христа Чоловіколюбця.
Наводиться за сайтом Візантійський обряд, візантійська Божественна
Літургія
Текст Божественної Літургії українською мовою (а також англійською та
німецькою) можна завантажити на комп'ютер з сайту громади УГКЦ у західній Австрії
