„Президент заклав фундамент до цивілізаційного успіху України”
28.07.2005, [16:12] // Суспільство-дайджест //
Офіційний сайт УГКЦ, 22 липня 2005 року
- Отче Романе, поясніть різницю між предметами "етика" та "християнська етика". У чому полягає небезпека програми, запропонованої Міністерством освіти та науки України?
- Різниця в назвах є невеликою. Але, якщо порівняти зміст навчальної програми з християнської етики та програми, запропонованої Міністерством освіти і науки України, то тут різниця є фундаментальною. По-перше, християнська етика – це предмет, який вивчають у школах Західної України і поодиноких навчальних Україні інших регіонів протягом 15 років. Тобто тут вже є досвід, підручники, підготовлено тисячі фахових педагогів. А предмет "етика" з'явився як впроваджена Міністерством освіти і науки альтернатива християнській етиці. Адже з кожним роком викладання останньої в Україні дедалі більше розгортається. Однак предмет "етика" тепер є обов'язковим і наповнений антихристиянським і антирелігійним змістом. Зокрема у 5-6 класах діти вивчають таку тему: „Вміння самостійно вибирати добро і зло (зло написано з великої літери. – Авт.) як основа співжиття у громадянському суспільстві”. Дітей переконують у тому, що немає істотної різниці між добром і злом, а головне, щоб вона сама вибрала, що для неї є добром, а що - злом. У програмі етики немає таких понять, як пошана до батьків, посилань на корифеїв української педагогіки (Сухомлинського, Ушинського, Ващенка тощо) чи розповідей про успадкування християнської моралі, яка виростала ще з Київської Русі. Цей предмет має дуже мало етичного, він відірваний від українського культурного коріння та вітчизняної педагогічної спадщини і призначений для того, щоб руйнувати душі наших дітей.
- Ті, хто лобіює запровадження предмету етики замість християнської етики, спираються головно на те, що таким способом вони зможуть догодити всім, адже ми живемо в багатонаціональній і багатоконфесійній державі. Чи це є добрим аргументом і чи справді такий метод задовольнить усіх?
- Тут спостерігається підхід досягнення національної злагоди, міжконфесійної толерантності через викорінювання християнських цінностей, культурної спадщини з освітнього процесу України. Дітей позбавляють інформації про те, що в Україні є християнська традиція, культура, певна педагогіка, яка виростає з морально-етичних засад чи цінностей християнства. Згідно з концепцією предмету "етика", якщо вони не будуть нічого знати про християнство, іслам чи юдаїзм, тоді вони будуть толерантними людьми.
Натомість ми пропонуємо інакший підхід – нехай наші діти залишаються християнами, мусульманами і юдеями, відповідно до тих переконань, які їм дають їхні батьки. Але школа має піднести зміст того на вищий культурний, етичний і моральний рівень. Йдеться про те, що мусульмани мають дізнатися про християнські традиції, свята, культурні пам'ятки України і, навпаки, християни нехай дізнаються про культурне розмаїття, зокрема про основоположні цінності мусульман. Ми пропонуємо предмет, який називається "християнська етика", бо в його основі лежить те, що сформувало українську культуру і мораль – християнство. І в рамках цього предмету ми пропонуємо, щоб було місце для вивчення інших історичних релігій і традицій, які присутні в Україні. Вивчивши все це, нашим дітям, напевно, буде легше порозумітися (мусульмани чи євреї, які живуть в Україні, будуть усвідомлювати, чим живуть їхні християнські товариші, і навпаки, учні-християни будуть розуміти, що в п‘ятницю треба поважати право мусульманина на відпочинок або право єврея на відпочинок в суботу).
- Нещодавно вийшло Звернення Президента України про запровадження з нового навчального року викладання християнської етики у всіх школах. Отже, що змінилося після цієї заяви?
- Це були золоті слова високоморальної далекоглядної людини і патріота. Думаю, що тут Президент закладав фундамент до цивілізаційного успіху України. Через християнську етику ми зможемо знайти своє місце у сучасному багатоманітному світі, не втративши власного обличчя, - зможемо розвивати економічну, інформаційну сферу. Бо інакше, не знаючи власних християнських коренів, ми б розчинилися серед інших народів. Висловлюю свою щиру подяку нашому Президентові, який розуміє, що християнська етика є питанням не одного освітнього предмету, а успіху кожного з нас у третьому тисячолітті кожного з наших дітей.
Міністерство освіти і науки реагує на доручення Президента дуже мляво чи, навіть, робить навпаки. Через запровадження предмету етики, який має антихристиянський характер, воно налаштувало проти себе увесь західний регіон. Ми стаємо свідками обурення сотень тисяч батьків (воно засвідчене їхніми підписами), які бачили позитивні зміни у своїх дітей через вивчення християнської етики.
Будучи учасником круглого столу 30 червня в Міністерстві освіти і науки, я бачив, як злагоджено виступають представники Православних, Греко-Католицької і Протестантських Церков, представники педагогічної еліти за впровадженням християнської етики. Натомість опозиційно налаштовані лише працівники Міністерства. Створюється враження, що там є певні люди, які мають особисті антипатії до християнства, до нашої християнської культури, і вони свої погляди насаджують всьому суспільству. Ще два роки тому 36% населення нашої країни висловилися за потребу духовних цінностей і духовно-морального виховання у школі, за останніми опитуваннями відсоток людей з такою позицією зріс до 75. Я, на жаль, не бачу, щоб у Міністерстві освіти було б хоча 5% людей, які розуміють, що школа не може існувати без морально-етичного виховання.
- Якими є перспективи християнської етики?
- Я не сумніваюся, що завдяки спільним зусиллям батьків, педагогів і за підтримки Президента нашої держави крига скресне. З наступного навчального року традиційні християнські Церкви у Листі до Президента, Міністра освіти, Прем'єр-міністра, Голови Верховної Ради вказали такі перспективи:
1. Там, де християнська етика вже викладається протягом багатьох років, де є підготовлені вчителі, де є напрацьована навчально-методична база, цей предмет має ввійти в інваріантну частину, тобто як обов‘язковий предмет, і викладатися вже з наступного навчального року.
2. Там, де є тільки бажання викладання цього предмету, потрібно його запроваджувати поетапно: підготувати базу і спостерігати, як це буде сприйнято на місцевому рівні, і поступово вводити цей предмет в інших регіонах чи школах.
3. Потрібно створити освітньо-церковну комісію при Міністерстві освіти і науки, яка б знаходила точки дотику між освітянами і представниками різних релігій і конфесій. Це потрібно, щоб опрацювати концепцію загальноукраїнської програми, дотримуючись принципів толерантності і добросусідства.
4. Інформаційна сфера повинна допомогти кожному громадянинові усвідомити потрібність предмету.
Розмовляв о. Ігор Яців
УВАГА! Редакція РІСУ залишає за собою право не погоджуватися зі змістом статтей, поданих у цьому розділі.
Коментарі
