Образ святого простору навколо Свято-Духівського собору нищиться безповоротно. Поза всевидячим оком?
02.09.2008, [15:48] // Суспільство-дайджест //
Степан МЕЛЬНИЧУК. - "Buk news", 2 вересня 2008 року
«Єгдá оýбо оýзрите мерзость запустінія,
реченную Данииломъ прорόкомъ стоя’щу на місте свя’ті …
(Отже, коли побачите мерзоту запустіння, провіщену пророком Даниїлом, яка стоїть на святому місці …)» Мф 24:15
Збудований за Митрополита Євгена Гакмана Свято-Духівський собор має, за канонами візантійської хрестовокупольної архітектури, три входи, які символізують відкритість святині для людей з усіх боків світу: з заходу, з півночі і з півдня; зі сходу у вівтарне вікно символічно входить, разом з сонячним промінням, Господь Бог.
Витриманий у стилі архітектури класицизму, собор має над трьома входами для людей три фронтони – трикутники, які структурою своєю і числом символізують Святу Тройцю.
З центрального (західного) входу в просторі фронтону було вміщено розкішне золочене зображення митрополичої митри й інша відповідна атрибутика; все це було заповнене навколо чудовим ліпним орнаментом, що символізувало високу гідність митрополичої катедри. Знизу йшов накладними літерами грецький напис «Троє в одному» – неповторна й рідкісна деталь, яка підкреслювала наш органічний зв’язок з візантійською спадщиною.
З півночі й півдня ці трикутники-фронтони були заповнені символічним ліпним зображенням Всевидячого Ока, під поглядом Якого живуть християни. Від совєтських часів одне з цих зображень (північне) було збите; те ж, що вціліло й видне з вул. Кафедральної, вже в наші дні також збили й замінили грубим, мідним, скупо визолоченим зображенням, яке сьогодні ганебно почорніло. Нині тут лишилися лише «промені» – грубі смуги темного металу, які й віддалено не передають ідеї летючого сяйва, що йде від Всевидячого Ока (це добре передавала легка гіпсова ліпка). Саме ж Око вже давно випало, і ніхто Його не поновлює…
Нікому не спало на думку, що таке саме Око має бути і з протилежного боку, там, де довго пихкотіла якась мініатюрна фабрика. Може, оте «господарювання» прагнули якось там приховати від Бога? Сьогодні на місці фабрики зведено покої – незрозумілого стилю будівлю, яка справляє з певного кута зору враження простору, який «вибухнув» і не вкладається в закони оптики (через ігнорування реального рельєфу церковного двору). Що ж, принаймні вже чистенько, хоча по кутках видно сяк-так приховане захаращення. З будинку цього поночі лунає світська музика (подібно попса), що створює певну світську альтернативу трансляції Служби Божої через гучномовці вдень. Плюралізм є плюралізм. Звичайно ж, Всевидячого Ока над північним входом собору, Яке б позирало найперше на рожеву садибу з супутниковою антеною, знову-таки не вмістили. Соромно, чи що?
Напис грецькою мовою над головним входом чомусь безслідно зник. Чи ж то господарі боялися, що хтось із народу прийме ці літери за латинку? Натомість над входами з усіх боків вміщено сухі й формальні за манерою виконання ікони візантійського стилю, які аж ніяк не пасують до класицистичної стилістики собору в цілому. Будемо вважати це недолугою спробою компенсації, або ж, можливо, прихованим виразом роздратування на адресу Вселенської Патріархії.
«Прикрасила» двір церковний і незграбна, важка, подібна до купи глини статуя Митрополита Гакмана, в якій усе – від «пом’ятих» і зовсім не благовидних шат до розгубленого жесту руки з хрестом і абсолютно позбавленого й тіні духовності плаского обличчя – нагадує найгірші зразки радянської монументальної скульптури…
Що ж, було написано в «Історії української культури» Крип’якевича, що всі недолугості монументальної скульптури в Україні совєтських часів – від того, що скульпторами геть-чисто були тоді росіяни й євреї. На жаль, чернівецькі пам’ятники нинішні, хай і зроблені національно бездоганними авторами, свідчать лише про те, що безталання не має нації.
І що найбільше пригнічує – можна ж було колись запросити добрих малярів з Петербурга, аби заповнити двома чудовими фресками великі тимпани всередині собору! А ось на центральному образі іконостаса – образі Спаса Великого Архієрея – зекономили, віддавши виконати його якомусь дилетантові. Більш безпомічного зображення з перекривленими пропорціями немає, мабуть, по церквах усієї Буковини.
Ну, нехай, воно високо, майже під куполом, може не так впадає в око.
Чомусь собор почали фарбувати в їдкувато-рожевий колір, що нагадує спідню білизну радянських часів, у той час, коли така архітектура виграє лише при використанні чисто білого або білого з жовтим кольорів. Чи за зразок узято той рожевий колір, яким у Стамбулі сьогодні турецькою владою пофарбовано занапащений собор святої Софії, перетворений на музей? А фронтони чомусь, ні сіло ні впало, зафарбовують блакитним, рясно всіявши замість вишуканої ліпки дешевими бляшаними зірками. Чи, може, в дещо приголомшливому сполученні «рожевого» й «блакитного» приховано якусь інформацію для втаємничених? У всякому разі, благоліпності будові таке пофарбування ніяк не додає.
І вже зовсім недоступно розуму, нащо природний камінь фундаменту огорожі фарбувати олійною фарбою?! Воістину, краса – це страшна сила…
Але останній «революційний» момент у довгому процесі руйнування в малому просторі нашої святині основоположних принципів церковної культури перехлюпнувся через усі межі. Йдеться про огорожу собору. Вона відділяє, за церковним каноном, сакральний простір церковного двору від суєтного міста. Ще у скинії Мойсея, яка, як і Храм Соломона в Єрусалимі, є прообразом християнського храму, була така огорожа, яку виконували з міді й срібла та дорогоцінних тканин, аби викликати особливу повагу до святого місця: людина мусила розуміти, що наближається до Дому Божого і вступає в церковну огорожу, покидаючи вимір буденного існування (Вих. 38: 9-20). І сказав Господь Мойсеєві: «Візьми єлею помазання, і помаж скинію й усе, що в ній, і освяти її і все приладдя її, і буде свята … І приведи Аарона і синів його до входу в скинію зібрання, і обмий їх водою» (Вих. 40: 8-9, 13-15).
Тепер, як усі знають, образ святого простору навколо Свято-Духівського собору нищиться безповоротно. І так уже він був забитий з фасаду примітивними кіосками та колодязем у сільському стилі і перетворений практично на автостоянку з боку апсиди (вівтаря), а тепер, коли влада слушно забажала припинити автомобільний рух по оновленій вулиці Ольги Кобилянської, спішно робиться новий вхід з вулиці Кафедральної, для чого викинуто фрагмент високохудожніх ґрат і вирубано старі дерева, які примушували піднести очі догори.
Ні, не догори спрямовано погляд нинішніх володарів святині – він цілком стелеться в площині земної горизонталі...
За часів Мойсея, мабуть, їздили на ослах, але служителям скинії – Аарону та його дітям – було велено переодягтися у воротах святині й увійти сюди, вмивши ноги. У часи становлення Новозавітної Церкви теж, очевидно, колісницям і коням не було входу до святого простору. Автомобілізація ж відкидає всі закони! Кадри, що оволоділи технікою, вирішують усе! Де ж ви бачили, щоб Свято-Духівські батюшки пройшли б хоча квартал пішки від якої-небудь автостоянки! Позросталися зі своїми іномарками, стали подобою античних кентаврів-людиноконей чи що?
Судячи з лошачих манер одного з мирян-активістів цього собору, який так брутально намагався затоптати Митрополита Данила під час телевізійної дискусії, психологічно це так. Що ж буде, коли вони там таки психологічно позростаються з металевими механізмами?!
• http://www.buknews.cv.ua/index.php?newsid=8376
УВАГА! Редакція РІСУ залишає за собою право не погоджуватися зі змістом статтей, поданих у цьому розділі.
Коментарі (4)
Наша Буковина, це Форпост канонічного православя на рубежах Святої Русі, ця земля та її прекрасний народ ніколи не зраджували своїй Святій Православній Вірі і ніколи не зрадять Христу. А тому подібна провокаційна стаття ніяк не може впливати крім, як викликати відразу до подібних "щирих українців".
Собака зарита в останьому абзаці!!! Автор колишній кегебіст, а нині "щирий українець" і філаретовець біснується з приводу того, що Владику Онуфрія ЛЮБЛЯТЬ не тільки на Буковині але за межами самої України. А філаретовський "митрополит" Данило колись грозився повісити голову Владикі Онуфрія перед собором. Не получилося так тепер мстяться таким способом.
Но і безсовістний падлюка ж цей писака Мельничук, таку підлість писати.
А де цей храм ? Все в тумані, автор теж.
Коментарі
