Крок до помісної Церкви
29.07.2008, [12:27] // Суспільство-дайджест //
Петро ЗАХІДНЯК. - "Галичина", 29 липня 2008 року
Україна в суботу і неділю дуже урочисто відсвяткувала 1020-річчя хрещення Київської Русі. До Києва на запрошення прибули церковні ієрархи з багатьох країн. Першим серед них вирізнявся Константинопольський і Вселенський Патріарх Варфоломій I, якому влада України виявила найвищі державні почесті. Президент В. Ющенко особисто зустрічав першого православного ієрарха ще біля літака на летовищі, як це звично робить під час прийомів керівників перших держав світу. А в неділю Ющенко, побувавши й на постраждалій від катастрофічної повені Галичині, встиг у Києві ще зранку знову зустрітися з Варфоломієм I на вранішній Божественній Літургії, а перед вечором — і попрощатися з ним. Святкування 1020-ї річниці хрещення Київської Русі особистою участю вшанували й православні архієпископи кількох помісних Церков, яким напередодні Московський патріарх Алексій II розіслав листи із закликом утриматися від особистої участі в київських урочистостях. На святкуваннях Президент України озвучив наміри, задля яких немалою мірою й відбулося в Києві святкування 1020-річчя хрещення Київської Русі, — про створення помісної Української Церкви.
— Я вірю в те, що будь-які поділи українських віруючих — недовговічні. Я вірю в те, що як Божий дар, як історична правда та справедливість в Україні постане національна помісна Церква. Я вірю і прошу, Ваша Всесвятосте, Вашого благословення. Для мрії. Для правди. Для надії. Для нашої держави. Для України, — сказав у своєму виступі Президент В. Ющенко в суботу під час святкових заходів на Софійській площі й попросив Вселенського патріарха, предстоятеля Константинопольської Православної Церкви Варфоломія I благословити цей процес, а також всю Україну. В перекладі з дипломатичної мови Президент України попросив Патріарха Варфоломія I підтримати Україну в створенні помісної Церкви.
Своєю чергою 67-річний Патріарх Варфоломій I заявив про підтримку єдності Православних Церков у межах церковної традиції й при цьому зазначив, що Константинопольський патріархат завжди давав найширші права національним Церквам, навіть на шкоду власним інтересам, і назвав підпорядкування в 1687 році Української Православної Церкви Московській патріархії анексією.
По закінченні візиту до України Варфоломій I у неділю ввечері, привітавши об’єднавчі тенденції в українському православ’ї, зробив серйозну заяву: «Саме тому, що ми є представниками Матері-Церкви, нас турбують ваші перспективи і ваше майбутнє. Ми зацікавлені в єдиній українській Церкві, оскільки в цьому полягає інтерес православ’я і в цьому зацікавлений український народ».
Президент В. Ющенко, подякувавши Патріархові за духовний візит до України, зазначив й історичну важливість цих відвідин: «Це початок і важливий поштовх для єднання Українських Церков і віруючих. Я радий, що Патріарх підтримує прагнення нашого народу мати власну національну помісну Церкву. Таке прагнення відповідає всім принципам — і національному, і державному і, безумовно, церковному життю». Президент В. Ющенко за визначну церковну діяльність, спрямовану на піднесення авторитету православ’я у світі, нагородив Вселенського Патріарха Варфоломія I орденом Князя Ярослава Мудрого I ступеня, а також настоятеля Албанської Православної Церкви Анастасія, предстоятеля Грецької Православної Церкви архієпископа Афінського і всієї Еллади ієроніма II — орденами Ярослава Мудрого III ступеня.
Звичайно, честь, виявлена в Україні Константинопольському Патріархові, виглядає певною мірою навіть перебільшеною. Але Варфоломій I належно сприйняв ці почесті, не в останню чергу тому, що Вселенський Константинопольський престол дуже довго потерпав від приниженості після падіння Візантії в 1453 році під навалою турків, безсило спостерігав, як Київська митрополія перейшла під омофор Московського патріарха, й багато приниження зазнав у ХХ ст. Варфоломій I, якого вважають людиною з винятковим почуттям гумору, цим підкреслив, що він є першим за честю в православному світі й що саме йому буде належати останнє слово в суперечці між православними в Україні, а не Московському патріархові. Скромний прийом, який зроблено в Києві патріархові Алексію II, в жодне порівняння не йде з тим, як влада зустрічала Патріарха Варфоломія I. Не випадково Московський патріарх Алексій II і глава УПЦ МП Володимир не вшанували своєю присутністю прийом Ющенка в Софії. Як повідомили речники Московської Церкви, патріарх Алексій II був такий «дуже засмучений» через «переживання з приводу певних моментів, які були в Києві», що навіть скасував свою поїздку на Донеччину.
На думку відомого культуролога Вадима Скуратівського, панування Московської Церкви в Україні добігає кінця. А відомий церковно-громадський діяч Євген Сверстюк, коментуючи візит Варфоломія I до України, зауважив: «Слабкість Московського патріархату в очах усіх Православних Церковѕ полягає в тому, що Московська Церква була й надалі перебуває на службі політики. і колись, і тепер вона корумпована бізнесом та імперською владою й заанражована у ворогуванні тієї влади з усіма сусідами. Патріархат Константинопольський, навпаки, очолює Церкву духовну, дистанційовану від політики і відкриту до діалогу з різними конфесіями. Звідси великий потяг Українських Церков до Материнської Церкви, яка й дала хрещення Київській Русі».
Отож Віктор Ющенко, перший український Президент, для якого духовне життя є по-справжньому важливим, узявся за дуже непросту справу — об’єднання Церков. Узявся обережно, щоб не відлякати православних ієрархів, від позиції яких дуже великою мірою залежить доля помісності чи бодай автокефалії Української Церкви, а також віруючих і духівництва УПЦ МП, яке далеко не одностайне в несприйнятті помісності. Саме тому на прийомах Вселенського Патріарха й не було представників жодної з невизнаних Православних Церков України, які, своєю чергою, з великим розумінням справи сприйняли таку неприємну для себе процедурну умову. Якщо цю дуже важку справу Ющенку вдасться довести до логічного кінця, він займе гідне місце поруч зі своїми улюбленими гетьманами і київськими князями. Бо невизнання помісності Української Церкви є опосередкованим невизнанням української державності. Помісність не може бути прийнята одним президентським указом, для цього потрібна тривала серйозна робота з церковною спільнотою й кліром як в Україні, так і у світі. Саме чи не першим дуже серйозним кроком для цього й стало святкування 1020-ї річниці хрещення Київської Русі.
УВАГА! Редакція РІСУ залишає за собою право не погоджуватися зі змістом статтей, поданих у цьому розділі.
Коментарі
