Спроба шлюбу
02.10.2008, [10:30] // Суспільство-дайджест //
Галина БОНДАРЕНКО. - "Голос України", 2 жовтня 2008 року
Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
(Сімейний кодекс України. Ст.1).
Ще донедавна поняття «цивільний шлюб» було мало кому відоме в Україні. Раніше таким вважався союз двох, не освячений церквою. Тепер цей термін знайшов своє пояснення — спільне проживання чоловіка та жінки без офіційної реєстрації стосунків та взаємних зобов’язань.
Для обґрунтування правильності своїх дій прихильники нової форми шлюбу, що дедалі більше поширюється в Україні, намагаються відшукати історичне коріння цього явища в традиційному побуті народу. Чи справді наші предки випробовували власні стосунки перед шлюбом, і які форми це мало?
Гіпотези сучасних дослідників про існування пробних шлюбів у слов’янських племенах (терміном на 2—3 місяці, з умовою збереження цноти нареченої) не підтверджуються історичними джерелами. За свідченнями християнських літописців, шлюбні звичаї мали язичники, і хоч на ігрищах викрадали дівчат — за попередньою згодою, жрець виконував шлюбний обряд, обводячи молодих довкола священного дуба чи купаючи їх у річці. Ритуал був релігійним актом, що поєднував пару, делегуючи їй певні обов’язки перед богами, колективом, одне перед одним.
Слово «шлюб» походить від давньослов’янського «слюб», «слюбитися», що значить «любов, злюбитися».
З прийняттям християнства на Русі з’явився вінчаний шлюб, гарантією міцності якого було Боже благословення сімейної пари. Традиція супроводжувати шлюб церковним вінчанням до цього була запроваджена у Візантії у 893 році імператором Левом Мудрим. Представники знаті, які за старим звичаєм хотіли мати декілька жінок — дружину та наложниць, повинні були залишити собі «первую жену», а іншу відправити в монастир.
Дехто з етнографів вважає рудиментами первісних пробних шлюбів українські вечорниці. Спільні зібрання неодруженої молоді, на яких працювали (ткали, пряли) та розважалися, залишаючись разом ночувати, справді були однією з форм міжстатевої комунікації. Парам дозволялося лежати поруч, обніматися та цілуватися, але пестощі не повинні були призвести до втрати дівчиною цноти. Порушників норм громадської моралі карали публічним осудом. Ворота на подвір’ї хлопця та дівчини вимазували дьогтем, що було ганьбою для їхніх батьків. Традиційне суспільство боронило себе від появи байстрюків (позашлюбних дітей), чия доля була наперед визначеною і однозначно гіркою. Отож перш ніж припуститися якихось вільностей у стосунках одне з одним, парубок та дівчина мали добре подумати.
Звичайно, не можна ідеалізувати наших предків. Судові документи XVІІ—XVІІІ ст., матеріали консисторій (церковних судів) містять відомості про подружні зради, випадки двоєженства. Та все це сприймалось громадою як відхилення від норми. Суспільним ідеалом у всі часи була міцна здорова сім’я, главою якої був чоловік.
У перші роки радянської влади після відділення церкви від держави реєстрацію актів громадянського стану взяла на себе держава, 18 грудня 1917 р. з’явилися відповідні бюрократичні установи — ЗАГСи. Церковний шлюб був проголошений пережитком, а створення сім’ї — особистою справою. З ідеологічних міркувань у ті часи можна було публічно зректися батька або матері, змінити ім’я чи прізвище, розлучитися за день чи два і одразу ж узяти новий шлюб. Ці явища можна вважати початком нинішніх цивільних шлюбів, які хоч і зареєстровані, але не обтяжені моральною відповідальністю подружжя одне перед одним.
«Штамп у паспорті — це лише формальність», «кохання не визначається наявністю штампа» — такі аргументи можна почути від прихильників цивільного шлюбу. Ті, хто так каже, залишають поза увагою духовний аспект подружніх взаємин. Справжня сім’я базується на розумінні, відповідальності за долю близької людини, бажанні захистити її, у тому числі й юридично, заявити про свої наміри публічно. Не випадково раніше існував звичай оголошення шлюбу. За три місяці до вінчання у церкві оголошували, яка пара і коли має взяти шлюб, і питали, чи не знає громада чогось такого, що могло б цьому шлюбу завадити. Перешкодою до шлюбу могла бути навіть обіцянка парубка одружитися з іншою дівчиною.
До речі
Існуюча статистика, вітчизняна та зарубіжна, переконує, що пробний шлюб не є засобом досягнення щасливого подружнього життя, і часто, навіть уже після реєстрації, розпадається. Не дивно, бо за результатами опитувань, 93 відсотки жінок, що перебувають у цивільному шлюбі, вважають себе заміжніми, а 78 відсотків їхніх партнерів — неодруженими.
• http://www.golos.com.ua/article/1222864527.html
УВАГА! Редакція РІСУ залишає за собою право не погоджуватися зі змістом статтей, поданих у цьому розділі.
Коментарі
