Церква і політика
01.11.2004, [12:54] // Суспільство-дайджест //
Митрополит Київський і всія України ВОЛОДИМИР (Сабодан). - Офіційний сайт УПЦ (МП), б.д.
Сьогодні ми на передодні виборів глави нашої Держави. Кожен з нас чи то священник, чи то мирянин задається питанням як себе вести в цій ситуації, яким є ставлення Церкви до політичних процесів в Україні і політики в цілому. Про це в архіпастирському слові предстотеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Володимира.
У сучасних державах громадяни беруть участь у процесі управління країною шляхом голосування. Значна їх частина належить до політичних партій, рухів, спілок, блоків та інших подібних організацій, створених на основі різних політичних доктрин і поглядів. Ці організації, намагаючись упорядкувати життя суспільства згідно з політичними переконаннями своїх членів, мають однією зі своїх цілей досягнення, утримання або реформування влади в державі.
У ході здійснення повноважень, одержаних внаслідок волевиявлення громадян на виборах, політичні організації можуть брати участь у діяльності структур законодавчої і виконавчої влади. Наявність у суспільстві різних політичних переконань, які часом суперечать одне одному, а також різноспрямованих інтересів породжують політичну боротьбу, що ведеться як законними і морально виправданими методами, так подекуди і методами, які суперечать нормам державного права, християнської і природної моралі.
Церква, за заповіддю Божою, вбачає своїм завданням піклуватися про єдність своїх чад, про мир і злагоду в суспільстві, про залучення всіх його членів до загальної творчої праці. Церква покликана проповідувати й будувати мир з усім зовнішнім для неї суспільством. Апостол Павел пише в посланні до римлян «Якщо можливо і залежить від вас, перебувайте в мирі з усіма людьми”; а в його посланні до Євреїв ми читаємо «Старайтесь мати мир з усіма».
Але ще важливішим для Церкви є внутрішня єдність у вірі й любові: «Благаю вас браття, ім'ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб... не було між вами розділення, а щоб ви з'єднані були в одному розумінні та в одній думці».
На тлі політичних незгод, суперечностей і боротьби Церква проповідує мир і співпрацю людей, які дотримуються різних політичних поглядів. Вона також вважає за можливе наявність різних політичних переконань серед її єпископату, кліру та мирян, за винятком тих, які явно ведуть до дій, що суперечать православному віровченню і моральним нормам церковного Передання. Неможливою є участь церковного Священноначалія і священнослужителів, а отже, і церковної Повноти, у діяльності політичних організацій, у передвиборних процесах, таких як публічна підтримка політичних організацій або окремих кандидатів, які беруть участь у виборах, агітація і т.ін. Не допускається виставлення кандидатур священнослужителів на виборах будь-яких органів представницької влади всіх рівнів. Водночас ніщо не повинно бути на перешкоді участі ієрархів, священнослужителів і мирян, нарівні з іншими громадянами, в народних волевиявленнях шляхом голосування. В історії Церкви є чимало випадків загальноцерковної підтримки різних політичних доктрин, поглядів, організацій і діячів. У ряді випадків така підтримка була пов'язана з потребою відстоювання насущних інтересів Церкви за крайніх умов антирелігійних гонінь, руйнівних і обмежувальних дій інославної та іновірної влади. В інших випадках така підтримка була наслідком тиску держави або політичних структур і звичайно вела до розділень і суперечностей всередині Церкви, до відходу від неї частини не твердих у вірі людей.
Ніщо не стоїть на перешкоді участі православних мирян у діяльності органів законодавчої, виконавчої та судової влади, політичних організацій. Мало того, така участь, якщо вона здійснюється згідно з віровченням Церкви, її моральними нормами та її офіційною позицією з суспільних питань, є однією з форм місії Церкви в суспільстві. Миряни можуть і покликані, виконуючи свій громадянський обов'язок, брати участь у процесах, пов'язаних з виборами влади всіх рівнів, і сприяти будь-яким морально виправданим починанням держави. Історія Православної Церкви зберегла багато прикладів найактивнішого залучення мирян до управління державою, до діяльності політичних та інших громадянських об'єднань. Таке залучення мало місце за умов різних систем державного устрою: самодержавства, конституційної монархії, різноманітних видів республіки. Участь православних мирян у громадянських і політичних процесах була утруднена лише за умов іновірного панування або режиму, який дотримувався політики державного атеїзму. Беручи участь в управлінні державою і в політичних процесах, православний мирянин покликаний засновувати свою діяльність на нормах євангельської моралі, на єдності справедливості та милосердя, на піклуванні про духовне й матеріальне благо людей, на любові до вітчизни, на прагненні перетворювати навколишній світ за словом Христовим.
Водночас християнин — політик чи державний діяч — повинен ясно усвідомлювати, що в умовах історичної реальності, а тим паче в контексті нинішнього розділеного й суперечливого суспільства більшість ухвалюваних рішень і вживаних політичних заходів приносять користь одній частині суспільства, водночас обмежуючи або зачіпаючи інтереси інших. Чимало таких рішень і заходів неминуче пов'язані з гріхом або з потуранням гріху. Саме тому від православного політика або державного діяча вимагається надзвичайна духовна й моральна чуттєвість. Йому необхідно бути дуже уважним до свого духовного стану, щоб його державна або політична діяльність не перетворилася із служіння на самоціль, яка живить гординю, жадібність та інші вади.
Сьогодні, напередодні виборів президента України, на часті запитання „А За кого голосувати?” відповідаємо словами Святителя Іоанна Златоуста, котрий ще в четвертому столітті по Різдві Христвім говорив: «Воістину цар є той, хто перемагає гнів і заздрість і хтивість, підкоряє все законам Божим, зберігає розум свій вільним і не дозволяє полонити душу пристрасті до задоволень. Такого мужа я хотів би бачити начальником над народами, і землею і морем, і містами і областями, і військами; бо хто підкорив душевні пристрасті розумові, той легко керував би й людьми згідно з божественними законами... А хто зовні начальствує над людьми, але є рабом гніву і шанолюбства і втіх, той... не знатиме як упоратися з владою».
• http://www.orthodox.org.ua/page-1370.html
УВАГА! Редакція РІСУ залишає за собою право не погоджуватися зі змістом статтей, поданих у цьому розділі.
Коментарі
