Хто переможе?
15.11.2004, [10:16] // Суспільство-дайджест //
Сайт "Біблія для тебе", 23 жовтня 2004 року
Українська Гельсінська Спілки з Прав Людини оприлюднила в незалежних ЗМІ відкритий лист про порушення прав та свобод людини під час підготовки до президентських виборів в Україні 2004 року. Коментар про виборчу кампанію 2004 р поширила й Харківська правозахисна група. Деякі думки щодо коментара Євгена Захарова розміщені нижче наведеного тексту.
КОМЕНТАР харківської правозахисної групи на перебіг виборчої компанії
Як вже зазначалося в українських ЗМІ, перебіг президентської виборчої кампанії 2004 року характеризується не тільки жорсткою та навіть жорстокою конфронтацією кандидатів від різних політичних угруповань, але й гранично низькими моральними стандартами поведінки діючої виконавчої влади.
Йдеться, однак, не тільки про сумнозвісний адміністративний ресурс, наглий примус, тиск або й залякування населення, які навряд чи можуть бути оцінені тільки як передвиборча агітація "за" та "проти." Тиск та залякування для українського виборця - не новина. Примус за радянських часів був типовим. Примусово годували дисидентів у радянських психіатричних лікарнях, примусово годують українське населення передвиборними бігбордами В. Януковича. Як зовсім неважко передбачити, що реакція на інформаційний примус буде така ж, як і реакція на примусово влитий до шлунку А. Сахарова чи П. Григоренка поживний розчин. "Насильно мил не будешь," - свідчить російська говірка, отже, владі можна навіть поспівчувати.
Більш важливим у нинішній передвиборчій кампанії є очевидне етичне протистояння влади і громадянського суспільства, причому протистояння вже не стільки політично-опозиційне, скільки морально-революційне. Знову в атмосфері країни чується вітерець "празької весни," дуже розтягнутої в часі оксамитової революції. Низи не хочуть жити по-старому, верхи - жити по-старому хочуть, але не дуже вміють.
З цього приводу згадується соціально-психологічна теорія щодо "логіки совісті" В.Лефевра. Як вважав відомий західний професор, для радянського істеблішменту типовим було гасло: мета виправдовує засоби, морально все, що служить перемозі комунізму. За тих часів відомий жарт І.Сталіна: "А скільки у Римського Папи дивізій?" виглядав, звісно, дуже дотепним.
Проте згодом, попри сотні дивізій та залізну дисципліну комуністичних лав жартівник був все-таки викинутий з комуністичної усипальниці. Емоції життя здолали раціональність порядку. Дивізії розвіялися на полях історії, як і прах Ф.Енгельса над морем, натомість справа Папи й досі процвітає . А сучасний "Greenpeace" є впливовим тільки тому, що в якості вибухівки використовує виключно етичну силу. Етичну силу використовує в нинішніх українських обставинах і В. Ющенко.
Отже, протистояння В. Ющенка та В. Януковича є не стільки протистоянням влади та опозиції, скільки протистоянням апаратної політики і здорового глузду; лицемірства й відвертості; "парадоксалізму" Джангірова-Корчинського-Піховшека й інтелектуальної чесності; бюрократичного етосу й народної свободи.
Свого часу знавці політичної науки В. Парето та Г. Моска на широкому історичному матеріалі довели невідворотність деградації всіх без вийнятку політичних еліт. Вражаючою в їх описах є логічна схема відмирання політичних класів. Морально виснажені еліти вдаються до всіх засобів самозбереження: рекрутують військо, наймають шпигунів, вчиняють підкуп та шантаж. Але внутрішній розклад нездоланний, з часом, висловлюючись метафорично, весь живопис у палацах верхівки перетворюється на портрет Доріана Грея...
Щось подібне відбувається сьогодні й з українською посткомуністичною владою. Попри всі офіційні, риторично-ідеологічні нашарування на тлі нашої незалежності, імідж діючої виконавчої влади все більше нагадує якусь фальшиву іконографію, "старе письмо" свіжими фарбами в брудному колориті. З огляду на мотиви та реальну типологію владної поведінки згадуються не стільки Л. Валенса з В. Гавелом, скільки В. Ярузельський з Н. Чаушеску. Паралелі на рівні жертв є також беззаперечними: наш Г. Гонгадзе, їх Я. Палах та Є. Попелюшко...
Отож не дивно, що здоровий тонус життя полишає таки нашу політичну верхівку. Низку тактичних інформаційних провалів наразі доповнює стратегічний провал "референдуму-2000" та "конституційної реформи - 2004". Чи є насправді грядущим провал також і владного кандидата - передрікати не будемо. Чи стане сучасна Україна ще більш адекватним уособленням "Мордору" за Дж. Толкієном чи "Ферми тварин" за Д. Орвелом, також залишається відкритим запитанням.
У цьому сенсі, однак, пригадується цілком однозначний і зовсім ще свіжий вираз В. Медведчука в одному з інтерв'ю: "Ющенко не буде президентом." З огляду на всім відомий подальший розвиток подій цікаво знати, що це насправді було: палке бажання, тонка інтуїція чи конкретні плани?
Євген Захаров, 10 жовтня 2004 року
Коментар до коментара:
"Як зовсiм неважко передбачити, реакцiя на iнформацiйний примус буде така ж, як i реакцiя на примусово влитий до шлунку А. Сахарова чи П. Григоренка поживний розчин. 'Насильно мил не будешь,' - свiдчить росiйська говiрка, отже, владi можна навiть поспiвчувати",- вважає Євген Захаров.
Нема чого їй співчувати. Як на мене, вона почувається надзвичайно впевнено. Причина очевидна: в країні нема реальної опозиції, інститутів демократизму, громадської думки, громадянського суспільства. Такі речі не з'являються самі по собі, як гриби після дощу. Тоталітаризм не викоріниш так швидко, тим більш, що ніхто його й не викорінює.
Вождь світового пролетаріату міцно стоїть на гранітних постаментах обласних та районних центрів, замаскувавшись під пам'ятник історії. Колишні партайгеноссе будують комунізм на окремо взятих чи приватизованих підприємствах (їх теоретики довели таку можливість ще позаминулого століття). Молоде покоління виховується колишніми комуністами-педагогами. Досі не існує писаної історії СРСР з 1939 по 1975 рр крім "Краткого курса". Ідейні цінності та орієнтири нації не визначені навіть конституційно.
Інформаційне поле засмічене крім вседозволеності та завуальованої пропаганди криміналу та насильства безліччю диявольщини: окультизм, астрологія, магія, ворожба та т.п. середньовіччя.
Якщо зняти рожеві окуляри гуманізму в його сучасному розумінні, то треба визнати, що про відродження нації сьогодні нема чого й мріяти. Воно завжди починалося з ідеї, з духовного відродження. Хто сьогодні говорить про це? Хто реально займається порятунком, лікуванням наслідків ідейного отруєння?
Так званий третій сектор, діючи по західному зразку, насправді не має соціальної бази. Апелюючи до здорового глузду громадян, він щораз натикається на його повну відсутність. Кажуть, що у європейців є приказка: хто не був комуністом у 20 років, у того немає серця; хто залишився ним у 40 - у того немає розуму. А свідомість наших співгромадян довгий час отруювалась саме комуністичними ідеями: боротьбою класів, ненавистю до багатих, гегемонією пролетаріату, очікуванням світлого майбутнього та "науковим" атеїзмом.
Мені шкода прогресивних політиків, що рвуть свої серця за націю. У них нема на кого спертися для втілення в життя найкращих, як їм здається, проектів. А метод соціалізму - УЧОТ та КОНТРОЛЬ вже не діє. Нема кулеметників, нема парторгів, а покинута мережа секретних співробітників КДБ без срібників майже розвалилася.
Тому політики, які не мають комплексів, діють так, щоб реальне населення розуміло: підвищені пенсії - тому, що... не ростуть ціни на пальне - тому що... хліб подешевшав на 10 коп - тому що... На кожному стовпі, як в Миколаєві. Примітивно, але ефктивно.
Дуже хотілося б помилитися, але вони матимуть успіх. Їх перемога логічна. Бо мають однодумців у кожному колгоспі, кожній напівтіньовій комерційній організації, кожному виконкомі чи райвідділі міліції, в спецслужбах. Як там казав Мауглі?
Я не знаю, які плани має Той, у Чиїй руці серце царя. Чи дасть по Своїй милості того, чого просить в своїх молитвах вкрай нечисленний Його народ, чи того, кого справедливо заслуговує Україна - плоть від її плоті.
В будь-якому випадку після виборів слід чекати ускладнень. Перший кандидат змушений буде розраховуватись "за послуги" з друзями, звісно, за рахунок держави. Другий, починаючи реформи, свідомо йде на зниження добробуту. До того ж, не тільки в генеральній прокуратурі України, як стверджують чиновники, нема чесних кадрів. Їх нема і в опозиції. А отже, нема і кадрів для державного будівництва.
Мабуть, я трохи розчарував Вас, читачу. Співчуваю. Але історія розвивається саме так, як написано в Біблії. Суспільне благополуччя можливе лише там, де народ визнає та щиро намагається жити по Божому Закону. Він має видимі Божі благословіння. Віруючі люди також глибоко переконані, що жоден порушник Закону, малий чи великий, не втече від справедливої Божої розплати за вчинене зло.
Хіба це не чудова і єдина втіха серед нинішнього беззаконня та несправедливості? Чи Ви знову очікуєте справедливого президента?
• http://ded.yu.wildpark.net/Publizist/zaxkomm.htm
УВАГА! Редакція РІСУ залишає за собою право не погоджуватися зі змістом статтей, поданих у цьому розділі.
Коментарі
