"Пріоритетним для українського релігієзнавства є поглиблення фаховості наукового дослідження"
21.12.2006, [18:05] // Веб-конфереції // лист редакції
Людмила ФИЛИПОВИЧ, доктор філософії, проф., зав. відділу релігійних процесів в Україні Інституту філософії НАНУ, Виконавчий директор Центру релігійної інформації та свободи Української асоціації релігієзнавців
— Тарас Тимчук, аспірант НУ "Острозька академія", президент ОМГО "Інститут політико-інформаційних досліджень"
Чи здійснюється в Україні хоч якась перевірка священослужителів, головних ієрархів на елементи шпигунства, деструктивного впливу на масову свідомість чи звязки з відмиванням грошей? Якщо ні, то чому? Якщо так, то до компетенції яких органів це належить? Дякую.
Шановний колего! Не переконана, що відповідь на Ваше запитання лежить в полі моєї компетенції - академічного вченого і керівника громадської інформаційно-аналітичної організації. Але допускаю, що протиправна, а отже шкідлива, діяльність священнослужителів є предметом зацікавлення відповідних органів. Про злочини, які скоєні священиками, інколи повідомляють ЗМІ, зокрема журнал "Релігійна панорама". Але священиків притягають до адміністративної чи кримінальної відповідальності не як духовних осіб, а як звичайних громадян. Перевірки з боку держави не проводяться, бо церква відокремлена від держави, а тому остання не має права втручатися у внутрішні справи церкви, але всередині церков, певно, існують власні інституції, які здійснюють ревізійні функції.
— Петро Фісун, м. Донецьк, студент історик
Шановна пані Людмило, чи є актуальною зараз тема Автокефалії Української Православної Церкви і наскільки вона досліджена українськими науковцями? Дякую за відповідь.
— Шановний п.Петре, ця тема буде актуальною до тієї пори, поки не буде отримана автокефалія Українською Православною Церквою. У відповідності до внутрішніх настанов будь-якої Православної Церкви (кожний народ має знати свого єпископа), а також до логіки історичного розвитку як Церкви, так і націй, народ України має мати свою незалежну, самовправну, помісну Церкву. Таке прагнення і намагання досягнути автокефалії є природним і закономірним. Українські вчені завжди підтримували цю ідею, навіть більше - історично, історіософськи, соціологічно, психологічно аргументували необхідність помісної Церкви для України. Важко назвати кількість конференцій, які були присвячені проблемі незалежності українського православ'я, кількість наукових розвідок, в яких обгрунтовувалася правомірність руху за автокефалію, але найбільш послідовно вона досліджена в 10-томній "Історії релігій в Україні" (т. 2, 3 та 10). Релігієзнавці України використовують будь-яку нагоду, щоби заявити про необхідність довершити процес релігійного відродження останніх 15 років Українською помісною православною церквою. Але реальність, в якій постає автокефальність Церкви, виявилася трохи складнішою, ніж очікували православні віруючі. Тому вірячи в перспективу досягнення автокефалії, але усвідомлюючи перешкоди на її шляху, українські вчені і надалі відстоюватимуть право православних віруючих України мати свою автокефальну Церкву.
— Тарас Антошевський, директор РІСУ
Пані Людмило, які Ви бачите пріорітетні напрямки розвитку українського релігієзнавства нині? Наступне, які недоліки нинішнього стану релігієзнавства Ви би назвали?
— Шановнний п. Тарасе, Ваші питання є надзвичайно об'ємними і складними для відповіді. На кожне з них можна написати цілу книгу. Зараз над цим якраз і працюю. Обіцяю подати Вам ці розвідки після їх завершення. Але якщо дуже коротко, то пріоритети тісно пов'язані із недоліками. Пріоритетним для українського релігієзнавства є поглиблення фаховості наукового дослідження, що вимагає не тільки постійної роботи над собою вже відомих вчених, але й більш широкого залучення молоді, яка захоплюється релігієзнавством, є більш динамічною, виїздною, знає іноземні мови тощо. Це дасть можливість бути конкурентноспроможними на міжнародній арені, де українські вчені представлені надзвичайно слабо. Хоча, на моє переконання, рівень багатьох досліджень нічим не поступається закордонним. Фаховість релігієзнавців забезпечить "востребованість" (не знаю українського аналога) цієї науки і всередині нашої країни, і не тільки як певної галузі фундаментального гуманітарного знання, але й як прикладної аналітики. Ми мріємо про той час, коли нашими розробками зможуть скористатися релігійні організації, державні діячі, широка громадськість. Сподіваюсь, що співпраця з РІСУ сприятиме реалізації тих завдань, які ставлять перед собою вчені.
Читачі можуть і надалі надсилати запитання пані Людмилі.
Коментарі
