Словник юдейських релігійних понять і термінів
АГАДА — притчі, легенди, сентенції, проповіді, поетичні гімни, присвячені народу Ізраїля та його Святій Землі, філософсько-теологічні: міркування, що є частиною Усного Закону, але не мають характеру релігійно-юридичної регламентації.
БАР-МІЦВА — дослівно з арамейської «Син заповіту». Проголошення повноліття хлопця, яке відбувається, коли йому виповнюється 13 років.
БРАХОТ — Бенедикція — одна з основних і найдавніших форм єврейської молитви, що багаторазово вже зустрічається в ТаНаХу. Благословення вимовляють до і після їжі, їх говорять, почувши добрі чи дурні звістк; і Благословеннями супроводжується виконання заповідей. Багато молитов складаються значною мірою з брахот. Основна ідея брахот — людина. що вимовляє їх, визнає Бога джерелом усіх сил у світі і, виконуючи заповіді, декларує свій намір брати участь у Божественому плані розвитку світу.
ГАЛАХА — Загальна назва єврейського Закону. У вужчому розумінні — авторитетне й остаточне рішення приватного питання. Саме слово означує «шлях, по якому йдуть», правильне дотримання заповідей у будь-якій ситуації за будь-яких умов. Галаха спрямована на формування поведінко людини і визначає етичні обов’язки і релігійні дії. Розглядає всі аспекти життя людей та їхніх відносин один до одного і до Бога. Таким чином, вона не тільки регулює релігійне життя у вузькому сенсі цього поняття, але охоплює також і ту область, що розглядається неєврейськими вченими як сфера моралі й етики, цивільного і карного права.
ГЕМАРА — букв, «завершення». Коментар тексту Мішни, остаточно сформувався до V ст. н.е. Містить результат інтелектуальної діяльності багатьох сторіч: дискусії про Мішну й уточнення до неї, що належать рабинським авторитетам III-V ст. н. е. Разом з Мішною Гемара утворила Талмуд.
ЕЗРА — книга, що носить ім’я Езри, починається, едиктом царя Кіра, що дозволив євреям повернутися в Землю Ізраїлю і відновити Храм. Персидський цар доручає Езрі очолити євреїв в Юдеї, наділивши його надзвичайними повноваженнями «перевірити в Юдеї та Єрусалимі (дотримання) закону Бога твого». Езра навіть може карати порушників закону Тори. Після прибуття до Єрусалиму він розриває всі змішані шлюби, висилає з країни всіх неєврейських дружин і дітей, збирає збори, де читає сувої Тори, чим викликав клятву всіх присутніх при читаннях не вступати в змішані шлюби, не займатися справами в Суботу і давати кошти на утримання Храму в Єрусалимі. Єврейська традиція вважає, що Езра врятував єврейський народ від загибелі. Талмуд твердить: «Езра був гідний одержати Тору для Ізраїлю, якби його не випередив Моше» (Сангедрин, 216). Публічне читання Тори, розпочате Езрою, зробило її доступною не лише священикам, але і простим євреям.
ЄШИВА — букв, «сидіння», «засідання» — назва інституції, шо є вищим релігійним навчальним закладом, призначеним для вивчення, головним чином, Талмуду. У певний час єшива виконувала також законодавчі і судові функції. В останні сторіччя служила і для підготовки вчених до звання рабина. Близько двох тисяч років єшива залишалася головним центром, де зберігалася і розвивалася традиційна єврейська культура. З єшив виходили духовні вожді єврейського народу. Надана кожному єврейському юнакові можливість учитися в єшиві і досягти високої ученості винятково завдяки здібностям і старанності сприяла створенню інтелектуальної еліти. Навчання в єшиві не обмежене терміном, відкривало шлях до знання багатьом тисячам тих, хто прагнув осягти глибини Еалахи і сутність етичних і теологічних повчань юдаїзму.
ЙОВ — герой однієї з біблійних книг, багатостраждальний пророк. Книга Йова наскрізь перейнята прагненням — зрозуміти сенс страждання праведників і благоденство нечестивих — «Бог карає тих кого любить».
ЙОМ-КІПУР — дослівно «День прощення», «Судний день». Найважливіший святий день в юдаїзмі, день посту, каяття й відпущення гріхів; є завершенням десяти днів покаяння, які настають з початком нового року.
КАГАЛ, КЕГІЛА — єврейська громада (община), орган її самоуправління та контактів із владою.
КАДІШ — Молитва освячення читається по померлому, але не є лише жалобною молитвою, «Кадіш» — виявлення Всевишнього і прохання про кінцеву спокуту і порятунок, прославляння святості Бога. Існує 5 видів Кадіша. Більш відомий «Поминальний кадіш». Як поминальну молитву стали вживати на початку середніх віків. Після важкої втрати, людина може засумніватися в нескінченному милосерді Бога. Але публічне читання «Кадіша», що оспівує велич Творця, покликане свідчити про те, що покійний виховав відданого і Богобоязливого сина, гідного свого батька. Читання «Кадіш» вимагає міньяна та відбувається стоячи струнко із зімкнутими ногами. «Кадіш» писана арамейською мовою, якою говорила велика частина єврейського народу починаючи з епохи Другого Храму.
КАНТОР (ХАЗАН) — спеціально навчена людина, що веде молитви в синагозі, представляє всю громаду в її звертанні до Всевишнього. Постійним кантором (хазаном) не призначають людей молодших 20-ти років, а також неодружених. Кантор повинен відповідати визначеним вимогам. Він має бути скромною, гідною і поважною людиною, що строго дотримує заповіді; мати гарний голос; бути освіченою людиною; брати участь у житті громади.
КІДДУШ — благословення над вином. Читаючи Кіддуш, тримають келих з вином у правій руці. За звичаєм Кіддуш проголошують стоячи, тому що читанням Кіддуша ми свідчимо про свою віру в те, що Бог створив цей світ, а свідки в суді дають показання стоячи.
КІДДУШ ГА-ШЕМ — мученик за віру, що під страхом смерті не зрікся юдаїзму, хоча мав таку можливість, чим міг зберегти собі життя (Рабі Аківа, граф Валентин Потоцький).
КІПА (їдиш «ЯРМУЛКА») — абревіатура двох івритських слів — «ярмей меелока» («той, хто боїться Бога»). Головний убір, що за звичаєм євреї носять на знак того, що над людиною є могутня сила; символ єврейської релігійності. Нині релігійні євреї не ходять і не моляться з непокритою головою, хоча ця заборона чітко не згадується в Талмуді. У біблійний період робилося це лише в особливих випадках — під час богослужіння коганів, під час жалоби чи хупи. У талмудичний період покриття голови вважалося праведністю. У давньому Римі й у багатьох інших народів носити головний убір було ознакою раба. Вільні громадяни ходили з непокритою головою. Євреї вдягали головний убір у синагозі, під час молитви та кожного разу, коли вимовлялося Ім’я Всевишнього, щоб підкреслити, що вони — Його раби. Ця традиція одержала значне поширення, доки не перетворилася в символ. Деякі вважають, що звичка знаходитися в будинку в головному уборі з’явилася від бажання віддалитися від традиції неєвреїв, під час благословення у яких було прийнято знімати головний убір в приміщенні. Різні релігійні течії і громади відрізняються своїми особливими традиціями в цьому питанні. В Ізраїлі та США звичай носити кіпу зробив її національним символом, що відрізняє євреїв від неєвреїв.
КІЦУР ШУЛЬХАН АРУХ — «Скорочений «Шульхан Арух», написаний у середині XIX ст. рабином Шломо Ганцфридом в Угорщині. Одержав поширення завдяки тому, що був доступний і зрозумілий навіть малоосвіченому єврею. Нещодавно був перекладений російською мовою і виданий в Ізраїлі видавництвом «Шамір».
КОЛ НІДРЕЙ (дослівно «Усі обіти») — відмова від усіх обітів і клятв, що стосуються лише того, хто дав їх. Виголошується раз на рік на початку вечірньої служби в Йом-Кіпур.
ЛЕВІТИ — сини коліна Леві, що не належать до нащадків Агарона. Вони виконували в Храмі допоміжні роботи: охороняли вхідні ворота, грали на музичних інструментах, співали. Левіти, як і когени належали до свого стану за народженням.
МАРАНИ — євреї, насильно навернені у християнство. У XIII ст. в Іспанія король Енріко II проводив політику приниження і ненависті до євреїв. Перед євреями постав вибір: хрещення чи смерть. Багато хто обрали хрещення. Подекуди цілі громади наверталися у християнство. Ці хрещені євреї не були прийняті християнським суспільством Іспанії нарівні з християнами. Назва «марани», під якою вони стали відомі в Іспанії, буквально означала «свині». Чимало маранів залишилися євреями в душі. Вони відвідували церкви, хрестили своїх дітей, але таємно, незважаючи на серйозний ризик бути виданими інквізиції і підданим катуванням і страті, багато хто з них залишалися вірні колишній вірі і виконували її обряди. Вони збиралися для богослужіння в потаємних місцях, дотримувалися Тори, відзначали єврейські свята.
МЕЛАМЕД — Учитель, викладач початкової школи чи викладач, що надає приватні уроки Тори і Талмуда. Дослівний переклад з івриту «той, хто навчає».
МІДРАШ — 1. Проникнення в глибинний зміст віршів Тори, розуміння їхнього духу, і — на цій основі — встановлення Законів релігійного і світського життя. Такий спосіб зветься мідраш, що відповідає терміну «інтерпретація». 2. Розкриття значення слів та виразів у тексті «переклад» Тори мовою, що буде зрозумілою широкому колу людей. Роз’яснення чи коментар.
МІНЬЯН — у традиційному єврейському праві мінімальна кількість членів молитовної громади — 10 чоловіків (старше 13 років, після церемонії бар-міцва). Якщо немає міньяна, то найважливіші молитви не можна читати.
МІТНАГДІМ — супротивники хасидизму, ортодоксальні євреї, послідовники Віленського Гаона. На ранньому етапі мітнагдім переслідувала хасидів, побоюючись перетворення цього руху у нову єретичну сект. Гаон був переконаний, що хасидський рух являє собою загрозу юдаїзму вважав хасидизм новим лжемессіанством. У 1796 р. Гаон видав херем (відлучення) на хасидів. З появою в кінці XVIII ст. спільного ворога — Гаскали (єврейська просвіта), хасиди і мітнагдім визнали, що розходження між ними не такі істотні.
МІШНА — Усний Закон, що діє в юдаїзмі разом із Писаним — Торою.
ПЕСАХ — весняне свято, що відзначає вихід євреїв з Єгипту і звільнення з рабства. Тема волі — лейтмотив свята. Починається 15 Нісана триває впродовж 7-ми днів в Ізраїлі та 8-ми днів у Діаспорі. Події докладно описані у Другій книзі Тори — «Вихід» (Шмот 1-15). Це свято має ще одну назву — Свято Маци, тому що протягом пасхального тижня євреї замість квасного хліба їдять мацу, так званий хліб бідності. Цим святом євреї нагадують собі, розповідають своїм дітям, що кожен єврей із покоління в покоління повинен відчувати, наче то саме він вийшов із Єгипту позбувся єгипетського рабства.
ПЛАЧ ЄРЕМІЇ (сувій Ейха) — одна з книг ТаНаХу єврейської Біот Єремія (івр. — Єрміягу) жив близько 600 р. до н. е. в останні дні існував Першого Храму. Бог не велів йому одружуватися і мати дітей через жахливу долю, що їх очікувала. Коли євреї жили у статку, але без духовної опори, Єремія засуджував їх. Коли вони вирішили приєднатися до повстання проти переважаючого їх війська, Єремія висміяв їх. Але коли євреї втратили все і впали в розпач, похмурий пророк вселив у їхні серця надію. В епоху канонізації Тори (VII—V ст. до н. е.) єврейська поезія набуває стійкого трагічного відтінку. Найяскравішим здобутком цього часу є «Плач» (у слов’янській традиції «Плач Єремії»). Він присвячений руйнуванню Єрусалима. Його читають щороку 9 Ава, відзначаючи пам’ять руйнування Першого Храму.
РАБИН — ребе, рав, рабин — це слова, що позначають людину — знавця Тори і Талмуда, єврейського мудреця. Рабин — релігійний керівник громади, вчитель «схиблених» сердець. Щоб одержати звання рабина треба мати глибокі знання юдаїзму, скласти складні іспити й отримати «сміху» (право на рабинську роботу). Головні завдання рабина — бути духовним наставником, розв’язувати виникаючі галахічні питання.
РАБИНАТ — самостійний, незалежний від іншої форми єврейської автономної влади, інститут общинної організації, наділений релігійними, судовими і педагогічними функціями, утворений з колегії вчених з авторитетним у галахічному і ритуальному законодавстві духовним керівником єврейської громади, рабином, на чолі, — з’явився, як подальший розвиток інституту «суддів» (даянім) у талмудичну і гаонську епохи.
РАБИНСЬКИЙ СУД (БЕЙТ-ДІН) — у період Другого Храму в євреїв виникла упорядкована система судів. Третейський суд складався з 30-х суддів, засідав у кожнім місті і займався майновими справами. Міський суд (малий сангедрін) складався з 23 судей, займався винесенням вироків у справах злочинів морального характеру. Вищий суд Справедливості в Єрусалимі складався з 71-го судді (Велике Зібрання або Великий Сангедрін) засідав у канцелярії Храму. Його очолював Голова чи Верховний суддя і відтіля виходило світло істини по всьому Ізраїлю. Велике Зібрання займалося державними справами, встановлювало порядки і закони. Після руйнування Другого Храму сангедрін діяв поза Єрусалимом, і поле його діяльності скоротилося. Єврейські суди існували за всіх часів і по всій діаспорі. В Ізраїлі в кожному місті є рабинський суд, і з часів англійського мандата ці суди офіційно визнані владою. Так, з тієї пори існує Вищий Суд Справедливості, очолюваний Головним рабином Ізраїлю, в компетенцію якого входять питання сімейного життя, однак він має право розглядати і будь-які інші питання за згодою обох сторін.
РАМБАМ — РАВ МОШЕ БЕН МАЙМОН (Учитель Моше, син Маймона) — філософ, лікар, рабин. Народився у Кордові в переддень Песах, 30 березня 1135 p. Був лікарем єгипетського султана, написав численні книги з медицини. Головним його внеском у єврейське життя є повний систематизований кодекс єврейського права «Мішне Тора» («Повторення Тори») з 14 томів (кін. XII ст.); філософський маніфест юдаїзму «Море невухім» («Наставник заблудших»), написаний єврейськими літерами арабською мовою, який викладає принципи єврейського світогляду з позиції формальної логіки і європейської філософії. Рамбам помер у 1204 р. у Каїрі. Прах, відповідно до заповіту великого вченого, відправлено де Ерец-Ісраель і поховано у Тверії.
РОШ ГА-ШАНА — єврейський Новий рік, який звичайно настає наприкінці вересня або на початку жовтня.
СЕДЕР — ритуальна родинна трапеза у свято Песах, коли читають песахову Агаду.
СЕФАРДИ — «Сфарад» на івриті означає «Іспанія». Сефарди — це євреї, предки яких із Іспанії. Після вигнання з Іспанії та Португалії євреї розселилися по різних країнах. Пізніше до сефардів стали зараховувати й інші громади, що не ведуть своє походження від іспанських вигнанців, але близькі до них за звичаями: іракські, йєменські, іранські, курдські. На території СНД до сефардів себе відносять грузинські, бухарські і кримські євреї. Сефарди нині складають велику частину євреїв Туреччини. Франції та Голландії.
СІДУР — молитовник.
СЛІХОТ — додаткові молитви, які читають у дні посту перед покаянням між Рош га-Шана та Йом-Кіпур.
ТААНІТ — «Піст».
ТАЛІТ (їдиш «талес») — великий молитовний покров, на чотирьох кутах якого закріплені китиці «циціт». Талітом покриваються під час релігійної служби.
ТАЛМУД — одна з головних книг єврейської традиції, кодифіковані близько 200 р. Талмуд — основа навчання, що складається з коментаря і дискусій ранніх рабинів. Розділений на такі ж тематичні трактати, що і Мішна. Талмудичні суперечки, дискусії та коментарі до законів Мішни завжди друкуються разом з відповідними частинами Мішни. Окремо узяте талмудичне встановлення, що набуло статус єврейського закону, називається Галаха. Відомі «галахот» з Тори, «галахот» із Талмуда.
ТРУМА — «дарунки», які кожен єврей повинен був приносити левітам, оскільки після того, як єврейський народ оселився в Ерец-Ісраель і всі 12 колін одержали земельні наділи, сини коліна Леві наділів не одержали. Їхнім завданням було виконувати духовну місію — служити в Храмі, а кожен єврей мав обов’язок забезпечувати їх: кожен єврей віддавав їм маасрот («десятину») і трумот («дарунки»).
ТФІЛА ЗАКА — буквально з івриту «чиста молитва». Молитва, що читають напередодні Йом-Кіпур.
ТФІЛІН — дві чорні шкіряні коробочки, у яких вміщено пергамент із чотирма текстами із Тори, де говориться про заповідь накладання тфілін і містяться основи єврейської віри. Коробочки та пергамент зроблені зі шкіри кошерних тварин. Тексти пише сойфер (переписувач священних текстів) спеціальним шрифтом, використовуючи при цьому чорнило особливого приготування. Міцва (заповідь) накладати тфілін стосується чоловіків (із 13-ти років). Тфілін на голову і тфілін на руку накладають під час ранкової молитви «Шахаріт», крім Шабату та свят.
ХАНУКА — свято перемоги Маккавеїв (Гасмонеїв) над греко-сирійським тираном Антіохом IV Єпіфаном. Ханука відзначає переосвячення (очищення) Єрусалимського Храму і Менори, опоганених сирійцями. Ханука означає кінець однієї з безуспішних спроб знищити юдаїзм. Загроза юдаїзму була як внутрішньою так і зовнішньою: вплив елліністичної культури був настільки великим, що деякі члени єврейських спільнот воліли цілком асимілюватися, щоб бути прийнятими як грецькі громадяни. Опір Маккавеїв та їх союзників асиміляції, якою б привабливою вона не була, зберіг юдаїзм. Історія Хануки — це історія вікової боротьби єврейського народу за те, щоб залишитися євреями в неєврейському світі. Кожного дня свята в пам’ять про чудо з глечиком оливкової олії, якої вистачило на цілий тиждень, запалюють ханукальний світильник, іменований ханукія, додаючи кожного дня по одній свічі.
ХАСИДИЗМ — релігійна течія, що виникла в XVIII ст. в Україні. Спочатку сприймалася як революційна, з великою швидкістю поширилася на сусідні країни і за кілька десятків років охопила майже половину світового єврейства. Засновник хасидизму р. Баал Шем Тов, проповідував ідеї: головне — не інтелект і розум, а почуття й емоції віруючих; любов і турбота про простого неосвіченого єврея, любов до людини, незалежно від достоїнств і її якостей; кожна мить у сьогоденні є момент порятунку окремої особистості і крок уперед до загального остаточного порятунку; витягти народ з безодні розпачу тут і зараз; кращий спосіб спілкування з Богом — молитва, що проголошується в радості і стані екстатичного пориву, це дозволить людині «прорвати» звичайні закони всесвіту і створити чудо у світі повсякденного існування; спосіб досягнення екстатичного стану — енергійні тілесні рухи, голосний спів; служіння Богу в радості; усе, що потрібно від людини — це насолоджуватися життям у святості і чистоті; Божі іскри пронизують усю природу, вони приховані у всіх явищах, гарних і поганих; зло має не абсолютний, а відносний характер; зло — не протилежність добра, а його нижчий ступінь; сам Бог надає злу життєву силу заради самої ж людини, перед якою постає завдання перебороти гріх.
ХАТІМА ТОВА — за легендою в «Небесній канцелярії» Всевишнього існують 2 книги: книга праведників і книга лиходіїв, куди в Йом-Кіпур Бог записує імена людей, у залежності від їхніх учинків. Протягом 10-ти днів каяття (дні між єврейським Новим роком і Йом-Кіпуром) євреї бажають один одному бути записаним у книгу праведників.
ХЕДЕР (івр. «кімната») — школа для хлопчиків. У маленьких містечках чи містах часто була в одній кімнаті у будинку вчителя.
ХРАМ ПЕРШИЙ — цар Давид хотів спорудити Богу великий храм — місце постійного збереження Ковчега Завіту зі скрижалями. Однак Бог став проти цього. Син Давида, царь Шломо (Соломон) звів у Єрусалимі на горі Моріа (Храмова гора) чудовий Храм. Будівництво тривало 7 років. Цар не шкодував грошей на спорудження Храму, замовивши дорогоцінний ліванський кедр, і велів викласти фундамент Храму із величезних блоків обтесаного каменю. Усі піддані Шломо (Соломона) були зобов’язані відробити на цьому будівництві. Храм був центром і осередком духовного життя всього єврейського народу, тричі на рік — у свята Песах, Суккот і Шавуот — кожен єврей мав відвідати Храм, щоб принести там жертву і виголосити вдячні молитви Богу. Відповідно до єврейських джерел Перший Храм простояв 410 років, поки його не зруйнували вавілоняни в 586 р. до н.е. З цього часу Скрижалі Завіту зникли безвісти.
ШАБАТ — субота, (сьомий день, день відпочинку, святий день, який євреям заповіданий Богом через Тору) в цей день існують особливі обмеження стосовно виконання будь-якої праці, що вимагає застосування фізичних зусиль.
ШАЛОМ АЛЕЙХЕМ — у перекладі з івриту — «Мир вам!». Найпоширеніший із варіантів вітання серед євреїв.
ШМА ІСРАЕЛЬ — так коротко називають основну молитву в юдаїзмі, що починається словами: «Слухай, Ізраїль! Господь — Бог наш і Він, Господь, — Єдиний». У цій молитві проголошується найважливіша засада юдейської релігії: віра в єдиного Бога, монотеїзм. її прийнято читати ранком і ввечері, а також за умов смертельної небезпеки.
ШОЙХЕТ (різник) — виконує забій худоби та птиці, згідно релігійних правил. Тора забороняє вживати м’ясо тварин і птахів, що не були зарізані особливим способом, названим шхіта. Правила шхіти зберегла для нас Тора. Шойхет дуже гострим ножем без найменшої зазубрини моментально розсікає трахею, стравохід, сонну артерію і яремну вену. Тварина непритомніє майже враз, а сам розріз безболісний. Цей спосіб забою тварин — найгуманніший. Крім гуманності, шхіта має ще одну істотну перевагу перед будь-якими іншими методами забою: вона гарантує повне і швидке витікання крові, що є неодмінною вимогою кашруту. Шойхет зобов’язаний бути глибоко релігійною людиною, що добре знає закони шхіти. Він повинен добре розумітися в анатомії і фізіології тварин, здати складний іспит і мати відповідний документ від рабинату. Процедура шхіти детально розроблена в Талмуді і кодифікована в «Шульхан Арух».
«ШУЛЬХАН АРУХ» (івр. «Накритий стіл») — галахічний кодекс, написаний сефардським рабином Йосефом Каро (1488-1575). Базується в основному на рішеннях іспанських авторитетів і дотепер вважається еталонним кодексом норм юдаїзму. Вперше опублікований у Венеції в 1505 р. Причина загального визнання — наявність у даній праці звичаїв і встановлень як сефардів, так і ашкеназів. Це наслідок щасливої випадковості: коли рабин Й. Каро складав свій кодекс, таку ж працю планував і польський рабин Моше Ісерлес (Рама). Ісерлес спочатку засмутився цій обставині, але питання було вирішено. «Шульхан Арух» був випущений як збірник, де спочатку йдуть установлення рабина Й. Каро (згідно традицій євреїв-сефардів), а потім, курсивом, — доповнення і роз’яснення рабина Моше Ісерлеса (згідно традицій ашкеназійського єврейства). 1-й том — «Орах хаім» — Закони молитви і свят; 2-й том — «Йоре деа» — Різні норми (цдака, вивчення Тори, кулінарія); 3-й том — «Евен га-езер» — Закони шлюбу і розлучення; 4-й том — «Хошен мішпат» — Єврейське цивільне право.
«ЯД ВАШЕМ» (івр. «Рука Бога») — Ізраїльський інститут дослідження Голокосту й увічнення пам’яті жертв і віддання шани Праведникам народів світу, які рятували євреїв під час Другої світової війни, ризикуючи власним життям.
Джерело:
— НАРИСИ З ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ ЄВРЕЇВ УКРАЇНИ / під ред. Леоніда Фінберга і Володимира Любченка — К.: Дух і Літера, 2005. - 440 с. (серія "Бібліотека інституту юдаїки"), з іл.
