“Для РІСУ немає «своїх і чужих», для нас усі є такими, якими вони є”
31.01.2008, [18:58] // Веб-конфереції //
У гостях: члени редакції РІСУ: Тарас АНТОШЕВСЬКИЙ (директор, редактор української версії), Лілія КОВАЛИК-ВАСЮТА (редактор новин), Олена КУЛИГІНА (в.о. редактора російської версії), Світлана ЯРОШЕНКО (київський кореспондент РІСУ, спеціаліст у сфері церковного PR). Веб-конференція приурочена до 7-ї річниці заснування редакції РІСУ. (друга частина)
Запитання і відповіді розміщуються в порядку отримання останніх — найсвіжіші угорі
Провідна тема веб-конференції: Релігійна тематика в інформаційному просторі України
Від редакції РІСУ: Дорогі друзі! Дуже дякуємо всім Вам за Ваші запитання і зацікавлення нашою роботою. Ми працюємо для Вас і хочемо чути Ваші побажання, зауваження та пропозиції. Ми відкриті до співпраці! Ще раз дуже дякуємо за Вашу участь у цій веб-конференції!
Якщо у Вас виникають запитання — Ви завжди можете їх надсилати в редакцію РІСУ емейлом ukr@risu.org.ua, або ставити їх на нашому форумі.
22. Ольга Недавня, к.ф.н., відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. Сковороди, gau@online.com.ua
— Тарасу Антошевському: Вітаю з семиріччям плідної праці! Де, на Вашу думку, проходить межа між політкоректним ставленням до інших релігійних переконань, способу життя тощо і втратою власної ідентичності?
— Тарас Антошевський: Пані Ольго, дякую за важке запитання і за привітання! Не маю впевненості, що можу однозначно відповісти на це запитання, а тим більше дотримуватися тої межі. Я маю свої релігійні погляди і своє приватне релігійне життя. Воно ніяк не відображається в РІСУ, хіба що це сприяє в отриманні інформації. І що важливо, робота в РІСУ з нашою конфесійною політкоректністю ніяк не відображається на моїй чи колег власній ідентичності.
Політкоректність диктується природнім правом кожної людини мати свій світогляд і дотримуватися його та відповідно шанувати право інших на це. Різні Церкви мають своє ставлення до цього права. Я вважаю, що право обмежується лише тоді, коли право однієї людини перешкоджає здійсненню права іншої людини. З іншого боку, існує Законодавство України щодо свободи совісті. І хоча воно багато в чому не надто досконале, але в основі своїй воно якісне і гарантує релігійну свободу. І це законодавство також є мірилом політкоректності.
Ще з іншого боку, існує наша культура, наші традиції, наш спосіб життя. Я впевнений, що міцні духовні основи можуть його захистити від зовнішніх впливів. Але ті основи не зберігаються в якомусь банку у сейфі, вони є в нас самих і нами плекаються або губляться. Я прихильник такої думки, що не варто шукати ворогів ззовні, бо без нас вороги нічого не зроблять.
Історично наше суспільство було, на мою думку, політкоректним, толерантним, але вміло і себе захистити.
Сьогодні багато говорять про політкоректність і часто ми бачимо крайнощі, зловживання нею. Тому нерідко мені ближче до душі чіткість і відвертість, ніж єхидність думок, прихована за політкоректними словами. І я ніколи не сприйму політкоректності щодо, скажімо, сексуальних меншин, коли толерувати їх погляди примушують Церкви, що абсолютно засуджують содомію як гріх. Чи коли релігійні факти, історичні особи коригують, щоби бути політкоректним з огляду на феміністичний рух. Завжди правда є кращою за обман, прихований під якоюсь крайньою формою політкоректності.
21. Кирило Булкін, журналіст Радіо Свобода, kbulkin@yahoo.com
— Тарасу Антошевському: Добрий день, вітаю з семиріччям Вашого високопрофесійного і дуже корисного ресурсу! Бажаю подальших успіхів у роботі, цікавих матеріалів. Запитання: як Ви оцінюєте ступінь присутності релігієзнавців, церковних діячів у світських ЗМІ? Чи не вважаєте, що їм варто активніше співпрацювати?
— Тарас Антошевський: Кирило, дуже дякую за вітання! На наукових заходах релігієзнавців я не раз ставив питання, що в нас надто мало якісної присутності науковців „від релігії” в мас-медіа. Якщо є, то одні і ті ж імена. А коли проходять конференції, то їх збирається кілька десятків і то далеко ще не всі. На жаль, багато науковців працюють для себе, ВАКу і для річного наукового звіту. В нас фактично немає науково-популярної релігієзнавчої преси. Колись був журнал „Людина і світ” — ми зараз робимо його архів і я часто захоплююся, які там були публікації. А звідки історики релігій будуть писати історію нинішнього часу, де статті-осмилення того, що відбувається? В нас немає наукових релігієзнавчих веб-сайтів, лише присутня Оля Недавня щось пробує робити.
Ми постійно відчуваємо брак аналітики, попри те, що маємо таких численних і хороших друзів-релігієзнавців. Але попробуйте від них отримати щось аналітичне про актуальне. Вони мають купу „об’єктивних” причин і пояснень, чому не можуть допомогти. Зрештою, написати доступно для ненаукового загалу і в той же час не спуститися до „попси” доволі важко. А ще важливіше — необхідно бути в інформаційному просторі і знати що відбувається. А для цього потрібно затрачати багато часу.
Щодо представників Церков — вони значно краще представлені в ЗМІ, ніж науковці, на мою думку. Ми моніторимо багато ЗМІ і бачимо, що єрархи нерідко дають коментарі чи інтерв’ю. Але як рідко звучить позиція Церков з тих чи інших актуальних суспільних проблем. Декілька років тому єрархи УГКЦ видали звернення щодо гріху затримки заробітної плати — і ще до тепер журналісти згадують це звернення як один з найкращих прикладів громадянської позиції Церкви. Проте, мушу визнати, що тепер на релігійну тематику у світських ЗМІ пишуть набагато більше, ніж колись, хоча кількість ніяк не переходить у якість. Часто матеріали антисектантського характеру жодним чином не прикрашають пишучу братію.
20. Юрій, bakyura@gmail.com
— Тарасу Антошевському. Христос рождається. РІСУ є успішним прикладом релігійних електронних ЗМІ. Але сайт є загально інформаційний і як на мене бракує більш аналітичної, оглядової інформації. Чи буде відбуватись в подадьшому розвиток РІСУ в цьому напрямку? Чи не планується відкриття аналогічних РІСУ сайтів, але більш вузького напрямку, скажімо той ж самий екуменіз - сайт на якому є останні новини цього напрямку, статті, історія. І останнє моє запитання чи не зацікавлене РІСУ в співпраці з web-програмістами, web-оптимізаторами і редакторами web-сайтів. Дякую.
— Тарас Антошевський: Славімо Його! Дякую за гарні слова. Я з Вами погоджуюся — в нас дійсно мало аналітики. За цей напрямок я відповідаю і хочу визнати, що важкий напрямок. Ми робили кілька спроб активізувати цей напрямок, Але тут важливо мати якісних авторів. Ми маємо таких, але багато з них дуже завантажені.
Щодо підсайтів РІСУ — така ідея є, але вона наразі потребує внутрішнього осмислення та врахування наших можливостей. Але це не будуть сайти, наприклад, про екуменізм. Це можуть бути окремі сайти про актуальні справи, про наукові справи, ще про щось — не будемо наразі розголошувати наші плани. :)
Ми хочемо робити новий портал РІСУ, зараз обговорюємо його зміст і технічні вимоги. Тому зацікавлені у співпраці з веб-асами. А є ідеї?
19. Наталка :) nata.agape@gmail.com
— Олені Кулигіній. Доброго дня, як ви вважаєте, хто може писати на релігійну тематику — віруючі журналісти, або то не має значення? І чому ви так думаєте?
— Олена Кулигіна: Привіт, Наталко! Я думаю, що невіруючій людині то буде важче і менш цікаво. А також є небезпека, що в матеріалах невіруючої особи може відчуватись загальне «байдуже» ставлення до предмету. Думаю, що найкраще пише та людина, яка в темі, яка нею цікавиться і нею живе. Правда, є і зворотна сторона медалі – віруюча людина зазвичай заангажована. Їй буває важко відмежуватись від своїх конфесійних уподобань. Але тут треба вміти «здобувати дорогоцінне з нікчемного», вміти бачити все те добре, що мають інші релігії, щоб донести це читачам.
Журналіст – це провідник інформації, якщо ми говоримо про інформаційні жанри. Тому найкраще, коли на тему релігії пише віруюча людина, яка є фахівцем у журналістиці і знає, що її завдання не проповідувати, не агітувати, а інформувати – об’єктивно і неупереджено.
— Тарас Антошевський: Від себе хочу зазначити, що мені назагал набагато простіше працювати з професійним журналістом, який має релігійні переконання, але ніяк не є апологетом чи фундаменталістом, ніж з людиною глибокої віри, яка не має жодних журналістських навичок. РІСУ дуже повезло, що наші працівники, особливо ті дівчата, з якими ви тут маєте нагоду поспілкуватися, поєднали в собі і глибоку віру, і професійні здібності.
18. Микола
— До всіх учасників. 1. Що привело Вас в редакцію і що для Вас є стимулом працювати саме тут: це високі зарплати, якісь цікаві перспективи і кар'єрне зростання або щось інше?
2. Яку маєте освіту і досвід журналістської роботи до РІСУ. Дякую.
— Олена Кулигіна: 1. Про РІСУ я вперше почула роки 4 назад на одній християнській конференції. Тоді журналістів-християн запрошували до співпраці з РІСУ. Я чомусь не наважилась тоді їм написати, але почала принаймні читати сайт. Після того пройшло десь півтора роки, коли в офіс нашої Церкви подзвонив директор РІСУ Тарас Антошевський, щоб взяти якийсь коментар. Його направили до мене, оскільки я працювала там прес-секретарем і мала відповісти на його запитання. Так ми познайомились. Мені запропонували щось написати для РІСУ. Я спробувала. Після двох місяців випробного терміну почала працювати кореспондентом РІСУ на Херсонщині, поєднуючи з основною роботою. А після захисту бакалаврської роботи з релігійної журналістики отримала пропозицію спробувати себе на посаді редактора російськомовного сектору порталу.
Який стимул? Повірте, що це не зарплата, бо в будь-якому світському виданні можна мати більше. В РІСУ мені дуже подобається колектив і стосунки з людьми. В РІСУ я отримала значний досвід міжконфесійного спілкування з духовенством і вірними різних церков. Це дає стимул вчитись і розвиватись. Мені це цікаво, мені це подобається.
Хочу кілька слів сказати про тих людей, з ким працюю найближче. Тарас Антошевський — просто чудовий керівник, який вміє працювати з людьми і вміє знаходити вірних людей. Можу сказати, що пан Тарас досить вимогливий до підлеглих, але, як мені здається, до себе ще більше. То є добрим стимулом і добрим прикладом для нас.
Коли я вперше приїхала до Львова і познайомилась із всією редакцією РІСУ, мені дуже сподобалась наша Ліля. Вона дуже мудра жінка з великим досвідом роботи і з великим серцем. Не знаю, як би РІСУ працювала без неї.
У нас класна команда. Я щодня вчусь у них. А вони щодня терплять нас, молодих, возяться з нами, пояснюють, іноді кілька разів, аж поки ми не зрозуміємо і не навчимось робити це самостійно... Треба зупинятись, бо можу говорити так довго (а потім ще доведеться перекладати все це російською :-))
2. На сьогоднішній день я маю ступінь бакалавра журналістики. Цього року захищаю дипломний проект в Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна на тему «Церква у світських ЗМІ: створення образу і руйнування стереотипів (за матеріалами українських мас-медіа 2005-2008 рр.)». 5 років працювала редактором релігійного видання і прес-секретарем Управління південного регіону Союзу Церкви Божої України. До того – журналістом світської газети в Новій Каховці на Херсонщині, де живу постійно.
— Лілія Ковалик-Васюта: У Релігійній інформаційній службі України я працюю з листопада 2001 року. До того мала восьмирічний досвід праці на Радіо «Воскресіння», де займалася спочатку перекладом новин з англомовних інформаційних джерел для щоденних програм радіо та інформаційного тоді ще тижневика АРІ – Агенції релігійної інформації. Пізніше до кола моєї відповідальності також входила підготовка і редакція інформаційних матеріалів з України. За фахом я філолог. Журналістську практику та „смикалку” здобула саме у стінах редакції радіо «Воскресіння», де також в ефірі вела програми. Саме на цьому радіо познайомилася з теперішнім директором РІСУ, а тоді ще автором багатьох матеріалів, які виходили в ефір радіо «Воскресіння» Тарасом Антошевським. Саме він, започаткувавши РІСУ, запросив мене до співпраці.
Скажу вам, пане Миколо, що не високі зарплати і захмарні перспективи тримають мене у РІСУ. Зовсім ні. Зарплати, мабуть, нижчі ніж в інших інформаційних агентствах обласного рівня. Щодо кар’єрного зростання, то думаю, що воно вже склалося, оскільки маю роботу, яку люблю і ціную. Мені подобається атмосфера, в якій працюю, подобаються люди, які мене оточують. Це багато значить, коли на роботу хочеться йти і коли хороші стосунки у колективі. Мені подобається «бути у матеріалі» та інформувати про те, що відбувається у житті Церков. Скажу вам, що коли десять років тому я була на стажуванні в Америці, в одній із найбільших католицьких агенцій світу CNS, то було дуже прикро, що у нас немає релігійної інформаційної агенції, яка б подавала англійською мовою новини з України. Як це не смішно звучить, але в Америці про Україну дізнавалися з Росії, бо там це робили, але робили так, як це було вигідно їм. Абсурд повний, правда? Вже тоді я бачила велику потребу у створенні такої агенції. І це сталося, з чого я дуже радію.
— Світлана Ярошенко: Мене, пане Миколо, в редакцію привело не ЩО, а ХТО. Я отримала запрошення до співпраці від директора — Тараса Антошевського. Мені дуже сподобався його виступ на одній з конференцій Асоціації Новомедіа. І пізніше, в розмові, ми з`ясували, що наші цілі на професійній площині пересікаються. Потім мене вразив дружній і приємний колектив редакції. Ось на це вони мене і «купили» :)
Моя освіта: вища економічна, теологічна і журналістська. Досвід саме журналістської праці: газета Хмельницької міської Ради „Проскурів”, праця над різними медіа-проектами на базі мультимедійної студії CLARA STUDIO (серед них: дит. часопис „Водограй”, журнал „Прийди”, телепрограма „Містечко Надія”, радіопрограма „Кредо”).
— Тарас Антошевський: Буду відповідати в іншому порядку. За освітою я історик, навіть закінчив аспірантуру, але, на жаль, не довів дисертацію до кінця. Маю надію її все таки завершити. Крім того, був активним у студентському мирянському русі. До РІСУ я займався політичною діяльністю, потім працював у соціологічній фірмі і займався моніторингом ЗМІ. Тоді я побачив, як Україна програє від того, що не має своє інформаційної релігійної агенції, особливо в Інтернеті. Мене захоплювали російські веб-проекти — не так ідейно, як своєю активністю і масовістю. З іншого боку, мав приклад Католицької агенції інформаційної (КАІ) з Польщі. Хотілося щось подібне робити.
Свою журналістську діяльність я розпочав, як вже написала Ліля, на радіо „Воскресіння”, якому дуже за це завдячую. Там я робив передачі, а деколи готував новини. І мені дуже шкода, що занепав проект АРІ, який свого часу був головним джерелом інформації для багатьох журналістів та науковців. А наприкінці 2000 р. я довідався, що щось хочуть робити в тоді ще Львівській богословській академії і я подав своє резюме. 1 лютого 2001 року почала працювати редакція РІСУ. Потім я брав участь в роботі прес-служби візиту Папи Івана Павла ІІ в Україну, де багато чого навчився від колег журналістів, завів багато добрих знайомств.
Стимулює нашу працю реакція наших читачів, те, що наші публікації використовують інші, що офіційні листи з одної Церкви в інші починаються словами: „Як повідомила Релігійно-інформаційна служба України...”. Надходять і листи подяки, але більше я ціную поради і критику, бо з них більше користі. А фінансові питання є важливими для мене в першу чергу як директора. Бо якщо не буде грошей, якщо ми не здобудемо гранту (ми тільки з цього живемо), то не зможемо оплачувати кореспондентам, не зможемо утримувати штат і т.п. Зарплати в нас невеликі, але я постійно говорю своїм працівникам, що роботу потрібно сприймати як служіння, а тоді буде визнання, будуть більші кошти. Зрештою, ми отримуємо стільки інформації, що можемо писати якісь аналітичні статті до інших видань (попит є великий і постійний), а це вже додаткові гонорари. Однозначно, що це має робитися поза робочий час і так, щоби не нашкодити репутації РІСУ.
Я бачу, що навіть посада директора РІСУ не є вершиною кар’єри, бо потенційна сфера розширення інтересів РІСУ є дуже великою. Ми плануємо велике реформування напрямків діяльності редакції, навіть вже почали це робити. Але про це не хочу говорити заздалегідь. З часом це буде представлено на порталі РІСУ...
17. Оксана Сворик, oksana.svoryk@gmail.com
— Світлані Ярошенко. Далеко не всі розуміють значення та важливості pr-у як такого, тим більше церковного, щоб визнати його самостійною професією. Оскільки pr-ники в Україні, здебільшого, — самоуки, порадьте кілька видань (укр. чи російською мовами).
— Світлана Ярошенко: Так, Оксано, ринок PR в Україні переживає лиш етап становлення. Що стосується підручників, я раджу українського автора Андрія Куліша. Доступно, лаконічно і по темі. Не теоретик, а практик. Його підручники: "Практика PR по-українськи", "PUBLIG RELATIONS".
— Тарас Антошевський: Я особисто кілька раз брав участь у навчаннях для журналістів з релігійних ЗМІ, зокрема таких, які проводили представники Києво-Могилянської школи журналістики, компанії "Інтерньюз". Я зрозумів, що такі курси потрібні не просто для представників прес-служби, але й для керівників церковних структур, щоби вони могли краще працювати і розуміти як потрібно представляти свою роботу на широкий загал. І зараз ми, тобто РІСУ, застановляємося — чим ми можемо допомогти представникам Церков і релігійних організацій краще працювати з громадськістю і ЗМІ? Можливо ми будемо організовувати короткотермінові курси для них. І Світлана тоді буде нашим менеджером таких програм.
16. Алексей
— Светалане Ярошенко. Светлана, несколько вопросов к Вам.
1. Где учат церковному пиару? Где этому учились лично Вы?
2. Возможно, Вы помните статью на сайте «Телекритика», в которой шла речь о пиар-кампании УПЦ, которая проводилась светским пиар-агентством с не самой светлой репутацией. Как Вы относитесь к подобному пиару? Вы считаете, что нормально, когда светские люди начинают рекламировать какую-либо Церковь так же, как стиральный порошок или мобильные операторы?
3. Как специалист, что Вы можете сказать о кампании «Ощути силу перемен» в Киеве? Насколько профессионально сработала команда, задействованная в проведении этого проекта? Спасибо.
— Доброго дня, Олексію!
1. Церковний PR. Цю спеціальність я здобула в Польщі в Європейському Центрі Комунікації і Культури (ECCC). А також у рамках навчання в українській філії Папського Лятеранського Університету та під час праці в Медіа-Центрі РКЦ.
Де можна отримати знання з церковного PR? Дуже добре запитання! Якраз на часі. Саме зараз ми з групою колег із Всеукраїнської Асоціації Новомедіа готуємо курс “PR в церковних організаціях”. Курс відбудеться навесні в Києві. Точна дата з’ясовується. В перспективі планується системне навчання. Якщо Ви, Олексію, цим цікавитесь, слідкуйте за анонсами на сайті РІСУ та Новомедіа.
2. Статтю в “Телекритиці” я пам’ятаю. І, наскільки пам’ятаю, мова йшла не про PR-кампанію, лише про організацію прес-конференції. Як я до цього ставлюсь? Цілком нормально. Раз у своїй команді немає спеціаліста, який би зробив це фахово, то варто запросити його зі сторони. Лишень мудро оцінити ситуацію, щоб палиця не вдарила вас іншим кінцем.
Я вважаю ненормальним, коли Церква “рекламується як пральний порошок чи мобільний оператор”. Але я вважаю нормальним, коли Церква використовує сучасні засоби для інформування світу про себе. Більше того, в Декреті ІІ Ватикаського Собору про засоби соціальної комунікації “Inter mirifica” сказано: “Це природне право Церкви – використовувати всі ті мас-медіа, які потрібні чи корисні їй для виховання християн і пастирської діяльності” (п. 3). Але, Олексію, я розумію, що Вас обурює. Трапляється, стиль представлення Церкви через якийсь медіа-засіб нічим не відрізняється від комерційної реклами. І ми забуваємо про Предмет нашого інформування – Спасіння через Жертву Ісуса Христа. Тому й важливо мати добрих спеціалістів у цій сфері. І отці Церкви говорили про це ще в 1963 році: “Належить негайно розпочати вишкіл священиків, ченців і мирян (…). Усі вони повинні мати досить фахових знань, щоб використовувати медіа для потреб апостоляту” (“Inter mirifica” п. 15).
3. “Відчуй силу змін” – цікавий і яскравий для України проект. Я знайома з керівником його оргкомітету. Знаю, що нелегко було запустити акцію, так як вперше взялися до співпраці Церкви, які раніше під одним дахом ніколи не збиралися. А це, погодьтеся, неабиякого впливу чинник. Та, попри все, їм вдалося добре довести справу до кінця. Звісно, є моменти, які можна було зробити по-іншому. Наприклад, стиль подачі, провідні кольори акції – все це можна було більше допасувати до нашої ментальності, і також зробити все, аби не було асоціацій з відомою політичною партією. Проте, знаю, що фінська телекомпанія, що фінансувала проект, поставила вимоги не змінювати стилю. Але поділюсь також тим, як відповів мені один світський піарщик на запитання про цю акцію: “Молодці! Це ж ліпше, ніж реклама цигарок. Я сам замовив книгу”.
Оксано та Олексію, дякую за цікавість до теми. Для мене це додатковий знак, що ситуація визріла, і миряни готові по-новому включитися у справу євангелізації.
15. Галина Іванівна
— Директору РІСУ. Пане Тарасе, навіть із цієї конференції і складу редакційного колективу видно, що переважну більшість працівниців РІСУ складають жінки. З чим це пов"язане? І якою, на Вашу думку, є роль жінок у роботі редакції, українській журналістиці зокрема? Чи легко Вам з ними працювати? Чи розуміють і поділяють вони Ваші ідеї, плани на майбутнє? Дякую за відверту відповідь!
— Тарас Антошевський: Шановна Галино Іванівно, я дуже радий, що працюю з такими людьми. Коли ми беремо людей на роботу, то не дивимося на їх стать, конфесійність. Для нас важливо, чи особа є професійною, чи вона толерантна до вірувань інших, чи вона сама віруюча. Зрештою, важливу роль відіграє також те, чи людина бажає працювати не просто задля зарплати, а сприймає це як служіння Правді.
В редакції зараз ситуація складається 50 на 50, тобто 3 на 3. Оленка і Світлана працюють не в самій редакції, навіть не у Львові, де „живе” редакція. Оленка є також нашим власкором на Херсонщині, а Світланка — в Києві. Проте Інтернет-технології дозволяють нам працювати командою — дякую людям, як придумали icq. :)
Задля справедливості скажу, що в нас працюють також інші дівчата, зокрема, як регіональні кореспонденти в Чернігові, Полтаві, Сумах.
Я з повагою ставлюся до жінок-журналістів, але завжди звертаю увагу на їх професійні здібності. Бо саме це мене в них найбільше і цікавить. І працювати з такими людьми мені одна приємність.
А щодо ідей та планів, то співпрацівники переважно не просто поділяють, але й підтримують, доповнюють, пропонують свої. Оскільки ми різні, то разом творимо щось особливо добре. От тільки сварити дівчат, коли є за що, важче, потрібно бути більш делікатним... :)
П.С. Мало не забув, моїм прямим керівником є також жінка — Леся Коваленко, директор Інституту релігії та суспільства УКУ. І з нею в нас також дружні професійні відносини. :)
14. Оксана
— Світлані Ярошенко. 1.Розкрийте, будь-ласка, зміст (сутність) церковного РR?
2. Яке призначення церковиного РR у сучасному суспільстві?
3. Чи потребують релігійні освітні закладади РR технологій і яких? Дякую!
— Світланa Ярошенко: Вітаю Вас, Оксано, і щиро дякую за такі послідовні запитання.
1. Щоб добре дати відповідь на Ваше запитання, давайте напочатку визначимось із поняттям PR взагалі. PR (public relations - “зв’язки з громадськістю”) – це запланована діяльність, яка має на меті підтримання діалогу і порозуміння між організацією та її оточенням. Іншими словами, це будування стосунків довіри. Сутність церковного PR від іншого відрізняється лише специфікою сфери. В процесі своєї життєдіяльності Церква, як і інші організації, контактує зі ЗМІ, громадськістю, державною владою. В її лоні теж відбуваються досить складні комунікативні процеси. Церква дуже цінує ці взаємовідносини, тому й прагне, щоб вони були максимально ефективні. Отож зв’язки з громадськістю (PR) — це ніщо інше як ще одне служіння в Церкві. І воно потребує пофесіонального підходу.
2. Призначення церковного PR в сучасному суспільстві:
— відкрити світові скарби Церкви у доступний і сприйнятний спосіб,
— задіяти всі сучасні технології і засоби комукації для служіння Церкві і людям.
3. У цьому питанні, Оксано, я б просила про уточнення. Ви мали на увазі, чи потрібні студентам релігійних освітніх закладів знання PR-технологій? Якщо так, то моя відповідь: потрібні. Студент повинен знати не лише ЩО він має представити світу, а й ЯК це зробити.
А тепер, які технології? Звісно, стартувати треба з основ PR. А пізніше (дивимось на вимоги часу) робимо акцент на технології співпраці з медіа. Сьогодні, в умовах глобалізації, світ в першу чергу дізнається про особу, спільноту, організацію через ЗМІ. Мало того, що дізнається, він формує думку (!). Отож ми маємо бути у повній готовності: вміти і прес-реліз написати, і в прямому ефірі на ток-шоу виступити. А також важливо мати знання з антикризового PR.
Коли ж Ви запитуєте, чи потрібен PR самим закладам, то відповідь така сама: потрібен. В Україні до сих пір до релігійних інститутів, шкіл ставляться досить упереджено і стереотипно. І це у той час, коли цим закладам є багато чого запропонувати абітурієнтам. Тому варто провести серію заходів, аби світ міг ідентифікувати релігійні освітні заклади із тим, що вони насправді представляють.
13. Тимур Алехин, пресс-служба Ассоциации христианских церквей Новой Каховки и Таврийска, tamerlan744@yandex.ru
— Олені Кулигіній. Вітаю Вас! Як на ваш погляд, чому у загальному медапросторі України досить багато інформації про досить "рутинну" (не знаю, як по-українськи) діяльність традиційних церков і дуже мало про діяльність протестантів? Дякую за відповідь
— Олена Кулигіна: Вітаю Вас, пане Тимуре! Частково я торкнулась цієї проблеми у відповіді на одне із попередніх запитань. Але можу продовжити цю тему, тим більше знаю, що Ви справді щиро цікавитесь нею.
Причина, на моє переконання, навіть не в самих журналістах (які, у переважній більшості не розуміються на релігійній тематиці). Проблема в тому, що лідери церков і релігійних організацій хочуть чути про себе схвальні відгуки у ЗМІ, але нічого не роблять для того, щоб зацікавити мас-медіа і світського читача.
По-перше, самим журналістам хтось має розказати, хто такі протестанти і чому про них варто писати. А як звикли думати пастори: «Та ми ж такі хороші, та ми ж стільки всього робимо. Та газети просто зобов’язані розказати про це на весь світ». Але ж не зобов’язані, пане Тимуре! Журналістика – це не благодійна робота, і якщо ви їм не цікаві з певних причин, то усунути ці причини маєте саме ви. Власне, це і є церковний PR, про який нам розповідає наша Світланка.
Отже, якщо про Православні і Католицькі Церкви пишуть більше, значить вони вміють працювати з пресою краще! Зверніть увагу на роботу православних прес-служб і вчіться! Серед протестантів такий фаховий системний підхід до власного PR – скоріш виключення, ніж правило. А як позитивний приклад можу навести маріупольського пастора Геннадія Мохненка, соціальна робота якого відома на всю Україну і далеко за її межами.
12. Виктор Федорович, православный, Донбас
— Назовите пожалуйста сайты религиозной информации, которым Вы наиболее доверяете (в Украине и России)?
— Тарас Антошевський: Є доволі багато інформаційних веб-агенцій, з якими ми співпрацюємо, з яких беремо інформації, які беруть їх у нас. Я загалом захоплююся релігійним російським Інтернет-простором. В них є просто знамениті наукові, довідкові, інформаційні ресурси. З інформаційних цікавими є „Религия и СМИ”, портал „Кредо”, „Благовест-инфо”, „Мир религий” і багато інших. Сьогодні, наприклад, в Росії проходила надзвичайно цікава конференція про релігійну Інтернет-журналістику з фундаментальними доповідями. Мені дуже шкода, що ми у цьому плані поважно відстаємо.
З російських джерел, коли ми беремо інформацію про справи в Україні або які стосуються України, ми стараємося завжди перевірити або шукати першоджерело інформації в нас. Але є такі сайти, яким ми не зовсім довіряємо, знаючи особливості їх редакційної „політики” (називати їх не будемо).
З українських релігійних веб-проектів ми тісно співпрацюємо з порталами „Православіє в Україні”, „Українське Православ'я”, „Інвікторі”, звичайно, багато інформації беремо з офіційних сайтів Церков і релігійних організацій.
Нам дуже шкода, що в Україні не розвинулася незалежна релігійно-інформаційна веб-мережа, що в нас немає додатків про релігію при поважних світських веб-агенціях, як це є в тій же Росії. І це дуже поважне недопрацювання власників ЗМІ і головних редакторів. Бо приконфесійні чи офіційні конфесійні ЗМІ продукують часто не журналістські матеріали, а однобокі піар-публікації, що ще припустимо для офіційних сайтів, але не для позаконфесійним.
Також нам бракує спілкування між видавцями і релігійними журналістами. Існуючі об’єднання журналістів-християн, скажімо, як асоціація „Новомедіа”, не можуть заповнити цю прогалину, бо ще не вийшли на такий рівень і не є такими, що охоплюють весь спектр релігійної журналістики. І ми готові долучатися до спілкування з колегами, що буде корисне для всіх нас.
11. Наталка
— Пані Лілія, наскільки Ви впливаєте на редакційну політику вибору новин для сайту? Чи самостійно ви добираєте ті чи інші новини і чи є якась цензура на сайті? З якими прес-службами ви найбільше працюєте? Дякую.
— Лілія Ковалик-Васюта: Шановна пані Наталю, дякую за запитання. Хочу сказати, що кожен з нас має чітко окреслену ділянку праці на сайті, за яку несе цілковиту відповідальність. Як редактор новин я відповідаю за щоденну підбірку новинних матеріалів для РІСУ, за їх редакцію та за заповнення сторінки новин на сайті.
Серед великої кількості новинного матеріалу з релігійної тематики доводиться вибирати лише найважливіше і найактуальніше, таке ще може бути цікавим для читачів. Оскільки ми претендуємо на загальноукраїнський рівень, то, звичайно, інформаційні повідомлення, які з’являються на нашому сайті, повинні відповідати цьому рівню. Намагаємося подавати об’єктивну інформацію про головні події з життя усіх Церков в Україні. Думаю, що нас важко звинуватити у необ’єктивності чи суб’єктивному підході до висвітлення тієї чи іншої події. Для РІСУ немає «своїх і чужих», для нас усі є такими, якими вони є.
Пишемо про те, що відбувається і намагаємося бути максимально об’єктивними. Інше питання, чи це завжди вдається. Запевняю, що прикладаю усі зусилля, аби не бути звинуваченою в якійсь заангажованості. Думаю, що таким чином відповіла і на Ваше запитання про цензуру. Часом раджуся з колегами, чи ставити ту чи іншу новину, бо не впевнена, чи вона важлива і цікава для читача.
Намагаюся працювати з прес-службами усіх Церков в Україні (найбільше з УПЦ (МП), УПЦ КП, УГКЦ, УАПЦ, РКЦ), маємо хорошу співпрацю з церковними і громадськими організаціями, які займаються питанням релігії, з юдейськими та мусульманськими організаціями України, з інформаційними порталами, іноземними церковними сайтами, які пишуть про життя українських Церков в діаспорі, маємо своїх кореспондентів у багатьох регіонах України, які пишуть для нас ексклюзивні матеріали. Маємо співпрацю з протестантськими Церквами, але хотілося б, щоб вона була більш системною і якіснішою за змістом надісланих матеріалів.
Користуючись нагодою, хочу ще раз наголосити, що РІСУ готова до співпраці з усіма Церквами і релігійними організаціями в Україні. Об’єктивність гарантуємо.
Тарас Антошевський: Пані Наталю, хочу дещо додати до відповіді нашої редакторки новин. У нашій редакції працює доволі мало осіб, тому кожен діє доволі самостійно, а отже сам несе відповідальність за свою роботу. Ми усвідомлюємо, що тематика наших новин може не цілком відображає конфесійну карту України. Але часто ми не маємо актуальної та вичерпної інформації від різних Церков і релігійних організацій. Не раз ми закликаємо представників прес-служб релігійних організацій працювати більш активно з мас-медіа, але далеко не завжди маємо відповідну реакцію.
Вибираючи найцікавіші, як на наше око, ми звертаємо особливу увагу на ті матеріали, які можуть бути дрібними назагал, але вони стосуються порушень релігійної свободи. Свого часу ми робили моніторинг стану релігійної свободи в Україні, і хоча цей проект вже завершився, ми й надалі відслідковуємо цю тему. Ми вважаємо, що своєчасне і якісне висвітлення фактів порушення свободи совісті може запобігти їх поширенню. І маємо вже багато доказів цього. Також ми хочемо показувати позитивні приклади, як релігійні організації чи просто віруючі люди можуть захищати свої права.
А щодо цензури — в нас вона одна: не нашкодь і не сприяй обездуховленню суспільства. Викриваючи певні неприємні факти в релігійному житті різних конфесій, ми в першу чергу намагаємося допомогти їх побачити, зрозуміти і виправити, щоби це було на користь віруючим людям. Закривати очі на злоякісні пухлини для нас неприпустиме.
Коментарі (1)
Вирішив особисто висловити своє дуже позитивне враження від проведеної редакцією РІСУ веб-конференції. На всі питання були представлені вичерпні відповіді, в котрих не було помічено бажання уникнути гострих кутів, навпаки -- про все говорилося дуже відверто. Особливо мені сподобались відповіді Тараса Антошевського. В зв'язку з цим дозвольте висловити ідею -- знаете, а непогано було би вам, пане Тарасе, особисто виступати регулярно зі статтями в рубриці "Колонка редактора". Це було б цікаво.
Коментарі
