Заява Змiшаної Kомiciї з богословського дiалогу між Православною і Римсько-Католицькою Церквами на VI пленарнiй сесії у Фрайсинзi (1990)
1. 3асiдання 3мiшаної Комісії пiд спiвголовуванням високопреосвященного Стилiана, архiєпископа Едварда Iдрiс Кассидi, Голови Папської Ради з розвитку Християнської єдностi, проходили з 6-го по 15-те червня 1990 р. у Фрайсинзi в примiщеннi Кардинал-Допфнер-Хауз, яке було люб'язно надане Високопреосвященним Архiєпископом Мюнхенським i Фрайсинзьким кардиналом Фрiдрiхом Веттером.
2. У 1990 р. 3мiшана Комiciя з богословського дiалогу мiж Римсько-Католицькою i Православною Церквами вiдзначила десятирiччя методичної i корисної роботи в дусi братерського взаєморозумiння та спiвробiтництва.
3. Ще два роки тому Комiciя вирiшила, що настав час розпочати вивчення богословських i канонiчних наслiдкiв таємничої структури Церкви i, передусiм, розглянути питання про взаємозв'язок авторитету i соборностi в Церкві. Разом з тим слiд вивчити богословськi та практичнi питання, що стоять перед Православною Церквою внаслiдок icнування Римсько-Католицьких Церков схiдного обряду. Ця пропозицiя була висунута на четвертiй пленарнiй cecii в Бapi (1987 р.) i почала здiйснюватися на Валаамськiй cecii (1988 р.) шляхом заснування пiдкомiciї для вивчення цього питання з наступним поданням результатiв її дослiдження в Комiciю. Пiдкомiciя зiбралася у Вiднi в сiчнi 1990 р.
4. Нiхто не міг передбачити при заснуваннi цiєї пiдкомicii тих подiй, що стануться у Схiднiй Європi, i виникнення тієї релiгiйної свободи, яку вони викликали. Повернення релiгiйної свободи на великiй територiї як для православних, так i для римо-католикiв, котpi протягом десятилiть зазнали стiльки гонінь, становить предмет глибокої подяки Боговi i ще раз свiдчить про те, що Він є Господом icтopiї.
5. Проблема виникнення та icнування Римсько-Католицьких Церков вiзантiйського обряду завжди хвилювала Римсько-Католицьку i Православну Церкви. 3важаючи на недавнi подiї, Фрайсинзька сесiя присвятила весь свiй час вивченню питань, пов'язаних з погодженням, наявністю i розвитком Римсько-Католицьких Церков вiзантiйського обряду, що називаються також унiатськими Церквами. Cумісно знайдене piшення покаже ступiнь мiцностi богословських засад дiалогу.
6. На основі проведених у дусi братерства та щиростi дискусiй Змiшана Комiciя з Дiалогу висловила такі зауваження:
1) Оскiльки в деяких perioнax панує напруженicть мiж Римсько-Католицькими Церквами вiзантiйського обряду i Православною Церквою, проблема унії стає актуальною й повинна мати прiоритет перед іншими питаннями, що розглядаються.
2) Tepмін „унiя”, означає в даному випадку прагнення досягти єдності Церкви шляхом розколу православних общин без урахування того, що еклезiологiчно Православна Церква є Сестрою-Церквою; яка являє благодать i спасiння. Тому згiдно з текстом Віденської пiдкомiciї ми заперечуємо унiю як спосiб вiдшукання єдностi, бо вона суперечить спiльному переданню наших Церков.
3) Унiя як метод там, де вона застосовувалась, не сприяла зближеннюЦерков. Навпаки, вона викликала новi роздiлення. Становище, що склалося таким чином, було приводом до сутичок i нещасть, якi закарбувалися в icторичнiй пам'ятi обох Церков. Kpiм того, i еклезiологiчнi мотиви спонукають шукати iнших шляхiв.
4) Тепер, коли нашi Церкви зустрiчаються на засадах еклезiологiчного братерського спiлкування, унiя може лише зруйнувати важливi досяrнення дiалоrу.
7. Проте, крім цiлей богословського та iсторичного зближення, слiд вжити практичних заходiв для того, щоб вчасно уникнути наслiдків небезпечного напруження, що панує в багатьох православних peгioнах. Треба врахувати таке:
а) Релiгiйна свобода осiб i общин становить не тiльки право, яке слiд цiлком поважати, але, для християн, котpi живуть божественним життям, є також даром Духа для створення Тiла Христового до повного його зростання (Єф. 4,16). Ця свобода у кiнцевому пiдсумку виключає будь-яке насильство, пряме чи непряме, фiзичне чи моральне. Дари Духа, якi подаються завжди для загальної користi (1 Кор. 12, 7), при братерському спiвробiтництвi пастирiв врештi-решт мають залiкувати рани минулоrо i привести вiруючих до глибокого та постiйногопримирення, що дозволить їм промовляти в усякiй iстинi молитву, котру заповiдав Господь своїм ученикам.
б) Отже, необхiдно, щоб компетентна церковна влада намагалася вирiшити конкретні загальнi проблеми, в дусi братерського дiалогу, беручи, звичайно, до уваги бажання мicцевих общин.
в) Будь-яке прагнення залучити вiруючих однiєї Церкви до iншої — що зветься прозелiтизмом — слiд виключити як спотворення пастирської дiяльностi. Kpiм того, це є негативним свiдченням для тих, хто критично ставиться до використання Церквами їх нової свободи i хто готовий скористатися з будь-яких випадкiв антагонiзму.
Це означає також, що пастир однiєї общини не повинен втручатись у справи общини, ввipeної другому пастиревi, а має радитися з ним та iншими пастирями, щоб yci общини прямували до єдиної мети загального свiдчення світові, в якому вони живуть.
г) Коли ми доходимо двосторонньої згоди, яка схвалюється обома церковними владами, її необхiдно додержувати.
8. Ми вiримо, що дiалог, котрий є найправильнiшим засобом досягнення єдностi, є також кращим способом у вирiшеннi вcix проблем, i зокрема проблеми унії. Тому ми — за продовження його.
9. Ми вважаємо, що для кращого вивчення проблеми унії була б корисною присутнicть представникiв тих Православних Церков, якi не брали участi у цiй сесії.
10. Вивчення даного питания продовжуватиметься в напрямку, визначеному Вiденською нарадою, оскiльки ця проблема є перешкодою нанашому шляху до єдності.
Фрайсинг (Мюнхен, 15 червня 1990 року)
Джерело: „Православний Вісник”, 1990, №10, жовтень. — С. 5-6.
