rrfmjc uflmleznaxfb, [url=http://sgvuztporscm.com/]sgvuztporscm[/url], [link=http://tolnhnbitccq.com/]tolnhnbitccq[/link], http://hsbutvrledmp.com/

за часів св володимира церква була єдина і її главою( видимим) був папа. католики свято вірили і тепер теж вірять, що Ісус є царем і Верховним главою і архієреєм святої Церкви, але як кожному народові потрібен глава так і Церкві потрібен видимий пастир, щоб вберегти її від росколів. церква в Україні прагнула завжди до єдності з цим главою. тому УГКЦ є найбільш подібною до церкви за часів Володимира

Найбільшими цінностями Володимирового Хрещення вважаю комплекс відповідних духовно-моральних і культурно-цивілізаційних вартостей, який відомий як феномен "Київського благочестя". Багато що з нього варто відродити й плекати. І, серед іншого, - безумовну віро- та етнотолерантність й, передусім, духовну і євхаристичну єдність соборного Христового Божого народу в Україні, а також його велику й взаємоплідну екуменічну відкритість і спілкування (у т.ч. євхаристичне) з основними зарубіжними церковними спільнотами Сходу і Заходу. На мою думку, головними ПРЯМИМИ вітчизняними спадкоємцями Володимирового Хрещення є українське Православ'я і Греко-Католицизм, а ОПОСЕРЕДКОВАНО - всі конфесії і деномінації Тіла Христового в Україні.

В цьому році Україна дуже урочисто святкувала 1020 хрещення Київської Руси. Якими б доречними, аналогічно з народженям польської нації були б слова про народження української нації. Їх чи подібних до цих слів не прозвучало… Немає в Україні державних мужів, які б боронили ідентичність української нації, оберігали українську історичну пам»ять від зайд, що зневажаючи Божу волю претендують і по сьогодні на дари Господа для носіїв державної мови - титульної нації України.

. «Народи, які у свій час були багатими вірою та покликаннями, сьогодні втрачають свою ідентичність, під смертоносним та руйнівним впливом певної модерної культури», – наголосив Вселенський Архиєрей Бенедикт ХУІ, додаючи, що той, хто вирішив, що «Бог помер» – поставив себе на місце Бога, проголосив себе самого богом, вважаючи себе будівничим власної долі, абсолютним власником світу. Не бажаючи прийняти від Господа спасіння, людина вірить у те, що вона може чинити усе, що лишень захоче, усе, що їй подобається. «Але коли людина викидає Бога із свого життя, заявляє, що Бог помер, чи є, насправді, щасливішою? Стає справді вільнішою? Якщо люди проголошують себе абсолютними власниками себе самих і єдиними господарями сотвореного світу, чи можуть, насправді, збудувати суспільство, у якому царюватиме свобода, справедливість та мир?» – запитує Папа, вказуючи на те, що щоденна хроніка показує нам на зовсім протилежне, на поширення егоїстичних інтересів, сваволі у владі, несправедливості і використання, насилля у всіх його проявах. І, як наслідок, бачимо, що людина залишається дедалі самотнішою, а суспільство –поділеним і розгубленим, безпорадним ».

Проповідь Папи з нагоди відкриття Синоду Єпископів 5 жовтня 2008 року

Нація – основа мови ! Визначення нації не тотожне з визначенням народу.

Народ – все населення обє»днане приналежністю до певної країни.

Нація ж ототожнює себе насамперед з мовою. У світлі цих міркувань Іван Павло ІІ глибоко розкриває поняття батьківщини. У своїй промові в ЮНЕСКО він покликався на досвід своєї батьківщини Польщі:

« І це особливо добре зрозуміли представники тих спільнот, які переживають фазу творіння своїх батьківщин і відповідних їм національних ідентичностей. Ми. поляки, пройшли цю фазу на зламі X і XI століть. Нагадало нам про це святкування з нагоди Тисячоліття Хрещення Польщі. Адже, юворячи про хрещення, ми маємо на увазі не дише святе таїнство християнської ініціації, одержане першим історичним сувереном Польщі, а й подію, яка стала вирішальною для народження нації і творення її християнської тотожності. У ЦЬОМУ сенсі дата Хрещення Польщі знаменує важливий поворот. Польша як нація вийшла тоді з власної передісторії і почала існувати в історії. В передісторії ж зафіксовано існування окремих слов"я нських племен.

З етнічного погляду, найважли¬вішим для постання нації було, мабуть, об'єднання двох великих племен: північних полян і південних віслян. Проте це не буди єдині племена. У польську націю увійшли, також народності силезенців, поморян і мазовшан. Від моменту Хрещення ці різні племена існують як польська нація.»

[Іван Павло II. Пам»ять та ідентичність: Ьесіди на зламі століть / Переклала з італійської Мар'яна проконович. Львів: Літопис, 2005. С. 83-86.]

В цьому році Україна дуже урочисто святкувала 1020 хрещення Київської Руси. Якими б доречними, аналогічно з народженям польської нації були б слова про народження української нації. Їх чи подібних до цих слів не прозвучало… Немає в Україні державних мужів, які б боронили ідентичніст

3. Рэальнымі спадкаемцамі Кіеўскай богаслужбовай традыцыі ёсьць: УАПЦ, УПЦ (Канст.патр.), БАПЦ, Белераскі грэка-праваслаўны рух (аб'яднаньня парахфій вызнаючых Беларусь кананічнай тэрыторыяй Канстанцінопальскага патрыярхату). У меншай часьціні УПЦ КП (робіць падрадковы пераклад з Службоўнікаў РПЦ) і БГКЦ (калі разглядаць пераклады а.Аляксандра Надсана)

1. Беларусь не прымала "Уладзімірава хросту". Як, дарэчы, ніколі ў сваёй традыцыі не лічыла яго сьвятым. У доказе - рукапісныя і жрукаваныя выданьня богаслужбовай літаратуры 13-18 ст.ст. Уладзімір - кат Полацкіх князёў, гвалтаўнік князёўны Рагнеды. Раю пачытаць вашага ж гісторыка - прафэсара Брайчэўскага. Нікога і ніколі гэты высьметак і паўжыдык (узгадаем Малушу-іўдэйку) не хрысьціў. А быў, напраўду (па таму ж Брайчэўскаму) дзяржаўна-палітычны акт. Таму і няма ў летапісах Візантыі ўзгадак аб т.зв. "Уладзіміравам хросьце". Усіх нак хрэсьціў сьв. раўнаапостальны князь Аскольд, а Беларусь - князь Тут. Байка аб Ўладзіміры патрэбна толькі Расеі (дарэчы яна яго і ўшаноўвала). Адчыніце вочы ды паглядзіце месяцаслоў Трэбніка мітрапаліта сьв. Пятра Магілы - там няма ўшанаваньня "Уладзіміра"

2. Якое адношаньня мае сёньняшняя ЎГКЦ да Берасьцейскае вуніі? міт.Міхайла Рагоза ўсё жыцьцё праслужыў у Менску! Рэальнай катэдрай уніяцкіх мітрапалітаў да першай чверці 18 ст. зьяўлялася Вільня і Наваградак... Украінскія япархіі ўнію тады не прынялі...Далучыліся яны да ўніі ў пачатку 18 ст. (на Беларусі было 90% уніятаў сярод насельніцтва, а на Ўкраіне - 10%), прыняўшы беларускую абрадавасьць беларуса - мітрапаліта Кіпрыяна Жашкоўскага (гл. працу вашага ж а.Гуцуляка). Ды і зваліся яны тады не грэха-каталікамі, а ўніятамі. А г-каталікамі іх наракла Аўстра-Вугорская імпэратрыца. Ды і абрадавасьць, у параўнаньні з Служэбнікам мітр.Жашкоўскага, была і застаецца моцна зьмененай. Нядарма ў навуцы існуе тэрмін: галіцкая ўнія. Так што прабачце - УГКЦ да гістарычнай Кіеўскай традыцыі аніякага адношаньня ня мее...

Я вважаю, що саме Римо-Католицька Церква має право претендувати на спадщину Володимирового Хрещення і саме Римо-Католицька Церква в Україні і Латинський обряд об*єднає Україну.

1.найбільша цінність-викоренення язичництва бо це неабияк ображало Бога.

Церква модернізувалась а чи варто відновлювати щось то гадаю ми не маєм точних передань як все було тоді отож думаю буде достатнім якщо зараз всі миряни оберігатимуть Церкву від усіляких єресей та розкольників.

2.УГКЦ, УАПЦ, УПЦ (КП).

Спадкоємцями Володимирового хрещення будуть усі ті, хто сьогодні сповідують християнство у візантійському обряді києвської адаптації. Тобто всі ті Церкви, які постали внаслідок участи чи дії первісної Києвської Церкви. Сьогодні жодна Церква точно не відтворює стан первісної Києвської Церкви. Строго кажучи, це і неможливо, бо так довго як Рим і Царгород живуть у стані "розлучення" жодна українська Церква не може відтворити первісну єдність як і з Римом, так і з Царгородом. Однак, по духу УГКЦ найбільше відтворює цей стан, оскільки вона найсильніше бажає відтворити цю первісну подвійну єдність.