Шукати не ворогів, а примирення
23.02.2005, [16:42] // Суспільство-дайджест //
Ігумен ЄВСТРАТІЙ (Зоря). — "Українське православ'я", 18 лютого 2005 року
Нотатки з круглого столу „Церква і політика: від президентських виборів 2004 року до парламентських виборів 2006 року.”
17 – 18 лютого 2005 року в конференц-залі Національної академії наук України відбулося засідання круглого столу „Церква і політика: від президентських виборів 2004 року до парламентських виборів 2006 року.” Його організаторами виступили Українська асоціація релігієзнавців, Українська асоціація релігійної свободи, Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України, Інститут релігійної свободи та інші інституції. Серед багатьох представників релігійних конфесій, засобів масової інформації, спеціалістів-науковців, експертів в роботі круглого столу взяли участь прес-секретар Київської Патріархії ігумен Євстратій (Зоря), кандидат політології, доцент Львівського національного університету і Львівської духовної академії (УПЦ Київського Патріархату) Андрій Юраш, головний редактор газети „Голос Православ’я” Микола Цивірко.
Предметом обговорення учасників засідання стали питання меж, характеру і форми участі Церкви в політиці, уроки виборів 2004 року, потреба вдосконалення законодавства про свободу совісті, можливість державного регулювання участі Церкви в політиці. Загалом дискусія зосередилася навколо двох ключових питань – характер і наслідки участі різних конфесій у виборах Президента України і „помаранчевій революції” та актуальні питання подальшого шляху розвитку державно-церковних відносин у їх зв’язку з процесом зміни влади. Мабуть не потрібно нагадувати, що одним з найбільш прикрих явищ виборчої кампанії стало активне використання авторитету і структур УПЦ Московського Патріархату для підтримки В.Януковича і протидії В.Ющенку. Тому багато виступів та реплік так чи інакше було присвячено саме цьому аспекту участі Церкви у виборчому процесі. Переважна більшість учасників круглого столу в тій чи іншій формі засуджували таку своєрідну форму „соціальної активності” УПЦ Московського Патріархату, але в цих нотатках хотілося б привернути увагу читачів не до негативних, а до позитивних наслідків тих подій.
Так, саме до позитивних, бо негативні видно не озброєним оком, але нам, як православним християнам, личить шукати шляхів до примирення, а не ворогів та способу їхнього приниження. А головним позитивним наслідком використання для агітації імені, авторитету, символіки і структур Церкви стало те, що багато священиків і мирян УПЦ Московського Патріархату зовсім по-іншому стали дивитися на проблеми взаємовідносин з Москвою, з Київським Патріархатом, стали значно краще розуміти справжню природу розділення, яке існує в українському православ’ї. Мабуть сам Господь Своїм промислом людське зло повертає до добрих наслідків.
Слід об’єктивно визнати, що протягом виборчої кампанії в середовищі УПЦ МП відбувалися складні і суперечливі процеси боротьби думок і позицій. В своїх офіційних заявах і зверненнях ця Церква намагалася дотриматися політичного нейтралітету. Разом з тим, виявилося, що за ті „добрі послуги”, які державна влада робила їй протягом президентства Леоніда Кучми, за підтримку і сприяння на всіх рівнях, ієрархам і мирянам довелося розплачуватися – своїм і церковним авторитетом. Хтось робив це за власною ініціативою і залюбки, але багато було таких ієрархів, священиків і віруючих, які розуміли, яку велику шкоду не стільки їх конфесії, скільки в цілому авторитету релігії, віри і Церкви, несуть агітація в храмах, листівки на підтримку так званого „православного кандидата”, політизовані хресні ходи і мітинги, тощо. Після грубого втручання владних структур сусідньої держави у виборчий процес, у що активно була включена і Російська Православна Церква, частина духовенства і вірних УПЦ МП стали краще розуміти, що за деклараціями про незалежність і самостійність їхньої Церкви від Московського Патріархату майже нічого немає, і для Москви, в першу чергу державно-політичної, вони – лише знаряддя впливу на політику в Україні.
Тому зараз перед єпископами, духовенством і віруючими Київського Патріархату стоїть важливе і складне завдання. Нам потрібно не піддаватися спокусі використати перемогу „помаранчевої революції” і Віктора Ющенка для того, щоб принижувати, ображати і зневажати УПЦ МП та її духовенство і вірних. Особливо зараз, коли між нами, дітьми одного народу, однієї України і що найважливіше – єдиної Православної Церкви - похитнулися стіни непорозуміння і ворожнечі, необхідно шукати шляхи примирення і єдності заради великої мети – Помісної Української Православної Церкви. Досягнення цієї єдності можливе тільки шляхом прощення і християнської любові.
Політика не повинна далі розділяти віруючих, бо політика – скороминуча, а Церква – вічна. За влучним образним висловлюванням одного з учасників круглого столу, „Церква, яка бере шлюб з політичною силою, обов’язково залишиться вдовою”. Зараз такою „політичною вдовою” виглядають деякі ієрархи і братства УПЦ МП. Не повторюймо їхніх помилок.
• http://www.uaorthodox.org/article.php?pid=385
УВАГА! Редакція РІСУ залишає за собою право не погоджуватися зі змістом статтей, поданих у цьому розділі.
Коментарі
