Схизма, або хто проти нас?
12.09.2008, [11:54] // Суспільство-дайджест //
Fidel Karyj. - "Народна правда", 9 травня 2008 року
Проходячи територіїєю Києво – Печерської лаври можна натрапити на безліч кіосків. В одному з них я побачив маленьку книжечку "Проти католицької церкви". Другий випадок стався зі мною у Львові, біля церкви св. Андрія – бабця котра збирала пожертвування раптом сказала мені: "у православних у кивоті немає Тіла і Крові Христа". Проти кого си воюємо?
Проходячи територіїєю Києво – Печерської лаври можна натрапити на безліч кіосків з сакральною атрибутикою і релігійною літературою. В одному з таких кіосків я побачив маленьку книжечку "Проти католицької церкви". Придбавши її за 3 гривні я дізнався що єдиною правдивою вірою в Христа є віра православна, а католицька церква це церква відступниця, а Папа Римський злодій і шахрай.
Другий випадок стався зі мною у Львові – біля церкви св. Андрія стояла бабця і збирала пожертвування на церкву, коли я дав їй трохи грошей, вона раптом почала мені розповідати що греко-католицька церква це правдива церква, "а у православних у кивоті немає Тіла і Крові Христа", тим самим виказуючи глибокі догматичні пізнання.
Ці різні точки зору можна списати на хибне мислення пересічних людей, чи окремих священників, але справа ускладнююється коли в гру входять люди з високим авторитетом. Не йдеться тут про високих церковних ієрархів, чи богословів, а про святих.
Одного разу, відвідуючи гору-місто Мангуп Калє в Криму, я і мої друзі зайшли до відновленого монастиря на цій горі. Спочатку нас не пустили туди в шортах, а коли ми підперезалися плахтами які висіли біля входу, а дівчати накрили своє волосся хустками ми зайшли всередину. Монастир знаходився в заглибленнях видовбаних у скелі, яких на Мангупі дуже багато. Робота кипіла – монахи вставляли вікна і двері в отвори, облаштовували зовнішні і внутрішні приміщення. Молодий послушник завів нас до каплиці і одразу розповів про чудо яке тут сталося – один монах, чуваючи вночі зі свічкою заснув, свічка впала біля ікони, яка теоритично мала б загорітись і спричинити пожежу, але цього на щастя не сталося. Потім монах плавно перейшов на захист своєї віри (він не знав, що всі ми католики) і привів як приклад св. Серафіма з Сарова. Колись преподобного Серафіма запитали чи хоче він стати католиком, на що він відповів негативно, аргументуючи тим що не спасеться якщо перейде у віру католицьку. Отже однією цією історією молодий інок звеличив свою віру і показав неправильність іншої.
Кілька років після цієї події до рук мені потрапив католицький молодіжний журнал, переглядаючи його я натрапив на фотографію Папи Римського Івана – Павла ІІ і сестри Луізи, єдиною з тих дітей, що бачили Матір Божу в Фатімі, і дожила до старості. Під фотографією були слова сестри про те, що спасуться тільки вірні католицьій церкві і Папі Римському.
Отож отець Серафім – схимник і отримувач багатьох дарів Господніх, а з другого боку сестра Луіза, яка удостоїлася ласки побачити Матір Божу стверджували, що тільки їхня віра є правдивою і спасенною. У випадку пересічних віруючих, такі твердження часто є виявом "релігійного патріотизму" і вірності свойму визнанню. Але якщо говорити про святих, то чи й вони підлягають людським переконанням, чи їхні слова можна приймати як неомильні? Якщо так, то хтось з них помилявся, а в це не хочеться вірити.
Починаючи від великої схизми і до сьогодні, священники, віруючі, вищі ієрархи часто возвеличують свою віру і принижують всі інші. Люди часто впевнені у своїй правоті, контрастуючи свої переконання з іншими, ворожими їм. Тут йдеться не тільки про боротьбу з йеретичними вченнями і оборону своїх вірних перед тоталітарними культами, не тільки про релігійні війни і такі події як Хрестові походи чи Варфоломіївська ніч, тут йдеться перш за все про розрізнення того що є важливим і мало важливим.
Неістотною є приналежність до якої небудь конфесії, адже "Бог судить людину не по зовнішності, а по серцю". Приналежність до тієї чи іншої церкви є тільки формою, способом слідування Христа, а не єдиною дорогою. Приналежність не гарантує спасіння, а спасіння обіцяє Господь, який говорить – "хто виконує слова мої, той любить мене". Отже правдивий християнин то не той хто належить до "істиної і єдиновірної церкви" а той хто виконує слова Христа і живе згідно до своєї віри і совісті. Вже вище згаданий Серафім Саровський говорив, що "прояв Духа Божого діяв і в язичниках... такими були пророчиці-діви, сивілли, які прирекли себе на дівоцтво для Бога Невідомого... також і філософи язичеські, які шукаючи істини, яка люба Богові, могли бути саме через це любе Богові шукання причетними Духу Божому".
Як пише апостол Павло – "народи, що не відають Бога, єством своїм законне творять і бажане Богу чинять" (Рим 2:14), а що вже нам казати про братів наших у вірі.
На кінець, хочу пригадати епізод з Євангеліє, який часто (або навмисно) забувають ті люди, які переконані у своїй вибраності:
А Іван відповів і сказав: "Учителю, ми бачили одного чоловіка, що Ім.'ям Твоїм демонів виганяв, і ми заборонили йому, бо він з нами не ходить". Ісус же відповів йому: "Не забороняйте, бо хто не проти вас, той за вас!" (Лк 9:49-50).
Література:
"Бесіда преподобного Серафіма Саровського про мету християнського життя" Православне видавництво "Благодатний вогонь", Глибока 2005.
• http://narodna.pravda.com.ua/discussions/48241beed6127/
УВАГА! Редакція РІСУ залишає за собою право не погоджуватися зі змістом статтей, поданих у цьому розділі.
Коментарі (9)
Читаючи Біблію…
Послання Якова. (11, 12) “ Не злословте один на одного, браття: бо хто злословить на брата або судить брата свого, той злословить на закон і судить закон: коли ж ти закон судиш, то ти не виконавець закону, а суддя. Один є Законодавець і Суддя, Який може спасти і погубити; а ти хто, що судиш ближнього”?
До Римлян 14. 10—13. “ А ти чого осуджуєш брата твого? Або й ти, чого зневажаєш брата твого? Усі ми станемо перед судом Христовим. Бо написано: “ Живу я, - говорить Господь, - переді Мною схилиться усяке коліно, і всякий язик буде сповідувати Бога. Отже, кожен з нас дасть за себе відповідь Богові”.
Євангеліє від Луки 6. 37. “ Не судіть, то і вас не судитимуть; не осуджуйте, то й вас не осудять; прощайте, то й вас прощатимуть”.
Духовенству таких церков хочеться порадити звернутись до послання Константинопольського Патріарха від 1920 року яке мало особливе значення і до якого до сих пір звертаються всі православні які беруть участь в екуменічному русі. В цьому посланні говорилось: (цитуємо з «Настольной книги священнослужителя» Москва 1988. т.8 ст. 677.) «Постоянно любите друг друга от чистого сердца. (1 Петр. 1, 22). Как только мы восстановим взаимное доверие, то вслед за этим инициатива великодушия должна победить то недоверие, которое постепенно овладело христианскими исповеданиями, заставив их смотреть друг на друга как на чужих и в изоляции осуждать друг друга. Мы должны пробудить и усилить ныне угасшую любовь и вернуть Церквам сознание той тесной связи, которая соединяет их и делает сонаследниками, составляющими одно тело, и сопричастниками обетования Его во Христе Иисусе посредством благовествования. (Еф. 3. 6). «Взаимная любовь учеников Христа есть знамение, знак научености, их ведения, их рождения в истине. Любовь есть собственный признак, по которому признается ученик Христов». (Иоанн 13. 35).ст.418.
Не можна ображати Отця Небесного негідними вчинками, бо дуже боляче Батькові переносити образи від рідних дітей. Християни мають бути світлом для світу, і прикладом для невіруючих. Бо такими гріхами ми надто розхитали «міст» над проваллям. Будьмо уважними в своєму житті щоб уникати тих чи інших гріхів. Амінь.
«А что поделаешь, сами виноваты», - говорит тот. Тогда старец со скорбным лицом ответил: «Любовь не может этого понести… Нужно молиться за всех». Так, молитись потрібно, благословляти а не проклинати. (Рим. 12.14.) Так говорить Господь. Але божественні слова зблякли від блиску срібняків. Заради десятини, заради плати за треби перехрещують, розпинаючи Христа. Заради церковного майна ненавидять і переслідують усіх, через кого пожертви віруючих не можуть потрапити саме до їх рук. Ті нещасні 30 срібняків так заполонили серця духовенству, окремих конфесій що вони готові усіх, хто цих срібняків їм не несе до пекла зіштовхнути забравши навіть у Господа право на суд і милосердя.
Люди приходять до церкви, щоб наблизитись до Бога, навчитись Його Святої правди. Натомість їм проповідують, ворожнечу і осудження усіх християн, не їх конфесії. Господь сказав: «з того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою». (Іоанна 13.35). Чиїми ж учениками стали ті, хто проповідує ненависть і наклепи? «Змий изгнал Еву из рая клеветою, посему злословящий ближнего подобен змию. Он, губя душу того, кто слушает его, - не спасет и своей. ( Авва Иперехий «Скит. пат»)
така лженаука, яка підриває самі основи християнського віровчення, спотворює догмати віри і взагалі відчужує своїх послідовників від православної церкви. А наша церква істинно православна.
«Под расколом разумеется своевольное отделение от церкви по причине разности в некоторых религиозных мнениях и обрядах церковных, заблуждение, которое не причиняет существенного вреда вере и спасению и может быть исправлено». (З наведеної вище книги). Наша церква православна, і як би духовенство що дозволяє собі закиди проти нашої церкви було істинно християнським, то знаючи про те, що наша церква не єретична, не розкольницька, а відділилась з метою усамостійнення подібно до всіх інших церков світу, вони б таких закидів собі не дозволяли. А так, відкинувши всяку християнську мораль думають що без їх благословення усі загинуть у пеклі. І тішаться тією думкою уявляючи себе на небесних престолах, (не дочекавшись суду Божого), а вірних інших церков в геєні вогненній. Ось що писав з цього приводу св. Димитрій митрополит ростовський. «Только бесы радуются погибели грешных, так как и сами окончательно погибли: человек же должен радоваться спасению человеческому, что бы и самому получить спасение и милость ныне и в день суда”. А ось з книги «Старец Силуан жизнь и поучение» Москва, православная община 1991г. Ст. 46. «Помним его беседу с одним монахом – пустынником, который говорил: «Бог накажет всех безбожников. Будут они гореть в вечном огне». Очевидно, что ему доставляло удовлетворение, что они будут наказаны вечным огнем. На это старец Силуан с видимым душевным волнением сказал: «Ну, скажи мне, пожалуйста, если посадят тебя в рай, и ты будешь оттуда видеть, как кто – то горит в адском огне, будешь ли ты покоен?»
величайших грешников, - и осуждали их; в собственное сердце свое никогда не заглядывали потому, хотя Божественный врач душ находился близ них, остались неисцеленными”.
Дуже багато людей називають себе християнами. Тобто, протягом життя ми йдемо по мосту правди Господньої, через провалля спокус злого духа, щоб дійти до Бога у його Царство. Ідемо, як діти до Батька. Як треба йти, щоб подолати цей шлях? Треба іти мирно, підтримуючи слабких, охороняючи молодших. Не штовхатись ліктями, щоб, не дай, Боже, хтось не впав у провалля. Адже Отець Небесний спостерігає за нами, і бачить, хто старається допомогти іншим на шляху до спасіння, а хто навмисне штовхає інших в царство злого Духа.
І що ж спостерігається в даний час серед християн, дітей Отця Небесного? Суцільне звинувачення, сварки і навіть бійки. Протестанти запевняють: «Любов має бути між членами одної деномінації». А до інших кілька сот течій. Ненависть? Багато предстоятелів інших, традиційних церков, переконують, що тільки вірні їх конфесії спасуться, а інші гарантовано, з їх точки зору, попадуть до самісінького пекла. Це ж до кого ми прийшли? Чи відомо їм про видіння праведнику Івану Савваітському після того, як він осудив монаха, про якого неслася недобра слава. Він тут же побачив Ісуса Христа, який звернувся до предстоящих ангелів: «Викиньте його геть, це антихрист, бо осудив брата свого, не дочекавшись Мого суду». Сім років в тяжких подвигах посту і мовчання Іван молив Бога, поки отримав звістку у сні, що цей гріх осудження йому прощено.
Знаходяться навіть серед православного духовенства такі, що осуджують нашу церкву, називаючи її єретичною і розкольницькою. Але це не тільки осуд, це ще й наклеп, неправда. За вченням отців і вчителів церкви, єрессю називається така лженаука, яка підриває самі основи християнсь
КОЛИ КОНФЕСІЯ СТАЄЕ ІДОЛОМ
Ми спостерігаємо страшні, надзвичайні екологічні катастрофи, які наводять жах і трепет на жителів планети. Що робити? Як відвернути біди, які, як передбачають вчені, ще мають бути на землі. Потрібно просити Бога простити гріхи і виправлятись. Згадаймо, як пророк Іона прийшов в місто Ніневію, на яке мала обрушитись кара Господня. Правитель і жителі каялись, постили і нещастя їх минули. Отож і нам потрібно взяти з них приклад, викорінювати із свого життя гріхи, які заступають нам дорогу до Божої милості і захисту.
Як свідчить статистика, суспільство найбільше довіряє церкві. Свято віруючи, що тут має бути правда і істина. Так воно б мало бути, але не є. На жаль, є чимало гріхів, до яких християн спонукує духовенство. Це порушення заповіді «Не роби собі кумира» (Вих.. 20.4) і настанови Господньої «Не судіть, щоб і вас не судили». (Мф. 7.1) В Україні нараховується більше 360 християнських конфесій. І більшість з них переконує, що тільки її вірні спасуться. За їх логікою, не Господь спасає людину, а приналежність до тієї чи іншої церкви є найголовнішою умовою для спасіння душі. Це вже не християнство, це ідолопоклонство, що супроводжується тяжким гріхом – осудження інших християн на вічні муки. Гордість і зазіхання окремих предстоятелів церков на виключну владу уже навіть на Царство небесне, приводить до загальних тяжких гріхів. І що особливо важливо, серед людей віруючих. І хоч церковні правителі знаходяться біля джерел Христової науки, але далекі від суті Євангельської правди миру і любові. У книзі « Уроки и примеры христианской любви», виданої в 1900 р. Училищным советом при Святейшем Синоде г. С-Петербург, написано: “В таком состоянии мы видим фарисеев во время земной жизни Господа Иисуса Христа. На других они взирали всегда, как на велич
Автор поставив хороші питання.
Схоже що для багатьох християн екуменізм залишається єретичним вченням. Так простіше ...
Моя особиста думка - не претендую на істину:
всі розколи в Церкві нагадують мені перший - коли апостоли Яків та Іван вирішили просити в Царстві Божому місця по праву та по ліву руку від Самого Бога.
Господь їм дав ясну відповідь:
1. "Не знаєте, чого просите"
2. Про те, які "начальники народів" і чим начальники народу Божого повинні відрізнятися від них.
На жаль ієрархія Святої Церкви не почула Його слово - от і маємо результат. Всі подальші поділи Церкви є лише збільшеною моделлю цього, першого бажання двох найперших послідовників Христа вивищитися над іншими - просто власною волею.
Далі цей дискурс: "я головний - ОТЖЕ ти - єретик" розвивася в Церкві як вірус і не раз ставив і ставить сьогодні перед вірними серйозні проблеми. Гордість і бажання керувати християнами, які не визнають чийогось духовного авторитету (звісно найвищого у власних очах) - ось початок всякого поділу.
Ми вже настільки захворіли розбратом, що католицтво чи православ'я стали сприйматись в масовій свідомості як різні релігії - sic!
Існує Східна Церква і Західна Церква - всі відмінності між ними є результат гріховної гордості ієрархії.
Примітка: Східна Церква не знає поняття "непомильності" -навіть в людей, наділених дарами Святого Духа.
Автор міркує як обиватель.Коли людина щиро намагається виконувати заповіді Христові ,то стає очевидним яка Церква більше зберегла у своєму вченні Істини,а яка -втратила.Хто ж не несе у своєму житті ніякого подвигу,тому звичайно всі "віри" рівнозначні.Однаково за якими законами НЕ жити- чи НЕ виконувати католицьких приписів ,чи- православних! Що стосується Преподобного Серафима,то він не говорив ,що всі католики не спасуться ,він вчив про хибність католицького віровчення ,і про те ,що для православних відпадіння у католицизм ,зазвичай, є погибельним.
Православні не визнають ,що у Фатимі дівчатам явилася Божа Матір.Фатимське"чудо"-ще один показник відступлення сучасної Католицької Церкви від віри Святих Отців.
Коли дуже хочеться, то можна писати про все що завгодно, і кому загодно. Цікаво чи автор підозріває, що він єретик? )
Коментарі
