Блаженнійший Любомир Гузар: «Ми не беремо грошей у партій, бо хочемо бути незалежними»
05.01.2006, [16:57] // Суспільство-дайджест //
Леся ФЕДІВ. — "Високий замок", 5 січня 2006 року
Блаженнійшого Любомира зараз нелегко застати у Львові. Минулий рік він провів у подорожах по Україні, аби кожен вірний не був обділений увагою й духовним словом глави своєї Церкви. А ще в кардинала Гузара багато справ у столиці – там будують Патріарший собор, і невдовзі глава УГКЦ зовсім перебереться до Києва. Але це політики й артисти, коли перебираються до Києва, стають недоступними й гоноровими, - мудрі й світлі особистості цим не грішать…
- Ваше Блаженство, яким був минулий рік для Української греко-католицької церкви та її вірних? Якими подіями він запам’ятається?
- Я особисто дуже задоволений минулим роком, бо ми зуміли краще відшліфувати структуру нашої Церкви. Було й чимало особливих подій, які позначилися на житті нашої Церкви. Одну з них відчув цілий світ - це смерть Папи Івана Павла ІІ, великого приятеля нашої Церкви. Інша важлива подія - вступ на престол його наступника, Венедикта XVI. І хоча кожен Папа має свій стиль, свою особистість, свої наголоси, основна політика – бажання точніше визначити природу східних церков всередині Католицької церкви, збереглася. Важлива для нас подія – повернення осідку глави Української греко-католицької церкви до Києва. Це важливий момент з різних причин, перш за все через можливість душпастирської діяльності по всій території України, можливість краще послужити людям, ширша нагода засвідчити перед українським народом, що це таке – Українська греко-католицька церква. Окрім цього, наша присутність там, де є керівники всіх церков, дає нагоду краще один одного пізнати і знайти порозуміння.
- Однак не всі привітно сприйняли Ваш переїзд до Києва. Були і протести, і образливі написи, і офіційні заяви…
- Безумовно, це декому не подобається, бо вони хотіли б мати монополію на Київ. Але їх страх втратити монополію невиправданий, бо ми нікому не наступаємо на п’яти, не забираємо нічиєї території. Думаю, за цим приховуються серйозні політичні інтереси, вони не нові і вже якийсь час нуртують у Східній Європі. Але ми не повинні переоцінювати ці протести, бо навряд чи ті люди справді представляють Київ, скоріше, це одна виразно політична, а не церковна група. І лише одна церква – Українська православна – офіційно запротестувала проти нашого переїзду, але зараз змирилася з цим фактом, і ми співпрацюємо в деяких ділянках.
- Можна припустити, що спалення каплиці на місці будівництва Патріаршого собору – не випадковість. Можливо, це попередження? Чи не доводилося Вам особисто чи священикам, які працюють у Києві, стикатися з погрозами?
- Я особисто не зазнавав погроз, і ніхто зі священиків не розповідав мені, що їм хтось погрожував. Спалення каплиці, а пізніше – намагання викопати хрест біля церкви, яке зловмисникам не вдалося, можуть мати різні причини. Але доки не маємо доказів, то дуже небезпечно робити здогади. Мені прикро, що ці випадки сталися, мені жаль тих людей, які це зробили, - щось у них в душі негаразд.
- Ваше Блаженство, на якийсь час будівництво собору призупинилося. Це було пов’язано з браком коштів?
- Абсолютно. Настало певне сповільнення надходжень коштів. Минулого місяця ми проголосили завершальну фазу будівництва собору, звернулися до вірних нашої церкви в усьому світі, щоб вони підтримали завершення проекту, і вже є перші відгуки. По нас також вдарило те, що від першої пропозиції будівельних організацій до сьогодні ціни суттєво зросли.
- На чиї гроші будується собор?
- На гроші вірних з України і з поселень, а також на пожертви приятелів України. Наприклад, недавно ми отримали дарунок від одного німецького пароха. Але в основному тягар лежить на раменах наших вірних, тобто ми самі будуємо собор. Ми так вирішили з двох причин. По-перше, щоб кожен з нас відчув, що це є його храм. А по-друге, ми хочемо, щоб цей собор, як і вся наша Церква, залишився незалежним від чужих впливів. Якщо б ми приймали пожертви від держави, від політичних партій тощо, то це обов’язково було б пов’язано з якимись умовами. Ми хочемо бути вільними від будь-яких зобов’язань.
- За кілька місяців Церква буде відзначати сумну дату – 60-і роковини Львівського псевдособору, який мав трагічні наслідки для Церкви. Однією з тез, під якими проходитиме відзначення, - “прощення”…
- Це буде релігійне прощення, а не якийсь політичний акт. Прощення – це завершення певного періоду в історії. За тих 60 років наша Церква багато пережила. Богу дякувати, 15 років тому вийшла з підпілля, почала життя у вільних обставинах. Думаю, ми ще не розуміємо вповні, що ми пережили духовно. Хочемо цю трагічну частину, яка обтяжувала нашу Церкву 45 років, духовно закінчити, щоб вона більше нам не перешкоджала. Ми не можемо і не хочемо затерти пам’ять. Прагнемо лише публічно заявити, що не будемо вибудовувати мури ненависті й помсти. Ще одна мета відзначення цієї сумної дати – вшанувати тих людей, які зазнали переслідувань і страждань. Але хочемо це робити, дивлячись у майбутнє.
- Той час дав нам багатьох героїв, мучеників, ісповідників віри. Хотілося б, щоб Церква офіційно визнала їх блаженними, святими.
- Наш постуляційний центр постійно над цим працює. Зараз там готують процес беатифікації понад 60 осіб. Ми надіємося, коли всі документи будуть готові, то теперішній Святійший Отець, як і його попередник, проголосить нових блаженних для нашої Церкви і також для Вселенської церкви.
- Перед минулими виборами Ви пережили тиск з боку певних політичних сил, Вас намагалися очорнити, скомпрометувати. Чи це вже залишилося в минулому?
- Цілком природно, що в будь-яких передвиборчих кампаніях, а тим більше в Україні, яка щойно вчиться демократії, щедро розкидають болото направо і наліво. Але я тим зовсім не переймаюся, як і тоді. Зараз я не відчув ще особливих закидів, але, можливо, знайдеться хтось, хто захоче не стільки скомпрометувати мене, як понизити авторитет Церкви. Це досить виразна політика деяких сил. Церква чи не єдина інституція, яка користується високою довірою населення. І є люди, яким дуже хочеться понизити цей авторитет.
- Ті люди, які тиснули на главу Церкви, були далекоглядними. Бо згодом багато священиків, монахинь, семінаристів, вірних УГКЦ були на Майдані. На річницю революції ми бачили на Майдані і Вас особисто…
- Майдан був відрухом народу, який прагнув справедливості, який уже не міг витримати таких зловживань. Ми, як люди віруючі, такі прагнення народу повинні підтримувати. Це не була революція, яка нищила, руйнувала. Народ у дуже мирний спосіб сказав: “Ми є люди, ми маємо права, шануйте нас, поводьтеся гідно”. Церква прагне того самого: щоб людська гідність, справедливість були пошановані і щоб будь-яка влада думала категоріями служіння своєму народу. Цього народ прагне сьогодні і буде прагнути ще довгий час.
- Що ви кажете людям, які зараз відчувають розчарування й зневіру?
- Кожного разу, коли є ейфорія, люди думають, що зміни мають відбутися ніби за помахом магічної палички. Але чомусь цього не стається. На жаль, люди не змінюються так легко. Це довгий процес, який вимагає зусиль від кожної людини. Люди очікують змін від когось замість того, щоб подумати, що міг би зробити кожен для загального добра. Якщо чоловік захоплювався Майданом, а з іншого боку брав хабарі, пиячив або нечесно працював, то чого варті були ті зусилля. Ми можемо мати ангелів в уряді, але це не допоможе нам, якщо не буде серйозної зміни на низах, де відбувається щоденне життя людей. Якщо б, замість чекати і мріяти, ми всі взялися до роботи, я думаю, що успіх був би значно більшим. Так що ця зневіра є трохи наївною, так само як дещо наївними були великі сподівання.
- УГКЦ традиційно дає настанови вірним перед виборами. Що Ви зараз порадите?
- Депутати – це ті люди, які отримують можливість послужити народу. Вони мають бути слугами народу, а не тими, хто використовує народ для своїх особистих інтересів. Їхнє завдання є важким, але їм за це належиться нагорода, і вони не можуть робити себе понад законом, понад правом. Я категорично проти надмірного оберігання статусу депутата, вони мусять усвідомлювати, що вони під владою закону, як і всі інші, і вони мусять нести відповідальність за те, що роблять. Ми, як виборці, будемо шукати тих людей, від яких можемо сподіватися щирого служіння, а не таких, які б нас використовували і над нами панували.
- Ще хочемо почути від Вас побажання на Новий рік і Різдво, а також настанову, як маємо жити в цьому році?
- Мусимо працювати. Щиро, сердечно, сумлінно. Ми дуже багато нарікаємо на кривди, які нам діють. Є гарна приповідка: не чини іншому те, що тобі не миле. Мусимо щонайменше дотримуватися цього. Було б ще краще, щоб ми пішли за прикладом Ісуса Христа, і хотіли свідомо робити добро одне одному, не шукаючи користі для себе. І є третя річ, якої б я дуже бажав усім нам. Перед нами величезні завдання, серед яких перше – виправитися самому, подолати свої слабкості. І мусимо усвідомлювати, що ми не залишені самі, ми маємо поміч в Ісусі Христі. І якщо пам’ятатимемо про це, то можемо з надією і радістю дивитися в майбутнє.
• http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=44510
УВАГА! Редакція РІСУ залишає за собою право не погоджуватися зі змістом статтей, поданих у цьому розділі.
Коментарі
