“«Світлий Дім» є благовістом того, що любов панує всупереч всьому, що Воскресіння вже є і доторкається кожного, що зайвих у Пасхальній Перемозі Христа немає і що кожний є причетним і може бути Причасником”
28.12.2007, [19:29] // Веб-конфереції //
У гостях: Олександр ЧУМАКОВ, єродиякон-салезіянин УГКЦ, засновник і голова Одеського міського благодійного фонду соціальної підтримки знедолених дітей "Світлий дім" (друга частина)
Запитання і відповіді розміщуються в порядку отримання останніх — найсвіжіші угорі
Провідна тема веб-конференції: Проблеми у сфері соціального служіння Церков в Україні
28. Запитання від редакції
1. Чи співпрацює "Світлий дім" з подібними організаціями в інших містах?
— Я вже писав про спробу створити мережу і про те, що тодішня влада «не захотіла» існування такої мережі. Наразі ми не приймаємо участі в чомусь подібному, але бажаємо і мріємо про те, що воно здійсниться.
2. Чи отримуєте Ви підтримку від своїх співбратів-салезіян зі Львова і Турину?
— Я нескінченно вдячний співбратам за могутність спільнотовості. Для мене їх листи, телефонні розмови, спілкування через мережу Інтернет є живою водою та ковтком повітря. Я люблю своїх співбратів та знаю, що вони люблять мене. Це неймовірна річ – братерство у Божій ласці та любові!
3. Преподобний отче-дияконе, як Ви думаєте, чому змінилася позиція голови Одеської ОДА? Хто і як міг на нього вплинути?
— Кажуть, що майже вісімсот голосів надійшло на підтримку запитання про Світлий Дім до вчорашньої прес-конференції пана Президента… Багато людей зголошувалось до губернатора, щоби особисто пояснити йому справу. Вважаю, що він зустрівся віч-на-віч з феноменом живої людської української та поза української спільноти – спільноти добра, спільноти діючих благо. Наяв зустрівся з громадським простором. Досяг до нього палець Божий – благо діло, що він відповів як християнська українська людина. Але, як у кожного з нас, то ще не є останній вибір для губернатора, урядовців. Так само як для кожного з нас. Так само як для мене. Тому – я впевнений – ДАЛІ БУДЕ.
4. Як Ви оцінюєте роль мас-медіа у формуванні і захисті громадянського суспільства?
— Український католицький університет видав з того приводу пречудову книжку документів Католицької Церкви щодо мас-медіа. Я можу тільки порекомендувати уважно прочитати все, що там міститься. Для мене то є програма для українських мас-медіа на майбутнє.
Але дуже хочу зауважити, що сьогодні незалежні мас-медіа в Україні – мізерні. Їх дуже мало. Видавнича справа кладе мас-медіа під олігархів, а це руйнує громадянське суспільство і довіру до мас–медіа. Здається, що задля сучасної економічно-олігархічної ситуації ми змушені знову повернутися до чогось подібного «самвидаву». І отут колосальна роль є за Інтернетом, за блогами, за «живими журналами». В тому числі і за веб-конференціями на вподобі нашої.
Я неймовірно вдячний за мужність здійсненої можливості стояти за правду – за Христа. Я неймовірно вдячний за Вашу, рідні мої люди, посвячену роботу. Хай щедро благословить і винагородить Господь.
5. Що Ви побажали би українцям у майбутньому році? Дуже дякуємо Вам, що знайшли час для спілкування з нашими читачами. Ми впевнені, що все буде гаразд у "Світлому домі", бо там де Бог, там не може бути зла. Бажаємо Вам і всім Вашим юним друзям щодня відчувати ласку Божу!
— ТВЕРЕЗОСТІ У ПРИЙНЯТТІ НАСЛІДКІВ ТОГО, ЩО МИ САМІ ЗАПОДІЯЛИ ТА НЕПОХИТНОЇ ВІРИ У БОЖУ ПЕРЕМОГУ – БЕЗ ПРИВ'ЯЗКИ ДО ЛЮДСКИХ ІМЕН.
27. Ольга
— Чи не плануєте Ви відкривати подібні заклади як Світлий дім в інших містах?
— Якщо Господь покличе, а місцеві люди усвідомлять потребу в тому, щоби у їх середовищу повстав Світлий Дім, то я радо причинюся до цієї справи. Але та справа перед усім вимагає наявності посвячених людей, людей віри, надії та любові.
Сьогодні, як ніколи, Україна і українські діти, носії майбуття, вимагають посвяти та посвячених людей. Будуть посвячені – будуть і Світли Доми і надійність існування для кожної дитини, для кожної матері!
Посвячуйтесь – і буде!
26. Олександр, Одеса
— Отче, заради чого Ви могли би пожертвувати Світлим домом, його місією та дітьми? Та чи можливо взагалі таке?
— Страшне питання. І вимагає відповіді, як на Страшному Суді.Це щось на вподобі жертвоприношення Авраама: «Повстань, візьми сина твого, єдиного твого, того, що ти його любиш, та йди і принеси його у жертву…»
Я колись у темній ночі життя вже ставив собі таке питання тай благав Бога, щоби минув мене отой келих, бо я слабий у вірі своєї.
Але якщо у життєвих мандрах моїх Він захоче навістити мене досвідом Авраама, то я знаю наступне.
Під час аудієнції 1998 року у Ватикані Святий Великий Папа Іван Павло ІІ говорив, поєднуючи такі тези:
- Церква є житлом Духа Святого;
- Церква (за Ігнатієм Антиохинським) перебуває там де є Єпископ, там, де Ієрархія Церкви;
- Дух Святий є там, де є Ієрархія, і без Ієрархії нема ані Духа, ані Церкви.
Моє життя і моя місія є невідємними від Церкви, від Духа Святого, від Ієрархії. Поза тим навіть Світлий Дім є безсенсовною пихою егоїстичної самолюбної «героїки».
Якщо єрархія моєї Церкви у Дусі Святому скаже мені, як сказав Вседержитель Авраамові… Хай тоді Той самий Дух Святий додасть мені віри та сили на сповідування віри аж до самого краю! Я піду. Але буду шопотіти, як той же Авраам: «Бог догледить собі офіру, сини мої…»
І ще хочу, щоби пам'яталося: Світлий Дім є спільною справою. І діти Світлого Дому не є виключно і особисто моїми дітьми. Кожний з нас особисто у спільноті є відповідальний за Світлий Дім, за дітей безхатченків, за скалічені українськи родини, за неповнолітніх матерів, за їх дітей – народжених і ненароджених. І здається мені, що Господь може покликати мене відійти від Світлого Дому на відстань тоді, коли ви станете дорослими настільки, щоби невідкликальною і остаточною стала і ваша відповідальність за страждаюче людство, у якому бачимо Бога.
Може таке бути. І тоді я буду сповідувати віру, таку слабку і таку недосконалу.
25. Тарас
— Прочитав на Вашому ЖЖ, що що сьогодні Ви мали мати зустріч з головою Одеської ОДА. Чим все закінчилося? А може не закінчилося?
— Так. Сьогодні була зустріч з паном губернатором. Ми говорили протягом півгодини, що є досить багато часу для такої аудієнції.
Багато чого з'ясували, багато чого узгодили. Досягли остаточного порозуміння в тих справах, які були для нього неясні.
Декілька разів пан губернатор підкреслив: «Ми отримали додаткову інформацію і тепер маємо ясність зі справою. Ми хочемо співпрацювати з вами. Ми хочемо спокійної праці «Світлого Дому».
Наприкінці Губернатор попросив мене надати пропозиції щодо подальшого розвитку благодійної справи «Світлого Дому» та можливої підтримки зі сторони держави. Можливо прийде до нас на коляду.
Здавалось би все йде на позитив…
Вважаю, що буде дуже цікаво для всіх почути і побачити, що вийде наприкінці і як все розв'яжеться. Гадаю, що «Світлий Дім», який дванадцять років був певного роду «лакмусовим папірцем» для багатьох справ, так само і тепер випровадить на поверхню дивовижні ситуації. Попереду можуть бути неймовірні сюрпризи, які Господь приготував нам, щоби ми були здатні жити тверезо та не зраджувати один одного.
— Чи Ви плануєте робити у відповідь якісь кроки щодо тих осіб та організацій, які чинили перешкоди у вашій діяльності? Скажімо подати на них у суд, щоби наступного разу знали як шкодити.
— До суду я вважаю для себе можливим позиватися тільки у одному випадку: якщо хтось (мас-медіа, урядовець або хтось інший) оприлюднить брехливу інформацію або наклеп, який буде завдавати моральної шкоди мені. Бо моя особа не належить виключно мені. І обороняючи у такому випадку себе, я зобов'язаний обороняти всіх, до кого я є приналежний.
Протягом дванадцятьох років я багато разів зустрічався зі спробами дискредитації через розповсюдження пліток та наклепів зі сторони корумпованих можновладців. Але робилося то не публічно, потай, через нашіптування «доброхотів».
Єдиний раз, коли то було зроблено публічно, це у травні-червні цього року, коли заступниця Генерального прокурора України п. Корнякова Тетяна під час прес-конференцій та за допомогою телебачення говорила відверту брехню, начебто зі Світлого Дому було вилучено відеокасети з еротичним, ба, начебто порнографічним змістом. Треба знати, що під час моєї травневого виїзду до Львова, дійсно були якісь незрозумілі відвідини за участю працівнички Генеральної прокуратури. Мої співпрацівники підтвердили мені, що під час тих галасливих відвідин зі спробами проведення несанкціонованого обшуку кимсь з відвідувачів було принесено кілька відеокасет невідомого походження та невідомого змісту та навіть була спроба зробити у повному сенсі спектакль з начебто «вилученням» тих касет. Ані протоколів з того не було составлено, ані в наступному то не підтверджувалось – нічого, крім публічної брехні, так само і по телебаченню.
Тепер то червневе «оприлюднення» використовується у інформаціях про заіснувавшу кризу відносин Світлого Дому з регіональною владою. Водночас серед людей сіється згіршення.
Я особисто подарував би таке та здався б на Бога. Але не можна дарувати згіршення людей через мас-медіа. Неможна через мовчання бути спільником явного та публічного гріха, якого допустилася заступниця Генерального Прокурора України. Тому мусимо підняти відповідні дії для з'ясування ситуації.
Можу додати тільки одне, що повторю за Господом моїм: «…І блажен той, хто не потрапить в оману з мого приводу». Брехали на Господа – і на мене брехати будуть. Але задля малих світу цього та задля морального добра Церкви мушу ставити чоло гріху можновладці та деяким з мас-медіа.
У інших випадках вважаю, що Світлий Дім, який є громадською благодійною організацією і не є виключно моєю особистою справою, мусить спільнотово ставити чоло брехунам, нищителям та нападникам усіма законними способами. Бо без того не уявиться правда. А правда мусить бути.
24. Доброжелатель
— Будете ли вы и дальше поддерживать Ющенко и оранжевых? Или ваши политические взгляды теперь изменились?
— Мої політичні погляди не знаходяться у залежності від будь яких прізвищ або кольорів. Мої політичні погляди уміщені у молитві «Отче наш».
З 1972 року я перебував у дисидентському русі. Тоді ніяк не йшлося про жодного з тих лідерів, про яких ми стільки слів говоримо сьогодні.
Є вічні цінності і є споконвічне протистояння Цивілізації любові й цивілізації смерті, вона ж є цивілізацією споживання. Моя місія співпадає з місією Церкви у ствердженні Цивілізації любові.
Вважаю, що надмірна увага до прізвищ та одночасне занедбання принципів є наслідком комуністичного призвичаяння до «культу особи», яке пошестю прийшло до нас зі східної ментальності та скалічило українську ментальність тверезого індивідуалізму, який водночас є в стані створювати тверезу та здорову спільнотовість без занедбання особи.
Іграшки в кольорови фантики та викрикування імен на майданах тхне (смердить) неупокоєним «не помер Сталін».
Я поглядів своїх не змінюю.
Але мушу сказати, що з труднощів свого особистого життя ніяк не створюю вселенського трагедії. Тим паче ніяк не звинувачую Українського Президента у неминучих негараздах перехідного українського стану.
ЗА ТЕ, ЩО ДІЄТЬСЯ, МИ ВСІ РАЗОМ НЕСЕМО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ – КОЖНИЙ ОСОБИСТО.
23. Олег, Одеса
— Розкажіть будь ласка, хто такі салезіани? Чи є в Одесі монастир салезіан або інші брати-салезіани? Дякую
— Середина ХІХ сторіччя. Італія, яка відновлює свою національну незалежність. Розбурхані натовпи, антиклерикальні тенденції, ідеологічні суперечки, змагання партійних груп та ідеологій. На вулицях повно дітей та підлітків, що вони покинули родинну домівку у селах та й пішли у світи заробляти на хліб. Їх використовують задля хижої експлуатації, їх втягують у банди, їх становищем користуються розтлителі. Молодий священик з Турину, на ім'я Джіованні Боско, присягає Богові, що буде служити добру та спасінню тих дітей та молоді аж до останнього подиху. Він поводить себе нетипово: збирає вуличників біля себе просто неба, грається з ними, бігає навпергонки, скаче, співає. Потім сідає, щоби навчити про Бога і Божу Матір, про Церкву та спасенне життя во Христі. І знову до розваги з молодіжними веселощами та фантазіями. І знову до науки. Дітей та підлітків біля нього все більше. Багато хто не сприймає його поставу, бо кажуть, ксьондз не повинен так поводитись. Колеги навіть хотіли його спровадити до психіатричної лікарні. Але волею Божою та під Покровом Богородиці справа Джіованні Боско росте та міцнішає.
З'являються благодійники. Отець Боско отримує будинок для свої дітей. Плече в плече поряд з ним стають помічники. Римський Єпископ знає про нього та пишається його працею, всебічно підтримує та радить заснувати згромадження задля увіковічення його духовності та посвяти.
Так повстали Салезіяни – духовні нащадки святого Джіованні Боско.
Салезіяни є згромадженням богопосвячених осіб на вподобі монашого, яке має особливий стиль духовного житя, відзначений Пасхальною радістю, упереджуючою турботою Доброго Пастиря, який є готовий покинути будь яке благополуччя задля тих, хто находиться у небезпеці, молодіжною динамикою, літургією життя та спогляданням у дії.
Від років існує галузь салезіянів українсько-вiзантiйського обряду у Східньому праві.
В Одесі є салезіянський дім латинських співбратів на вул. Маліновського, та поки що існує моя присутність у «Світлому Домі».
Я належу до Львівського салезіянського дому східної української галузі.
22. Українець
— Скільки греко-католиків сьогодні мешкає на Одещині? Чи є якісь "гоніння" з боку тих, хто називає себе православними? Який стан української мови в регіоні і чи є перспективи її розвитку? Дякую.
— Нажаль, я не зможу надати Вам вичерпної та досконалої відповіді на перше запитання. Під час свого приїзду до Одеси Блаженнійший Патріарх Любомир у своїй проповіді вказав на те, що у Одеському регіоні існує, умовно кажучи, три групи людей: ті, що пам'ятають та визнають себе греко-католиками; ті, що вони забули або задля інерції минулих часів страхаються визнатисяі такими; та й ті, що вони поки що «ніякі», тобто взагалі не знають, якої вони віри, але радо би приєдналися до Церкви, якщо би благовіст дошов до них. Виходячи з того Патріаршого розуміння справи, поки що досить трудно реально окреслити остаточну лічбу вірян нашої Церкви. Але можна з певністю стверджувати, що маємо три реальні парохії в Одесі та парохію в м. Юному, кожна з котрих складається з декількох сотен реальних вірян. Є зареєстровані парохії в Одеській області, реєструються громади.
Справа полягає ще й в тому, що вже протягом довгих років ми не можемо отримати навіть клаптика землі під побудову нашої церкви.
Жодних конфліктів з іншими конфесіями жодного разу не було. Так само не чув, щоби відбувалися якісь агресивні провокації.
Щодо мови, то можна з певністю стверджувати, що більша частина Одеського регіону є україномовною. Винятком є землі за Дністром, так звана Трансністрія, але там від віків потужна мішанка замешкалих народів: болгари, гагаузи, молдавани, румуні, нащадки турецького населення, російські старовіри. Українців теж багато. В Одесі останні роки все більш чути українську мову, особливо серед молодої верстви населення. Перспектива розвитку є, особливо, якщо україномовне населення кінець-кінцем наважиться спілкуватися своєю мовою у побутових справах: у транспорті, на вулиці, у магазинах, на рекреації… Перешкоджає облудне розуміння так званої «толерантності», коли люди згори погоджуються з тим, що нормою між особового спілкування повинна бути не українська мова. Це радше внутрішня проблема особистих психічних комплексів одеських українців.
21. Наталья, г. Новая Каховка
— Отец Александр, скажите пожалуйста, имея опыт работы с детьми-сиротами и уличными детьми – какова, на Ваш взгляд, их самая большая потребность: это материальная нужда или все же духовная? Чем именно простые люди могут лучше всего послужить этим детям? Чего они ждут в подарок на Рождество? Известна ли Вам судьба Ваших выпускников – какой их дальнейший жизненный путь? Спасибо за ответ.
— В классическом варианте потребности детей-БОМЖ и детей улицы можно разделить на три группы:
— потребность в бытовом обеспечении,
— социотерапия, психотерапия и правовая защита,
— восстанавливающее обучение, т.е. восполнение утраченных или неприобретённых знаний, умений и навыков, в обычном варианте свойственных сверстникам этих детей.
И хотя удельный вес потребностей нематериального плана, как видите, более внушителен, но всё начинается с простой бытовухи. Почему? Потому что именно здесь источник всех утрат. Потому что в нормальном варианте ребёнок решает свои бытовые проблемы с помощью мамы и папы, бабушки и дедушки, т.е. в простой и обычной «бытовухе» для ребёнка всегда присутствует проявление родительского тепла. Купить пирожок или дать копеечку, подарить игрушку может любая превая встречная тётя. А вот позаботиться о неумытости мордашки, перемене носков (!), нету ли дырке в подошве и почему под штанами опять нет трусов – это доступно только тем, кто принимает ребёнка вполне, как своего, и кого сам ребёнок допускает к себе в качестве «своего».
Поэтому для таких детей пара вязаных носков в Рождество на звёздочку, шарфик, домашней вязки, иной раз оказываются намного значительнее какой-нибудь супер-пупер игрушки. Правда, очень осторожно следует обходится с дарением того, что вообще очень личное (трусы, майки) – право дарить такие вещи нужно сначала заслужить. Во всяком случае, любой из этих детей больше всего ждёт в подарок то, что для домашнего ребёнка является надоевшей обыденностью, — то, что сохраняет в себе ощущение стабильного семейного дома.
Я давно убедился в том, что у моих детей холодные покупные предметы вызывают отторжение. Они их очень быстро ломают, т.е. быстро-быстро используют полностью и до конца – хранить-то негде!
Ещё более важны для этих детей предметы, которые можно было бы назвать знаками состоявшихся встречь. Фотография, фенька напамять, - то, что можно легко и долго сохранять, нося на самом себе или в кармане. Такие предметы являются для детей-БОМЖ и уличных детей отличительным знаком принадлежности, неодинокости. Это осуществление их потребности хотя бы в какой-нибудь социализированности.
Ещё важнее им встретить неназойливого взрослого для недолгого очень искреннего разговора без попытки залезть в душу и без намёка на нравоучительность. Скорее даже, найти взрослого, который будет слушать и слышать и в ответ «вставлять свои пять копеек» с пониманием и – что очень важно! – ничего не обещая на будущее (потому что, как правило, все обещания не сбываются либо становятся тягостными обязательствами для взрослого – они это знают).
Ещё важнее возможность прямого контакта, во время которого взрослый научит чему-нибудь несложному и забавному, например, делать бумажные кораблики. До конца жизни буду помнить, как беспризорный Славка, поверив наконец, что я всерьёз рядом, шопотом выдохнул: «Отец! А ты меня по часам понимать научишь?»
Или просто полчаса, по настоящему отложив все заботы в сторону, самозабвенно поиграть с ним в «крокодила», в «кольцо-кольцо, ко мне»…
Судьба большинства наших детей нам известна. Судьбы складываются очень по разному, далеко не всегда так, как хотелось бы. Многие стали просто очень хорошими отцами семейств, имеют детей, работают не разгибаясь, чтобы прокормить своих родных. Когда случается свободный час, приходят ко мне со своими малышами в колясках. Есть такие, которые закончили техникумы и вузы, имеют собственный небольшой бизнес, помогают и дому, и своим товарищам. Есть те, кому не удалось выпрыгнуть из маргинального мира. Тех, кто уже умер от туберкулёза, от СПИДа помним и поминаем поимённо…
20. Ігор Скленар
— Преподобний отче дияконе, маю до Вас два запитання. 1.Чи Ваша соціальна робота була якось відзначена місцевими органами влади чи їм це все байдуже?
2. Наскільки мені відомо, салезіянська спільнота не робить акцент власне на соціальному служінні, але на християнському вихованні дітей та молоді. Тож чи вдається Вам у соціальному вимірі частково формувати правдивих молодих християн?
1. Моя соціальна робота за Божою благодаттю ніяк не була відзначена місцевими і немісцевими органами влади. Богу хай буде подяка!
2. Згідно Салезіянських уставів салезіяанське служіння має дуже яскравий соціальний аспект. Педагогічне служіння є тільки однією, хоча і вагомою, складовою салезіянскького служіння. Що більше, на відміну від монашого згромадження «Шкільних братів» салезіяни, згідно задуму Засновника та Уставів є не шкільними викладачами, а вихователями у особистому та соціальному вимірі.
Безумовно, нам вдається здійснювати формування правдивих молодих християн у соціальному вимірі. Йдеться не тільки про булих безпритульників, які вже мають свої міцні родини, дітей понароджували і живуть правдиво по християнську на радість оточенню. Є ще величезна праця зі студентами та молоддю, яка зголошується до добровільної благодійної праці. Нижче я вже написав, що Світлий Дім є катехезою через благодійну дію, благовістом через співпричетність. А це суто відповідно салезіянській формі християнської духовності.
Хочете приклад? Минулої п’ятниці хлопець з однієї молодіжної української націоналістичної групи пояснював своїм колегам, чому треба в неділю бути в церкві. Каже, що то ознака вільної людини, бо коли ти змушений у неділю заробляти на хліб так, що в святий день на Бога та Божу спільноту часу не позостається – то ти рабська людина і живеш у поневоленій країні. Каже, що ходячи в неділю до церкви та відсуваючи заробітчанську працю у неділі та свята ми стверджуємо звільнення України. А потім каже: «Я до Світлого Дому того теж не розумів, але тут збагнув, що воля – Божій дар і знаю, чого вона коштує, тому неділю святкую правдиво по українські…» Слухаю його та собі посміхаюся: отож, тільки-но рік тому ти хлопче у неділю на «Сьомому кілометрі» горбатився і тільки після того, як смуглявий господар позволяв, за «стопариком» націоналістичні гасла виголошував… Такі справи.
19. Евген (Запоріжжя)
— Скажіть, будь ласка, звідки все ж таки фінансування Центру? Я трохи стикаюся з роботою подібних фондів і знаю, наскільки дорогим є все утримання центру, включно навіть з комунальними послугами. А якщо у Вас є заможні спонсори, то невже вони не спроможні захистити Вас від чиновницького свавілля?
Який юридичний статус Ваших вихованців: Чи є в них офіційний статус сиріт і позбавлених батьківського піклування? Це би могло багато прояснити в діях чиновників.
Чи були у Вас коли-небудь Віктор чи Катерина Ющенко і Віктор Павленко? Адже вони не лише на словах, але й на ділі дуже багато підтримують центри, подібні до Вашого. Невже ніхто з них не знає про Ваші проблеми, якщо вони тривають не один рік? Спасибі за відповіді.
— Ви не повірите! «Світлий Дім» ДІЙСНО дванадцять років фінансується виключно з пожертвувань громадянської спільноти. Не з бюджетних дотацій, не з вітчизняних чи зарубіжних фондів, не з олігархічних кас. Всі дванадцять років люди, які нас знають і приходять до нас час від часу, вважають за свій обов'язок взяти участь у нашій спільній справі через особисті пожертвування.
Колись (до 1917 року) це було загальноприйнятою практикою. Так існували всі благодійні товариства. Про «казенну участь» у їх діяльності навіть мови не могло бути! А тепер подумайте, що потрібно було зробити з людьми і суспільством, щоб така загальноприйнята форма громадянської благодійності сприймалася зі здивованою недовірою «цього не може бути»!
Згоден, є меценатські фонди крупних маґнатів, які хочуть займатися благодійністю (наскільки це чиста благодійність, і чи не підрозуміває вона насправді специфічного покращення ділових інтересів, зараз говорити не будемо). Наш благодійний фонд не належить окремому олігархові, чи групі олігархів. «Світлий дім» – це у чистому вигляді загальнолюдська справа звичайних громадян, Поєднаних доброю волею – жертвувати заради бездомних дітей. Що ж це трапилося з нами, через що ми забули, що окрім крутих власників буває ще загальнонародна власність – власність коштом общинної складчини? Наприклад – ХРАМ!!! Окрім усього іншого, храми не можна нищити саме з цієї причини: оскільки власник і творець – кожен окремий член общини. А коли храми починають зводити через примху окремого «крутелика», стається мерзота пустки і профанації.
Так ось, Світлий Дім – це матеріалізація благодійної волі общини людей жертводавців. І проблема не в тому, хто нас захистить. Проблема в тому, з якої це могили піднявся привид червоного комісара, щоб нападати на Світлий Дім? Звідки і яким чином хтось може привласнити собі право посягати на СОБОРНУ (ОБЩИННУ) ВЛАСНІСТЬ?
Ще і ще раз підкреслюю: проблема не в захисті – нас захищає Бог, Богородиця і собор людей доброї волі. Проблема в тому, до якого стану ми всі дійшли, і яким чином взагалі стало можливо, щоб службова держ. одиниця нічтоже сумняшася виносила вердикти стосовно ОБЩИННОЇ СПРАВИ?
При чому тут Віктор Ющенко, Катерина Ющенко, Юрій Павленко? Господь їх ніяк не сподобив брати участь у нашій справі! Нехай самі екзаменують свою совість, чому. До того ж двері не замкнені: усвідомлять – спів причастяться. Андрієві Шкілю було дано – і він не зрікся можливості стати пліч-о-пліч. І ще низці його колег також вдалося стати поруч нас – задля спасіння їхніх душ. Можливо, і ті, кого Ви перелічили, ще сподобляться.
Звертався я з подібним листом до Катерини Ющенко в один з найважчих моментів. З її офісу тричі телефонували про те, що листа прочитано, уважно вивчають… чекайте відповіді… чекайте відповіді… А я вже не вперше і не всоте наочно бачу, що не кожному дано прийти на допомогу Світлому Домові. Тому що прийти на допомогу злиденним – це велика благодать, і ЇЇ ТАКОЖ ПОТРІБНО ЗАСЛУЖИТИ. Тому що люди благодіють задля порятунку ВЛАСНОЇ душі, і повинні бути вдячними, що їх допустили до цього.
Ну, не дано тим, кого Ви перелічили, бути причетними до Світлого Дому, не дано! Хоча, якщо прийдуть – не відкинемо. Ми ж за них стояли на Майдані, нам за них під вікна – реально! – ртуть виливали (30 літрів за протоколом МНС)...
Стосовно статусу дітей: невже громадська благодійна організація повинна визначати цей статус? Та немає такого права у громадських організацій – це прерогатива державних леда… даруйте, чиновників! Статус дітей Світлого Дому один "отримувачі благодійної допомоги". Крапка. Достатньо, що, порушуючи конфіденційність, про кожного з них ми негайно повідомляємо в службу розшуку обласного УВС і служби в справах дітей району та області.
А який у них статус в люці теплотраси? В пивниці призначеного до знесення будинку? На загальноміському смітнику? Сироти? Позбавлені опіки та піклування? Чому я, отець Олександр, і мої студенти-добровольці можемо лізти в залиті фекаліями підвали, щоб досягнути звідти дитину, що марить від гарячки, і надати їй БЛАГОДІЙНУ ДОПОМОГУ, а у кабінетної дамочки тільки після цього виникне запитання "а який статус, і за яким правом, якщо за 52-ю статтею Конституції України"?
Гляньте нижче одну з моїх відповідей. Там я прямо кажу про те, яка вигода для чиновника нав'язувати громадському секторові і благодійності невластиві їм обов'язки, перекладаючи зі своїх плечей ту роботу, за яку платять не таку вже й мізерну платню і супутні пільги.
Пояснень діям чиновників немає. Чиновники своїми діями відчужені і чужі. І відповідальність – на них самих. І залишається лише хресний біль: хіба ж у них не було шансу на спів причастя?
18. Православный одессит
— Уважаемый, а не кажеться ли Вам, что Вашу деятельность в нашем регионе можно считать прозелитической? Не лучше ли Вам уезжать в Галицию или дальше на запад — там также много детей-бомжей.
— Ой! Вы серйозно? А кто ж на Втором кладбище за могилами присмотрит, знаете, как их там много? Вы за всеми ними не усмотрите, даже если совсем туда переселитесь, шоб Ви мне так долго жили, как сколько там моих лежит! И что мне Галиция с моей одесской речью? Она таки меня будет видеть наоборот раввином каким-то, а я же ж одесский украинский!
А прозелитическая тема – это не ко мне! Это или в аптеку Гаевского или даже в Валиховский переулок – там и прозекторы, и резекторы, и вообще всё что надо в последний путь человека! Мы ж, одесситы, друг друга понимаем, даааа?
А теперь, как говорит Жванецкий, сириозно. Вопрос о так называемом «прозелитизме» на постсоветских территориях – это миф из заранее приготовленного набора. Следует признать, что либо мы живём в государствах, реально декларирующих свободу совести и право людей на выбор осуществления собственной религиозности или право на безрелигиозность вообще, либо данное положение наших Конституций является фикцией. Это в свою очередь поставит под сомнение осуществление конституционной системы как таковой, поскольку невозможно сделать фиктивным один элемент фундаментального государственного права, не задев при этом все остальные. Смею думать, что в нашем Украинском государстве тоталитарной диктатуры нет, разве только в горячечных речах отдельных представителей отдельных партий.
Массовое разрушение религиозных традиций в СССР породило к нашему дню как минимум два поколения достаточно индеферентных в вопросах вероисповедания. Более того, преобладающее число молодых людей в центральной, восточной и южной Украине не в состоянии отличить религии от идеологии. А поскольку после крушения коммунистической идеологии у людей появился рвотный рефлекс на идеологизацию как таковую, то это же отношение переносится и на представление о религиозности. Массовое тяготение к соблюдению обрядовых традиций, к сожалению, продиктовано не религиозной потребностью личности, а потребностью в принадлежности и идентификации с определённым сообществом. Следовательно в нынешних постсоветских условиях говорить о том, что участие в обряде крещения действительно соответствует религиозной определённости личности – невозможно. Следовательно, невозможно и реально учесть, кто к какой христианской деноминации принадлежит, поскольку зачастую человек совершенно не знает, что скрывается за тем или иным конфессиональным определением.
Если в процессе личностного развития человек всё же смог прийти к религиозной определённости в той или иной форме, то этот момент никак не является «прозелитацией», а следствием сознательного выбора в специфических условиях существования. Ещё раз говорю и подчёркиваю: «прозелитизм» в постсоветских условиях - это пустой термин, несуществующее понятие, а проблема «прозелитации» - это пропагандистский миф.
В особенности, если речь идёт о детях, вышвырнутых якобы христианским сообществом в мусорник.
17. Священник Дмитро Останiн, настоятель парафії Богоявлення Господнього в м.Берген, Норвегія. anagnost73@mail.ru
— Шановний отець Олександр, скажіть, будь ласка, яке соціальне служіння несе Українська Греко-Католицька Церква за кордоном, зокрема в Скандинавії? Як Ви гадаєте, яке служіння, чи більше, яке послання вона може нести Західній Європі? Дякую.
— Слава Ісусу Христу! Всечесний отче! За останні дванадцять років я тільки двічи виїжджав за кордон України і обидва рази ледь-ледь більше тижня. Знаю, що в Бельгії та Південній Німеччині УГКЦ міцно причинилася до соціальної праці з людьми останньої еміграційної хвилі. Європа має з нашими емігрантами цілу купу проблем, головною з яких неможливість осягнути порозуміння навіть тоді, коли люди вже навчаться мови. Ментальність різна, а то породжує неврозі такої сили, що тільки зйойкнути можна. Отож, наскільки мені відомо, священики УГКЦ причинилися до праці з соціального пристосування наших емігрантів.
Наше послання Європі, яке її урадує, може бути тільки одне: ми створимо належні умови в Україні, і наші емігранти повернуться та й не будуть вас більше дратувати! Це, хиба, єдине послання, якого сьогодні очікує від нас Європа.
16. Ханас Володимир
— Кир Андрей Шептицький у своїх посланнях, зокрема в посланні “О квестії соціяльній”, подає власну інтерпретацію концепції “Рерум Новарум” для українського середовища.Чи є у нас час подібні речі?
— Розуміємо, що доба, означена проводом Святителя землі Руської Андрія Шептицького була зоряним часом, коли Церква виводила український нарід на шляхи відновленого розвою як духовного, так і культурного, соціально-політичного, державного. Безліч праць Великого Українського Святителя написано власне у цій перспективі, яка вже відкривалася та ось-ось повинна була почати здійснюватись. Тому, приймаючи до уваги невідмінну особливість суто українського розвитку, треба було накреслити варіант, який би поєднав бурхливий розвиток української капіталістичної демократії з християнським дороговказом у цій галузі. «Рерум Новарум» є документом, якій повстав у відповідь на проблеми, породжені капіталістичною демократією на Заході. Цей устрій прийшов до влади не без проблем і не без конфліктів з християнством та ієрархією Церкви зокрема та й в подальшому виявився досить свавільною системою, яка, умовно кажучи, спочатку робить, а потім міркує, що воно таке і чому власне таке. Всі теорії, пов'язані з капіталістичним суспільством, повстають постфактум, але задля окреслення перспективи розвитку. «Рерум Новарум» вносить необхідні християнські узгодження та корективи у цей процес.
Митрополит Андрій має в Україні ситуацію, коли можливо випередити процес та оминути хиби, завчасно впровадивши у суспільство християнську, побудовану на Євангелію та Апостольській Традиції, концепцію розвитку. Треба зауважити, що його інтерпретація не втратила свого значення по сей день, хоча історія держави колійного разу була обірвана окупацією.
Сьогодні Україна та українські віряни начебто звільнилися від окупації та колоніального зневолення, уявляють собі, що під проводом чогось подібного до політичної еліти навпомацки шукають шляхів суто українського варіанту суспільного розвитку. Але, як в анекдоті, «що не пробуємо робити, все одно виходить кулемет». Йдемо українським шляхом, а нам кажуть: «О, зовсім як в Найробі!.. Буркіна-Фасо!.. Або ні, може радше латино-американський варіант? Та ні, вони вже пішли шляхом Південної Америки, щось між Чилі та Еквадором…»
Тобто, спочатку повинна бути наявною, хоча б якась означена перспектива розвитку (повторююсь, у часи Митрополита Андрія це був явно Європейський капіталістично-демократичний шлях). А вже потім – інтерпретації відповідних християнських пересторог. Нема у наш час подібних речей, бо «буря мглою небо кроет» і не бачити шляху. Ми не тяжіємо до жодної системи, що означує тільки одне: ми є розмагнічені, нульові у енергетичному означені. А раз так, то треба задбати про наш ладунковий пристрій, тобто про власну душу і підстави існування. Перед тим, як сягати до українських інтерпретації соціальних енциклік Івана Павла ІІ, потрібно віднайти концепцію суто українського повернення до традиційного християнського життя у той величі, яку воно мало за часів Володимирового наступника Ярослава. Тобто концепцію катехизації українського суспільства, перед усім українських родин. А з цієї точки зору більш значущою виглядає інтерпретаційна пристосованість до українських реалій « Familiaris consortio » Івана Павла ІІ. Нам би від того почати…
Наскільки я знаю, в Українському католицькому університеті точаться наполегливі праці власне з переосмислення головних церковних документів по соціальним питанням відносно українських реалій. Є надія, що в короткому часі отримаємо результат.
Коментарі
