“Українська Православна Церква є єдиною повноправною наступницею Візантійської традиції в Україні, хоча вона й знаходиться в єдності з Московським Патріархатом, чого не було за часів Володимира”
08.07.2008, [14:16] // Веб-конфереції //
У гостях: архимандрит КИРИЛ (Говорун), голова Відділу зовнішніх церковних зв`язків Священного Синоду Української Православної Церкви, доктор філософії, кандидат богослов`я (перша частина)
Провідна тема веб-конференції: Українська Правоcлавна Церква як спадкоємець Володимирового хрещення
Запитання і відповіді розміщуються в порядку отримання останніх — найсвіжіші угорі
21. Євгенович, roman800@gmail.com
1. Намагаюся знайти на Україні дарованого старця, до якого міг би звернутися за порадою. Чи є такі духівники насьогодні В УПЦ МП? Відомо що були Амфілохій Почаївський, Лаврентій Чернігівський, в Росії - Крестьянкін, Гурьянов...але чи є хтось на Україні сьогодні? Буду вдячний якщо підскажете.
— Загальновизнані духовні авторитети – це рідка річ. Як правило, вони розкриваються під кінець життя або навіть після смерті. Я впевнений, що й зараз в нашій Церкві є такі подвижники, але це поки що світильники, що світять під спудом.
2. Відомо, що на Україні алкоголізм надзвичайно болюче явище, яке веде до погибелі і руйнує сотні тисяч душ. І видається що державі це байдуже, а радніш вона цьому сприяє - алкоголь дешевий і широкодоступний - коштує майже як молоко і продається масово скрізь, в любій формі і в любий час. Мені здається, що активна позиція церкви по цьому питанні посприяла б викоріненню цієї чуми. Відомо що церква співпрацює з державою щодо суспільної політики - які важелі для цього вживаються?
— Я згоден, що слід більш активно працювати над викоріненням алкоголізму в суспільстві. Ми підтримуємо політичні ініціативи, спрямовані на обмеження вживання алкоголю, зокрема, через обмеження або й заборону реклами алкогольної продукції. Ми також допомагаємо алкоголезалежним людям через різноманітні програми реабілітації.
3. Відомо, що Україна в пятірці світових лідерів по вбивствах ненароджених дітей (так звані "аборти"). Держава дозволяє такі масові вбивства. Громадські організації кажуть, що неофіційна кількість таких дитячих вбивств - за роки незалежності - 30 мільйонів. Це набагато масшабніша трагедія ніж Голодомор чи ІІ світова війна. І знову ж таки що зроблено чи робиться церковними структурами щоби припинити масові вбивства невинних дітей?
— Те що ми можимо – це свідчити всім, що аборт – це вбивство. Ми намагаємося донести це свідчення усіма доступними нам засобами. Це й проповідь, і сповідь, і публікації й навіть законодавчі ініціативи.
20. Настоятель парафії Богоявлення Господня в Бергені, Норвегія (Московський Патріархат) ortodosso@gmail.com
— Вельмишановне отче Кириле, благословіть!
Відомо, яку увагу приділяє Уряд Російської Федерації посиленню роботи з співвітчизниками за кордоном. Також відомо, що в Програму роботи з співвітчизниками на 2006-2008 роки входять положення, котрі мали б ативизувати взаємодію Міністерства Закордонних Справ, Росзарубіжцентра Росії та низки іншіх державних структур з Руською Православною Церквою що до роботи з співвітчизниками, а також в налагоджуванні співдії з Церквою у сфері збереження військових радянських та російських цвинтарів, пам'яток радянським та російським співвітчизникам та інше. Якщо порівняти аналогічний Указ Президента України за №972/2007 «Про розвиток зв'язків з українцями, які проживають за межами України, щодо збереження, захисту та популяризації культурних надбань українства у світовому цивілізаційному просторі», то легко прийти до висновку, що держава не потребує будь-якої допомоги Української Церкви в цьому питанні. Між тим, Церква відігравала та відіграє істотну ролю в житті українців за кордоном.
У зв'язку з цим питання до Вас, отче, як до голови Відділу зовнішніх церковних зв`язків Священного Синоду УПЦ, чи не здається Вам, що визріла необхідність в утворенні спеціальної комісії, до складу якої увійшли б, з одного боку, представники Церкви, а з іншого — представники амбасад та консульских закладів України. Як на мій погляд, ця комісія мала б координувати роботу з українцями, що постійно чи тимчасово проживають за кордоном, а також допомогала б священникам та парафіям згідно законів займатись церковними справами, наприклад, будівництвом церков чи просвітництвом. Доречі, Київський Патріархат вже мав досвід такої зустрічи 2-го червня 2008 року на запрошення Міністра праці, здоров’я та побуту землі «Нордрайнвестфалії» у Німеччині.
З подякою, священник Дмитро Останін.
— Шановний о. Дмитро, ми пробували зв’язуватись з МЗС України щодо сумісного піклування про нашу діаспору, але не знайшли з боку відомства жодної підтримки. Крім того, у багатьох випадках ми не маємо підтримки наших амбасад навіть тоді, коли працюємо на імідж України, як це було, наприклад, у випадку презентації нами Пересопницького Євангелія у Великобританії.
19. Анатолій Бабинський
— Слава Ісусу Христу! Сподіваюсь отримати відповіді без апеляції до «канонічності» і відсилань мене до канонічного права, оскільки з мого питання №2 видно, що канони для Московської Патріархії – неписані, і це не єдиний випадок.
1. Можна не погоджуватись з інтерпретацією 28 правила Халкидонського Собору, який пропонує Константинопольський патріархат, але не можливо не побачити, що вирішення питаня діаспори в такому ключі було б кориснішим для Православ’я. Мені доводилось бути на парафіях різних юрисдикцій в Західній Європі, вони глибоко просякнуті національною вузькістю і етнофілетизмом (власне і захист права юрисдикції над своїми етнічними парафіями Московським Патріархатом є нічим іншим, як етнофілетизмом), і особливо національно замкнутими є росіяни і серби. Натомість я не бачив такого в громадах Вселенської Патріархії. Який же тоді вихід із ситуації? Ваша Церква постійно наполягає на своєму пріоритеті пастирської опіки над людьми «руського» походження по всьому світу. В той сам час звинувачує УПЦ КП і УАПЦ в етнофілетизмі. Чи не на свої граблі стаєте?
— Я вважаю, що 28 правило Халкідонського собору до розв’язання питання діаспори відношення не має (про це можна прочитати в моїй старій статті http://www.pravoslavie.ru/pdf/halkidonrule28.pdf ). Я не впевнений, що єдина для всіх юрисдикція в діаспорі, наприклад, Константинопольська, є вирішенням насправді болючої проблеми етнофілетизму. Наприклад, всі грецькі церковні громади в діаспорі є надзвичайно етнічно заангажованими та замкненими – це не зважаючи на те, що вони входять до юрисдикції Константинополя. Очевидно, що механічне об’єднання всіх в єдину юрисдикцію не вирішить проблему діаспорального етнофілетизму. Яке рішення проблеми? – На мою думку, воно полягає у поступовому визріванню незалежних помісних Церков у Європі та Новому Світі.
2. В питанні автокефалії Православної Церкви в Україні, часом можна почути тезу про те, що на заваді стоїть розкол. Однак, наведу один приклад: в 1971 році Москва надала автокефалію ПЦ в Америці, коли там не було єдиної єрархічної структури, окрім того залишила за парафіями право залишатись в Московському Патріархаті, і виділила для ПЦ в Америці «канонічну територію». А минулого року прийняла в свій склад РПЦЗ , яка діє на канонічній території Американської Церкви. Таким чином визнає на одній «канонічній території» і автокефальну, і фактично автономну Церкву в своєму складі, і ще крім того має близько 50 своїх парафій. Як на мене, то це повний канонічний безлад. Однак, до України МП застосовує канони по всій суворості «революційного часу», чи це справедливо?
— Мені важко відповідати за дії Руської Православної Церкви у діаспорі. Я хочу лише сказати, що певне відношення до розкольницьких організацій в Україні – це не лише позиція Московського Патріархату, а консенсусне ставлення всіх Помісних Церков.
3. Право апеляції та зміни юрисдикції у Вселенському Православ’ї. На сьогоднішній день Московський Патріархат викривлює православну екклезіологію до повного автокефалізму, тобто максимальної незалежності Автокефальної Церкви. Для кліриків чи єпископа, який в силу тих чи інших причин не задоволений внутрішньою та зовнішньою політикою МП, і перебування в МП для них є невиносимим, двері закриті всюди… будь яка втеча з МП, як то єпископа Василія чи естонців, чи навіть і українців суворо засуджується. Направду рабська система. Однак, історія знає масу прикладів апеляції до Вселенського Патріарха, а також апеляції до Римського архієрея в часи єдності Заходу і Сходу. Чи не вважаєте Ви, що цей автокефалізм є дуже руйнівний для Церкви, і паралельні юрисдикції будуть тільки множитись в таких умовах.
— Насправді, в давній Церкві існувало право апеляції до першої по честі Церкви, але це право застосовувалось лише у випадках міжцерковних стосунків, а не задля розв’язання суперечок всередині однієї й тієї ж юрисдикції. Щодо автокефалізації, я вважаю, що в Православ’ї справді слід уникати того, щоб Церкви вишикувались чітко по горизонталі, але й чітко по вертикалі. З цього приводу я нещодавно читав лекцію в одному католицькому університеті у США (http://www.bogoslov.ru/text/295610.html)
4. Яка Ваша думка стосовно причастя в греко-католицькому храмі Румунії одного з найвизначніших ієрархів Румунської Церкви, митрополита Банатського? Адже Православна Церква визнає Таїнства греко-католиків. Тоді з виключно євангельського погляду, заслуговує осуду митрополит, що прийняв Тіло і Кров Господа?
— Я вважаю, що відношення до подібних випадків повинно бути не емоційним, але екклезіологічно виваженим. З огляду на це я повністю підтримую позицію самої Румунської Церкви щодо цього випадку, яка засудила дії митрополита Банатського.
5. Щодо останнього Архієрейського Собору РПЦ. Як узгоджуються між собою ці твердження?
Устав УПЦ: Єпархія створюється за рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви з подальшим ухваленням Собором єпископів Української Православної Церкви. (VII,2)
Визначення архієрейського Собру РПЦ, щодо УПЦ 1990 року: 13. Синод Украинской Православной Церкви избирает и поставляет правящих и викарных архиереев, учреждает и упраздняет кафедры в пределах Украины;
Витяг з «Визначення Архієрейського Собору РПЦ щодо внутрішньої і зовнішньої діяльності РПЦ »
Собор также УТВЕРЖДАЕТ решения Священного Синода Русской Православной Церкви и Священного Синода Украинской Православной Церкви о создании Александрийской, Бобруйской, Бельцкой, Бердянской, Кременчугской, Нежинской, Новокаховской, Северодонецкой, Уманской, Унгенской, Шепетовской епархий и об изменении пределов Ташкентской епархии.
— Справді, статутними документами РПЦ та УПЦ не передбачається затвердження Архієрейським собором РПЦ рішень про утворення нових єпархій УПЦ.
Дякую!
18. Олесь Пустоцвіт, o_pustocvit@ukr.net
— Слава Ісусу Христу! Скажіть, чи варто очікувати на візит в Україну Патріарха Московського Алексія ІІ на святкування 1020-ліття хрещення Русі після того, як про свій візит заявив Патріарх Варфоломій? Чи Ви особисто хотіли би бачити дружню братню зустріч двох православних Патріархів у Києві на цих святкуваннях?
— Патріарх Олексій не збирається змінювати своїх намірів відвідати урочистості в Києві. На мою особисту думку, було б дуже добре, якби Київські урочистості допомогли б Москві та Константинополю подолати ті розбіжності, які між ними існують.
17. Сергій з Борисполя
— Христос посеред нас! Отче, чи знайомі Ви з пастирським посланням Владики Любомира Гузара (УГКЦ) "ОДИН БОЖИЙ НАРОД У КРАЮ НА КИЇВСЬКИХ ГОРАХ"? Якщо так, то озвучте своє ставлення до ідеї єдиної Київської Церкви, викладеної в цьому посланні. Дякую. З повагою та найкращими побажаннями
— Так, я знайомий з посланням „ОДИН БОЖИЙ НАРОД У КРАЮ НА КИЇВСЬКИХ ГОРАХ”. Можна погодитись з багатьма думками, викладеними в цьому маніфесті УГКЦ, а з деякими думками можна сперечатись. Зокрема, я не розумію, як можна досягти одночасної єдності з Римом та Константинополем. Допоки Православна та Католицька Церкви не відновили глобальної єдності між собою, ідея “подвійної єдності” може лише вводити людей в оману.
16. Правдолюбець
— Слава Ісусу Христу! Перебуваючи в контексті теми конференції у мене виникло наступне запитання до архимандрита КИРИЛА: В одному із Ваших інтерв’ю, яке було опубліковано на Офіційному веб-сайті Української Православної Церкви, 11 листопада 2007 року, роздумуючи про реформу у богословській системі освіти ви наводити приклади різного роду навчальних закладів, які розташовані поза межами України. Ви сказали, що - цитую: «Одна з головних ідей реформи полягає в тому, що семінарія має давати вищу богословську освіту, тобто прирівнюватись до інститутів, університетів та академій. Вона повинна мати п'ять років навчання і давати фундаментальні богословські знання, які потрібні майбутньому пастирю». Будучи людиною освіченою, як ви потрактуєте співпрацю Львівської духовної семінарії Святого Духа (УГКЦ) та Українського Католицького Університету? «Не можна зупинити націю, яка ламає свої кайдани, прокинувшись до життя». (Міхновський М.) Можливо те, що ви досвідчували поза межами України, уже не один рік успішно функціонує в Україні і свідоцтвом того є державна акредитація УКУ.
— На мою думку, досвід УКУ може бути корисним для багатьох християнських церков в Україні. Якщо сказати відверто, я навіть по-доброму заздрю досягненням УКУ на ниві богословської освіти та визнання цієї освіти. Дай нам Боже всім досягти того ж рівня, що має УКУ.
15. Максим. Севастополь
— Здравствуйте. Скажите, пожалуйста, какие отношения у УПЦ с лютеранами Украины. И почему, в УПЦ признают крещение и некоторые таинства инославных христиан (например, католиков), но не признают аналогичные действа УПЦ КП?
— С лютеранами Украины у нас хорошие отношения, поскольку они не занимаются прозелитизмом за счет православных, но настроены на конструктивное сотрудничество с нашей Церковью. Принимая раскольников через крещение, мы поступаем по строгой церковной акривии. В отношении же некоторых других христианских деноминаций мы применяем церковную икономию и не перекрещиваем их представителей.
14. Михаил Шелудько (Одесса)
— Насколько Вам близки или далеки греко-католики? Понятен ли для Вас их менталитет? Интересно ли Вам их богословие? Насколько Вы находите полезным их опыт сохранения православной традиции в единстве с Апостольским престолом?
— На основании своего опыта общения с греко-католиками в различных странах я могу сказать, что нет единого “греко-католического менталитета”, но он отличается в зависимости от страны и ее исторического прошлого. Что касается Греко-Католической Церкви Украины, то я не уверен, что она имеет четкую и последовательную идентичность, которая оставалась бы неизменной на протяжении всего времени существования унии в Украине. Мне эту идентичность понять сложно.
13. O.Roman
— Отче Кирил, як Ви думаєте, спадкоемицями Володимирового Хрещення являються всі Традиційні Церкви (УГКЦ, УПЦ КП, УПЦ МП, УАЦ), які є на Україні чи ні? Якщо так, то чи не варто розпочати робити конкретні кроки до слів Христа "Щоб усі були одно"? Якщо ні, то поясніть в чому суть Православія? Дякую.
— Як я вже сказав, я вірю, що саме Українська Православна Церква є повноцінною спадкоємицею Володимирового хрещення. Щоб і інші традиційні українські юрисдикції в повній мірі долучились до цього спадку, нам слід працювати над відтворенням єдності Володимирової Церкви в Україні.
12. Просто человек
— Дорогой брат во Христе! Я буду с тобой максимально честен — я верю в то, что православное монашество не имеет ни малейшего смысла. Вы, православные монахи, лишаете себя семей, думая, что тем самым служите Богу, но это не так — Богу не нужны такие жертвы. А теперь, дорогой Кирилл, скажи, в чём смысл монашества? Ты ведь целибатен изначально.
— Монашество — это жертва, которую человек сознательно приносит Богу. Монах жертвует естественным образом жизни, чтобы в своей жизни превзойти естество.
11. Русский
— Дорогой о. Кирилл! Поздравляю с продвиженим по служебной иерархии в УПЦ (МП)! Скажите, вы любите русский язык, литературу, русскую живопись?
— Безусловно. На мой взгляд, трудно найти образованного человека, который бы не ценил русскую культуру.
10. Пётр Наумов (протестант, адвентист)
— Слава Иисусу! Скажите, будет ли считаться экуменизмом, если протестантский пастор наденет на шею крест и оденется в чёрную рясу?
— Мне кажется, в контексте православной страны это будет больше походить на прозелитизм, а не на экуменизм.
9. Василий Анисимофф
— Рад вас приветствовать, уважаемый архимандрит Кирилл! Скажите, вот вы были и иеромонахом, и игуменом, и архимандритом. А чем различаются между собой эти священные степени монашеского послушания?
— Эти степени по сути ничем не отличаются. В нашей традиции они являются просто наградами, между тем как человек, получающий эти награды, во всех случаях остается монахом и священником.
8. Игорь (Одесса)
— Дорогой о. Кирилл, здравствуйте! Очень рад вас приветствовать! У меня такой вопрос — решились бы вы стать монахом, если бы вам сказали, что вы никогда не будете епископом и даже священником?
— На мое решение во многом повлияло греческое монашество, с которым я постоянно соприкасался на протяжении тех пяти лет, что учился в Греции. В греческой традиции относительно редко монашествующие принимают сан, и монашество воспринимается как подвиг, далеко не обязательно связанный со священнослужением.
7. Женя, православный
— Дорогой о. Кирилл! Мне 15 лет, и я мечтаю о монашестве. Как мне быть? Готов ли Господь принять от меня такую жертву? В каком возрасте можно принять постриг и где это лучше сделать? Спасибо. Молитесь обо мне.
— Уважаемый Евгений, решение о монашестве должно быть зрелым и взвешенным, а желание принять постриг должно быть проверено временем. Если Ваше желание останется неизменным и через 10 лет, тогда можно принимать решение идти в монастырь. Что касается того, где и как искать монастырь, то я бы посоветовал обратиться к замечательной книге старца Паисия Святогорца “Письма”, где он дает подробные советы, как в наше время подбирать себе обитель.
6. Олександр Єрємєєв, м.Київ, ayeremeev@mail.ru
— Високоповажний отче! Маю до Вас такі питання:
1. Чи можна однозначно, беручи на себе роль Бога, безапеляційно заявляти, що в УАПЦ та УПЦ-КП ніякі таїнства не діють, таким чином "відправляючи до пекла" усіх парафіян даних конфесій, не вникаючи у щирість їх віри та побожності. Чи не гріх чинити суд земний, видаючи його за Суд Божий? Може, варто РПЦ та УПЦ-МП (ніскільки не заперечую дію Таїнств у цій Церкві) бути милосерднішими, згадуючи слова "По вірі вашій да буде вам" (а не "по канонічності вашій да буде вам") та "Де двоє чи троє зберуться в Ім"я Моє, там і Я серед них"?
— Шановний Олександр, не ми придумали ті правила, які діють в Церкві — вони встановлені Отцями Церкви та затверджені церковними Соборами. Фактично Ваші запитання слід було б адресувати саме їм: за яким правом Отці Церкви вирішували, хто знаходиться поза спасительною огорожею Церкви та чи користувались вони при цьому духом християнської любові? Не впевнений, що Отці Церкви, встановлюючи правила, виходили тількі зі слів Спасителя “Де двоє чи троє зберуться в Ім’я Моє, там і Я серед них”, але також керувались такими словами: «Поправді кажу вам: Що тільки зв’яжете на землі, зв’язане буде на небі, і що тільки розв’яжете на землі, розв’язане буде на небі.» (Мт. 18 : 18 ) «Кому гріхи простите, простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються!» (Ін. 20 :23).
2. Наскільки мені відомо (якщо помиляюся - поправте), після подолання розділення (не розколу - !) у Болгарській Православній Церкві усі єпископи, священники, диякони, що були хіротонісані у юрисдикції Патріарха Пімена, були прийняті у сущому сані, і таким чином Церква визнала дійсність ієрархії і таїнств в цій юрисдикції, зрозумівши помилковість попередньої думки. То чи може слід РПЦ та УПЦ-МП поставитися до ієрархів, священників та віруючих УАПЦ та УПЦ-КП у подібний спосіб? Страшно не помилятися, а бути впертим у своїх помилках, розуміючи, що це помилки.
— Наскільки я розумію, Ви адресуєте заклик “Страшно не помилятися, а бути впертим у своїх помилках, розуміючи, що це помилки” саме до УПЦ. А чи не думали Ви, що цей заклик міг би бути адресований також діячам розколу? Мені відомі факти, коли, наприклад, священики “Київського патріархату” хрестять своїх дітей в Українській Православній Церкві. Я вважаю, що саме це страшно.
3. Чи розумієте Ви, що через фізичне насилля ("Псевдособор" 1946 р. у Львові) та психологічний тиск і залякування сьогодні можна штучно утворити єдину Церковну юрисдикцію, але не подолати розділення. Воно вибухне, як тільки зовнішня сила зникне (приклад - кінець 1980-х та 1990-і рр.), може набрати лиш драматичнішої форми, ніж це було.
— Я це розумію і згоден з тим, що насилля та тиск тактично можуть перемагати, але стратигічно завжди програють. Тому слід шукати інших засобів подолання розколів.
P.S. Вибачаюся за різкість, дай Вам Боже мудрості та милосердя насправді вилікувати розділення найкращим чином, що, на мою думку, може статися через порозуміння та поєднання зусиль усіх українських Церков (УПЦ-МП, УПЦ-КП, УАПЦ), погляду на самих себе насамперед, а вже потім на погляди Москви чи Константинополя.
5. Іван Верстюк (православний богослов, м. Київ), verstyuk_i@ukr.net
— Скажіть, чи знайомі вам мої проекти Статуту автокефального устрою Української Православної Церкви та змін до чинного Статуту про управління Української Православної Церкви? Яка ваща думка щодо них?
— Мені ці проекти не знайомі.
4. Ігор, м. Львів
— Високопреподобний Отче! Я віддавна шукаю ОФІЦІЙНУ відповідь на питання: чи визнає Українська Православна Церква дійсність святих таїнств Української Греко-Католицької Церкви? ТАК чи НІ? Поясніть, будь-ласка, позицію Відділу зовнішніх церковних зв`язків Священного Синоду Української Православної Церкви, чи принаймі свою власну позицію із цього питання. Спасибі!
— Шановний Ігор, Православна Церква відноситься до таїнств, що здійснюються в УГКЦ, таким самим чином, як і до таїнств Католицької Церкви. Щодо останнього в нашій Церкві немає одностайності. У якості приклада можу запропонувати Вам ознайомитись з історією відношення Православ’я до таїнства хрещення в католиків — http://theolcom.ru/doc/sacradoc/1_12_Hovorun.pdf
3. Владислав, svarga58@ukr.net
— Когда наконец Киевская Церковь-Мать избавится от зависимости и слишком назойливой опеки от московской церкви-дочери?
— Я предпочитаю говорить о связи между Русской и Украинской Церквами не в тех терминах, в которых поставлен вопрос, но именно как о духовной и канонической связи. Для значительного числа членов нашей Церкви эта связь имеет большую ценность, и игнорировать этот факт было бы большой ошибкой.
2. Andrew
— Преподобний отче, важко привязати УПЦ МП до Володимирового хрещення, швидше — до традиції російського цезаропапізму. Але так виглядає, що для МП це дуже важливо (переконаний, з ідеологічних мотивів). Питання наступне: Невже Церква, духовенство якої пропагує релігійну нетерпимість, більше того - розпалює релігійну ворожнечу, а в проповідях звучить суцільне "мракобєсіє", здатна сягати у своїй свідомості аж до глибин Володимирового хрещення. Та деякі батюшки навіть не знають, коли воно відбулось. Ви — освічена людина, але пора просвічувати своїх співбратів у священстві!!!
— Чому я вважаю УПЦ єдиною наступницею Володимирового хрещення, я відповів в попередньому запитанні. Щодо релігійної ворожнечі і “мракобєсія”, то його вистачає в усіх українських юрисдикціях. Можливо, в Українській Православній Церкві ситуація навіть краще, ніж в інших, через те що вищий рівень освіти духовенства.
1. Тарас
— Отець Кирил, чи Ви дійсно вважаєте, що УПЦ сьогодні є єдиним спадкоємцем Церкви Володимирового хрещення?
— Шановній Тарас, гадаю, Ви зі мною погодитесь, що питання про спадкоємність – завжди складне, особливо коли існує декілька претендентів на спадок.
Якщо проводити історичні аналогії, то історія про те, хто є наступником Володимирового хрещення, мені нагадує суперечки про спадок святого Кирила Олександрійського, що тривали у 5-7 століттях. Для всіх спадкоємців авторитет святого був абсолютним, але вони по-різному інтерпретували його богословський спадок. Суперечки про те, хто вірніше розуміє богослов’я св. Кирила, врешті-решт призвели до церковного розділення, коли від Кафоличної Церкви відділились церкви, які не прийняли Халкідонський собор. Хто в той час був ближче до св. Кирила — Константинопіль, до якого Кирил ставився вороже, чи Олександрійські анти-халкідоніти — це таке питання, яке можна розв’язати лише на основі чітких екклезіологічних позицій. З огляду на ці позиції я впевнений, що саме чужий Кирилу Константинопіль, а не близькі йому олександрійці виявився врешті-решт справжнім спадкоємником його богослов’я.
Тобто у питанні про спадкоємність в церковному житті не слід керуватись емоційними, або навіть історико-культурними факторами, але перш за все факторами екклезіологічними.
Саме з цих позицій я розглядаю питання про спадок князя Володимира. Українська Православна Церква, на моє глибоке переконання, є єдиною повноправною наступницею Візантійської традиції в Україні, хоча вона й знаходиться в єдності з Московським Патріархатом, чого не було за часів Володимира. Ця єдність не заважає їй бути єдиною легітимною Помісною Церквою України, що дає їй право на спадок князя Володимира.
Коментарі
