Любов до ближнього – найкращий засіб від депресії
31.10.2008, [11:27] // Суспільство-дайджест //
Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ. - "Українське Православ'я", 28 жовтня 2008 року
Всесвітня організація охорони здоров'я назвала депресію епідемією ХХІ століття, що охопила світ. За оцінками фахівців, ця недуга, притаманна сучасному урбаністичному суспільству, вже вийшла на перше місце в світі, обійшовши традиційних «лідерів» - інфекційні та серцево-судинні захворювання. Вона вражає своїми масштабами – щорік на неї хворіє близько 150 мільйонів чоловік. Якщо ситуація не покращиться, попереджають медики, до 2020 року депресія паралізує економічне життя багатьох країн.
Глибока депресія – сьогодні одна з головних причин суїцидів – з її вини відбувається від 45 до 60 відсотків всіх самогубств. У державах, де відбуваються економічні, політичні, соціальні потрясіння, така статистика зазвичай зростає і Україна тут посідає, на жаль, не останнє місце – на кожні 100 тис. населення припадає більше двадцяти самогубств.
Як не намагаються вчені подолати депресію лікувальними методами, змінити ситуацію кардинально їм не вдається – медичні заходи тут мало ефективні. Можливо це тому, що душевні розлади мають духовні корені?
Про те, як дивиться на проблему депресії Церква, головні причини і шляхи її вирішення розповідає єпископ Васильківський Євстратій, вікарій Київської єпархії, голова Інформаційно-видавничого управління Київської Патріархії.
- Розповсюджений сьогодні хворобливий стан, який науковці називають депресією, на мою думку, частіше всього пов’язаний із нерозумінням людиною свого високого призначення. З’явилося навіть таке нове поняття в медицині – ноогенний невроз, що передує глибокій депресії. Він пов’язаний з втратою людиною сенсу життя, кризою морально-етичних основ. Це відбувається часто-густо під тиском зовнішніх життєвих обставин, коли людина бачить, що зло у світі панує – або у формі несправедливості, або якоїсь образи, приниження її гідності, коли не справджуються її надії чи сподівання. Бо надто часто людина бачить, як нечесним і неправдивим шляхом дехто досягає більшого матеріального достатку ніж ті, хто працюють чесно і поводяться правдиво. Все це, накопичуючись, тисне на людську душу. У неї виникає розпач, не хочеться нічого робити, все її дратує – ось такий стан часто і називають депресією.
Головна причина у тому, що ми неправильно дивимося на цей світ, не розуміючи того, що він не досконалий. Він спотворений злом і гріхом, а ми помилково намагаємося будувати своє життя у ньому так, ніби він є правильним і дійсно таким, яким насправді має бути. І від цього всі наші біди, бо не усвідомлюємо, що життя в цьому недосконалому світі є тимчасовим, а вічне значення має тільки те, що відноситься до життя вічного, тобто духовного, і єдиною справжньою цінністю є вічний і незмінний Бог. Якщо ми своє життя спрямовуємо до Нього, тоді і наше життя наповнюється сенсом, і ті випробування, проблеми і негаразди, які зустрічаються, ми переносимо стійко.
- Але ж ми живемо в матеріальному світі?
- Зрозуміло, що ніколи не слід впадати у крайнощі, з одного боку, повністю віддаючись земним справам, занедбуючи духовну сторону свого буття, а з іншого – неможливо повністю віддатися тільки духовному життю. Бо кожна людина щонайменше повинна їсти й пити і забезпечувати себе і свою сім’ю усім необхідним для прожитку – що, до речі, є також прямим обов’язком християнина. І тому золотий або, як його ще називають, серединний чи царський шлях полягає саме у тому, щоби побудувати своє життя гармонійно. З одного боку, усвідомлюючи, що не можна віддавати всі сили, енергію, все своє життя на побудову матеріального достатку, який рано чи пізно припиниться і перестане бути для нас цінним, незважаючи на всі наші потуги. З іншого боку, ми повинні усвідомлювати найголовніше – те, заради чого ми живемо. А живемо ми, віруючі люди, заради поєднання з самим Богом, освячення, уподібнення до Нього. «Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний», - закликає нас Господь.
- Тож як знайти бажаний баланс?
- Дуже важливо, користуючись усім тим, що є в цьому світі, не віддавати йому своє серце, не ставати рабами речей – рабами багатства, слави, кар’єри тощо. Треба вміти чітко розставляти пріоритети, усвідомлювати те, що в житті є найголовнішим, а що другорядним, що матеріальні речі допоміжні, а не домінуючі. І тоді значно менше буде у людини причин для проявів депресивного стану.
- Давно помічено, що коли людині важко на душі, її завжди тягне на природу. В чому причина цього феномену?
- Природа є творіння Боже. Через споглядання її краси, гармонії, довершеності ми так чи інакше підносимося своєю душею до Творця. І навіть, якщо і не усвідомлюємо цього, наша душа все одно очищується від оцих нашарувань матеріального світу – гонитви за матеріальними речами – налаштовується на духовну гармонію, яка закладена у самий людський природі. Споглядаючи небо, море, ліс чи озеро ми завжди знаходимо умиротворення своєї душі. В цьому контексті цікаво відзначити, що люди з сільської місцевості в молодості намагаються вибратися з відти в великі міста, для того, щоб здобути освіту, зробити кар’єру, заробити грошей, а потім, ставши з роками мудрішими, витрачають великі гроші для того, щоб придбати будинок в сільський місцевості і жити ближче до природи. І це є також свідченням того, що людина підсвідомо тягнеться до цієї гармонії.
- За свідченням психологів, однією з причин депресії, притаманних сучасному українському суспільству, є те, що люди часто розчаровуються у політичних силах, на які сподівались…
- Покладати надзвичайно великі сподівання на окремих людей, політичні партії або на якихось лідерів не припустимо. Бо люди, якими б на перший погляд досконалими і авторитетними вони не були і які б високі посади не займали, все ж таки залишаються людьми. Вони піддані і спокусам, і обмежені своєю людською природою, що не дозволяє їм бачити речі у всій повноті. І тому покладатися на людей – суперечить словам Священного Писання, яке говорить: «Не надійтеся на князів, на синів людських, бо в них немає спасіння, бо вийде дух людини і повернеться в землю свою і в той день загинуть всі помисли її. А людина, яка уповає на Бога, ніколи не посоромиться», тому що єдиний Бог – вічний, правдивий, не помиляється, вірний в Своїх словах.
- Люди, які знаходяться в депресії, зазвичай почуваються самотньо. Вони ображені на оточуючих, інколи закриті для спілкування...
- Кожна людина створює навколо себе певний мікроклімат. Тому треба пам’ятати, що від кожного з нас залежить і наше життя, і життя суспільства в цілому. Бо ми не є зовнішніми спостерігачами суспільного життя, а безпосередні його учасники. Від кожного з нас залежить як воно розвивається – в правильному чи в неправильному напрямку. І тому потрібно в першу чергу дбати про те, як самому найкращим чином виконувати свої обов’язки у відношенні до своїх близьких, батьків, дітей… обов’язки у відношенні до роботи, на якій працюєш, бо добросовісне виконання своїх обов’язків – це теж виконання заповіді Божої. І Господь за це винагороджує, якою б незначною чи простою не здавалася б, на перший погляд, ця праця. Значно більшої винагороди досягне, скажімо, прибиральниця, яка ретельно виконує свою роботу і цим приносить радість тим, хто користується плодами її праці, ніж недбайливий чиновник, від дій якого люди впадають в скорботу, страждання і зазнають якихось утисків.
Людина, яка працює по совісті, має значно менше шансів впасти у депресію, бо, відчувши вдячність оточуючих, бачитиме істинний сенс того, що вона працює не заради слави, багатства, кар’єри, а для того, щоб приносити радість іншим. Людина з міцною християнською вірою, яка виконує заповіді Божі, навіть, у період випробувань (а неможливо, щоб спокуси і випробування не прийшли у світ – це слова Самого Спасителя), буде стійко їх переносити, подібно до тієї притчі, яка є в Євангеліє: людина з міцною вірою подібна до того чоловіка, який побудував дім свій на камені. І коли подули вітри, розлилися води, то дім той устояв. А той, хто не має цієї міцної віри, той подібний до людини, яка збудувала свій дім на піску. І коли подув вітер і розлилися води, то дім цей впав.
Так і в нашому житті. Якщо ми будуємо його на міцній основі християнської віри, то ніякі випробування не змусять нас впасти у відчай, бо ми знаємо, що є Всемогутній Бог, який любить нас за будь-яких умов. «Один одного тягарі носіть і так виконаєте закон Христовий», який є любов до ближнього свого – закликає нас Господь. Якщо наші близькі чимось завинили перед нами, простіть їм, як і Господь простив нас. І тоді в наші душі прийде спокій, любов і задоволення від життя.
УВАГА! Редакція РІСУ залишає за собою право не погоджуватися зі змістом статтей, поданих у цьому розділі.
Коментарі
