Чому священнослужителі шукають місце під куполом Верховної Ради?
10.02.2006, [10:26] // Суспільство-дайджест //
Наталія КОСЕНКО. — "Інтернет-репортер", 9 лютого 2006 року
У нинішньому політичному сезоні, партійні списки як ніколи наповнені колоритними особами: журналістами, співаками, композиторами, космонавтами. Але є ще одна «каста», яка прагне, в що б то не було отримати депутатський значок. Це священики.
Свого часу Лев Толстой сказав про церкву наступне: «Церква. Все це слово є назва обману, за допомогою якого, одні люди хочуть володарювати над іншими».
Але як би там не було, людина, хай вона і живе виключно вірою і черпає сили завдяки спілкуванню з небесами, має потребу і в земних благах. А для того, щоб мати це, однієї лише молитви мало. Потрібні гроші, які держава нині не виділяє на існування церков і утримування батюшек. Ось і виходить ситуація: хочеш жити - умій крутитися. І поволі, але упевнено священики намагаються потрапити до головної годівниці країни - ВР. Цього року, як ніколи, списки партій насичені кандидатами в рясах. Офіційно будь-яка церква відмовляється від активної участі в справах держави. Проте в житті розділити святе і мирське священикам не завжди вдається. Представники церков йдуть у владу, щоб дістати можливості для просування своїх інтересів, зокрема і фінансово-економічних. Для політичних партій присутність в списках священиків гарантує використання електорального ресурсу віруючих. Кандидати в рясах знаходяться, як правило, на непрохідних місцях, але все таки їх роль в успішності тієї партії, яку вони вибрали, не можна недооцінювати. Хай формально настоятелі і священики говорять про те, що у жодному випадку не агітують своїх прихожан, це не правда. Більш того, особисто мені відомий випадок, коли по закінченню служби, роздавали календарі із зображенням відомого політичного діяча на тлі церковних куполів (!). А якщо пригадати президентські вибори в 2004? Що тоді відбулося з церквою? Храми перетворювалися на агітаційні штаби певних політичних сил. Батечки роздавали партійну пресу, активно агітували за «православного» кандидата, здійснювали хресні ходи. А храми перетворювалися на склади агітпродукції, зокрема що порочить неугодного кандидата і його прихильників як «слуг сатани». Більш того, стали фіксуватися випадки, коли священнослужителі відмовлялися сповідати прихожан, які голосували не за «свого» кандидата. У даній ситуації, коли церква фактично гіпнотизує свідомість своїх прихожан, активно агітуючи їх голосувати за окремі політичні сили, як ніколи, доречно, було б ухвалення нового Закону, який би перетворив українське законодавство про свободу совісті з декларації в детальний і ефективний правовий документ, забезпечений надійними юридичними механізмами.
Напередодні парламентських виборів-2006 непогано було б, щоб цей закон реально запобіг самій можливості перетворення церков в політичні партії і виключив будь-який тиск на релігійні організації з боку суб'єктів виборів і властей.
Отже, хто ж з церковних служителів бажає поміняти расу на мандат? Або ж, що найімовірніше, суміщати Божу службу з депутатськими буднями. Під номером 381 в «Партії Регіонів» значиться протоієрей УПЦ Київського патріархату Олег Слєпцов, що проживає в Дніпропетровську. Поряд з ним, на 387 позиції розмістився викладач Петропавлівського кафедрального собору Луганська Гаврило Ільгов.
Партія від влади НСНУ - також має в своєму списку декілька кандидатів в рясах. Наприклад, під 115 номером в список включений народний депутат Юрій Бойко, який до обрання до парламенту був настоятелем парафії святих великомучеників Бориса і Гліба, а також ректором колегії святителя Петра Могили. На 436 позиції розмістився Олександр Гудима, який є головою «Православного братства Святого Апостола Андрія Первозваного». Як відомо це братство об'єднує вірних УПЦ Київського Патріархату. В «Українській консервативній партії» на 81 місці числиться Олександр Власенко, місіонер з Полтави, який є вірним Всеукраїнського союзу об'єднань Євангельських християн-баптистів.
Партія «Нова Сила», яка контролюється Юрієм Збітнєвим, поселила в своєму списку священика УПЦ КП з Чернігова Євгенія Орду під почесним 134 номером. Протоієрей парафії Святого Іоанна Хрестителя УПЦ Павло Стародуб значиться в блоці «Патріоти України», займаючи 39 позицію.
Лідер блоку «Народна опозиція» Наталія Вітренко також веде з собою до парламенту церковних діячів. До її списку увійшов настоятель Хресто-Воздвиженського собору в Ужгороді Димитро Сидір. До речі, цей священик не дебютант у великій політиці. Він є депутатом Закарпатської обласної ради, а його заслуги в соціально-економічному і культурному розвитку України відзначав нагородами екс-президент Леонід Кучма. Партія «Держава» включила в свої ряди Ірину Льованчук - викладача недільної школи Свято-Покровського храму м. Хмільник Вінницької області, який відноситься до Московського патріархату. Примітно, що з даної єпархії в списку присутній ще один кандидат, - Віталій Голумбовський, юрист при Свято-Іоано-Богословському храмі Вінниці, що займає 55-е місце в списку соціально-екологічної партії «Союз-Чернобиль-Україна». Під 36 номером в списку «Української консервативної партії», яку очолює скандальний ректор МАУП Георгій Щокін, значиться священик Української Автокефальної Православної Церкви Дмитро Малетич, що проживає у Львівській області.
У передвиборних списках знаходяться і представники духівництва нетрадиційних конфесій. Під номером 33 в «Виборчому списку політичних партій Бориса Олійника і Михайла Сироти» значиться архієпископ Апостольської християнської церкви в Україні Володимир Токарєв, який раніше представлявся пастором церкви «Слово життя». АХЦ була зареєстрована абсолютно недавно, і пан Токарєв зіграв при її створенні одну з перших ролей. Блок НДП включив в свій список священнослужителя нетрадиційної віри. Під номером 28 тут значиться пастор релігійної общини християнської церкви «Нове покоління» Андрій Тищенко.
А в списку «Блоку Юрія Кармазіна» утворився міні-клуб кандидатів віруючих «нової хвилі». На четвертому місці тут знаходиться Олександр Марков, який позиціонує себе як голову правління Релігійного християнського братства «Шлях до істини». У цьому ж списку, правда на 82 місці, присутній ще один представник даної організації - за сумісництвом директор добродійного союзу «Дзвін» Олексій Уткін.
Одним словом, священиків і інших представників церкви в нинішніх партійних списках достатньо. У офіційних коментарях всі потенційні кандидати в депутати «божого» походження в один голос твердять, що у жодному випадку не збираються проводити агітацію серед своїх прихожан. Так, голова Української Православної церкви Митрополит Київський і всієї України Владимир (Сабодан) заявляє: «Єписькопат української православної церкви не братиме участі у виборах. Що стосується священнослужителів, які бажають балотуватися в місцеві ради, то ці питання вирішують єпархіальні архієреї. Священикові, як нікому іншому, відомі страждання нашого народу. Тому, священнослужитель, на мій погляд, може гідно представляти свою паству в представницьких органах».
Патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет вважає, що політиками повинні бути виключно професіонали: «Наша церква не благословляє священнослужителів висувати свої кандидатури у Верховну Раду. Для того, щоб працювати в парламенті, необхідно бути фахівцем. Політиками повинні бути професіонали. Священики не мають відповідної освіти і знань. Їх участь в роботі законодавчого органу буде скоріше символічною і навряд дасть відчутний результат для суспільства і країни. Крім того, якщо священик опиниться у ВР, то обов'язково більше часу приділятиме не церковним справам, до яких він покликаний Богом, а мирському клопоту. Відносно місцевих рад: церква дозволяє її служителям бути депутатами в органах місцевого самоврядування. Робота на цьому рівні дає можливість не відволікатися від церковних справ і дозволяє вирішувати питання місцевого значення. Такі, наприклад, як виділення земельної ділянки під будівництво храму, соціальний захист людей, добродійність. Все це є корисним для православної церкви і суспільства в цілому».
Церква серед населення України користується довірою. Про це свідчать результати соціологічного опиту, проведеного фондом «Демократичні ініціативи» і Київським міжнародним інститутом соціології.
Науковий керівник фонду «Демократичні ініціативи», старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України Ірина Бекешкіна повідомила що разом з падінням рейтингів влади, церква по колишньому має високий кредит довіри серед населення України- баланс між довірою і недовір'ям складає +44%.
Опитування було проведене методом інтерв'ю, опитано 1803 респонденти, у віці від 18 років. Статистична погрішність вибірки не перевищує 2,24%.
У той час експерти Центру ім. Разумкова запевняють в тому, що вплив церкви на політичне рішення віруючих - мінімальний. Але всупереч цьому, неозброєним поглядом видно, що церковна карта на прийдешніх виборах розігрується досить активно.
«Церква, це свого роду держава, але особливо брехлива», - так вважав легендарний Фрідріх Ніцше. Більшою мірою з висловом філософа погоджуюсь і я. Правда слово «брехня» я б замінила на лицемірство. Зараз спробую пояснити чому. Неділя. Уранішня служба в одній маленькій православній церкві. До парламентських виборів - 49 днів. Я, одягаюся в незвично довгу спідницю, надягаю на голову хустку, і заходжу в храм Божий. Уважно слухаю молитву. Хрещуся. Кидаю пожертвування в миску, з якою протягом години рази три підходив працівник церкви. Далі стаю в чергу, поряд з тими, хто вирішив сповідатися. «Я перебуваю в сум'ятті», - приблизно з такими словами я звернулася до батечка. Він уточнив, з якого приводу. Я відповіла, що вважаю своїм боргом проголосувати на прийдешніх виборах, але до цих пір не можу визначитися, кому віддати свій голос. Мабуть, я не викликала підозр у священика і він розповів мені що таке «добре», що таке «погано» в українському політикумі. Треба ж! Мені порадили проголосувати за політичну силу, яка допомогла спорудити житло для батечка і виділила кошти для придбання церковного куполу! Так, уявіть собі - саме такі доводи, які по ідеї повинні були посіяти в моїй свідомості любов до «хорошої» партії, привів священик. Безумовно, той факт, що політики допомагають споруджувати, не побоюся цього слова - палаци для батюшек, це добре. Але адже питання в тому, що політики, що жертвують на церковні потреби, можуть бути за православними канонами - грішниками, а по земних - карними злочинцями (передвиборні списки, як відомо, містять персон, яких розшукує Інтерпол). Судячи з усього, священиків це питання не хвилює.
Повертаючись в орендовану хрущовку, після політичного лікбезу з київським батечком, я думала про двоповерховий особняк «слуги Божого». Точніше не думала, а вважала - скільком бездомним дітям можна було б на ці гроші купити одягу і їжі, скільки важко хворих людей, у яких немає можливості купувати дорогі ліки, можна було б поставити на ноги.
Висновок для себе зробила наступний: Я вірую в Церкву. Святу. Вселенську. Але жалкую, що її ніде не немає.
• http://rep-ua.com/23953.html
УВАГА! Редакція РІСУ залишає за собою право не погоджуватися зі змістом статтей, поданих у цьому розділі.
Коментарі
