Ювілейте!
25.05.2008, [15:55] // Суспільство-дайджест //
Катерина ЩОТКІНА. — "Дзеркало тижня", 24 травня 2008 року
Людське життя швидкоплинне. У принципі. А вже його публічна частина — просто ніщо на тлі Вічності. Нічим більше не можу пояснити рішення президента України святкувати 1020-річчя Хрещення Русі. Здавалося б, почекати ще п’ять років — і буде 1025-річчя. Теж не щось унікальне, але значно більш ювілейне, чи що. Та ні, чекати аж ніяк не можна. Що як інший президент уже буде?
Ні, я не проти експлуатації символів, ювілею Хрещення Русі й наполегливих спроб Віктора Андрійовича Ющенка підкреслити свій глибокий зв’язок із християнством. Нехай. Навіть якщо за казенний рахунок — справа ж державна. Як із Благодатним вогнем: привозить його особисто президентів брат, після чого вогонь роздається «всім конфесіям». Тобто розвозять по облдержадміністраціях і зобов’язують голів тих «усім роздати». Дуже символічно.
Так і з ювілеєм Хрещення: призначили — виконуйте. Основні інгредієнти для ідеологічного наповнення давно готові. Призначаємо відповідальним Л.Кравчука, якому належить хвацька слава «хрещеного батька розколу». Запрошуємо до України патріарха Московського і всія Русі Алексія. Підкреслюємо «київську прописку» Хрещення, нагадуючи тим самим про особливий статус Києва як «колиски міст руських». Але водночас не забуваємо, що це свято «Хрещення усіх східних слов’ян», а отже, Україна-Росія-Білорусь-мир в усьому світі. Вам здається, що цього не можна пити? Ну що ви, ми вже багато років цей коктейль готуємо!
І це найкраще, якщо не єдине, що ми навчилися робити в цій галузі. А ще в нас дуже ліберальні закони у сфері свободи совісті. Незрозуміло, чому ПАРЄ на нас так підозріло косує. Втім, у нас не лише суворість закону компенсується необов’язковістю його виконання — ліберальних законів це також стосується. І не зрозуміти обмеженим спеціалістам-релігієзнавцям із Європи й Америки, що не закони та міра їхньої суворості визначає справжній стан релігійних організацій у нашій країні. Як не зрозуміти їм, чому долю Благодатного вогню вирішують за гроші платників податків, а святкування Хрещення президент країни призначає, а не приєднується до церкви, яка мала б бути господарем становища в цьому питанні.
Проте наші церкви не обурилися такою самоправністю світської й нібито від них відділеної влади. Ні, Боже мій! Зовсім навпаки — дружно ухвалили рішення «підтримати ініціативу президента». Навіть греко-католики, які звикли до обережного ставлення свого священноначалія до владних рішень, отримали на Великдень від глави своєї церкви прямі й зрозумілі вказівки: підтримати і приєднатися. У тексті великоднього послання цілком прозоро зазначено причини: ще раз нагадати, що греко-католики — також українська церква, спадкоємиця Володимирового хрещення. Не менше, ніж православні. Втім, у православних теж не все так просто. Зі спадкуванням у них набагато зрозуміліше, ніж у греко-католиків, але в поділі майна це швидше заважає. Хто має право претендувати на більше — Київська церква, власне, створена цим хрещенням, чи Московська, яка, по суті, «відбрунькувалася» від київського престолу? Питання не пустопорожнє: хто старший, і, отже, хто кому в батьки годиться. Хоч із реакції патріарха Московського судіть: доки ідея ювілею не була сформульована президентом України, Алексію ІІ, судячи з його інтерв’ю, і на думку не спадало, що є привід святкувати. А тепер готовий приїхати й разом з іншими припасти до витоків і потоптатися в «купелі» (хоча, коли йдеться про зліт претендентів на спадкування, на думку вперто спадає інше слово).
Просто це наше, одвічно російське/українське/білоруське. Адже ми недаремно точно знаємо рік нашого «хрещення». Мабуть, давно вже уточнили б день і годину, якби змогли домовитися, за юліанським чи григоріанським календарем визначати день і за Спаською баштою чи за Гринвічем звіряти годину. Чесність велить визнати: те, що ми святкуватимемо, жодним чином не пов’язане з торжеством християнства в Україні та всія одній шостій суші. Те, що ми святкуємо, — день, коли прийшов князь, скомандував: усім у річку кроком руш. І всі, як каже літопис, дружними рядами пішли. Не перша християнська місія, не перший духовний подвиг, не перші церква чи монастир — а княжий указ став для нас точкою відліку історії наших стосунків із Христом. Що ж, це принаймні чесно. Так воно й залишилося — ми це плекаємо й називаємо гарними словами на кшталт «консолідації нації навколо вічних цінностей». Напевно, Володимир Ясне Сонечко також це якось називав. Цікаво, як: у нього, за чутками, тобто — літописами, язик був дуже незле підвішений.
• http://www.dt.ua/3000/3690/63003/
УВАГА! Редакція РІСУ залишає за собою право не погоджуватися зі змістом статтей, поданих у цьому розділі.
Коментарі (4)
Жаль але автор статті свідомо чи ні змішуе поняття, календарні, едністі, приємственності, спадшини.
Усе до купи. Вважаю що автору поперед друкування статі треба детальніше розібратися у сіх цих питаннях.
Проу обратить внимание это указ князя своему народу, а не священно служителей. Да крестили священнослужители - былобы удевительно если бы было наоборот.
Не надо путать штаны с парусами.
а летопись говорит следуещее - «Аще кто не обрящется заутра на реке, богат ли, или убог, или нищ, или работен, противен мне да будет!»
Вообще-то Русь крестил не св.кн.Владимир, а священнослужители Константинопольского патриархата:)
Коментарі
