“Якщо Константинопольський Патріархат зможе запропонувати реалістичну модель досягнення двох завдань — відновлення церковної єдності в Україні і визнання помісного статусу Української Церкви, — то наша Церква заради цих цілей готова значно поступатися”
26.07.2008, [16:18] // Інтерв'ю //
Інтерв’ю з єпископом Васильківським ЄВСТРАТІЄМ (Зорею), керівником Інформаційно-видавничого відділу Української Православної Церкви Київського Патріархату
— Вітаючи на українській землі Патріарха матірної для Київського Православ’я Церкви, які оцінки цього візиту вже можна зробити, яке значення він має?
— Приїзд Вселенського Патріарха є певним зламом тої матриці церковних взаємовідносин, яка склалася в Україні за останні 15 років. Цей злам полягає в тому, що Московський Патріарх, Церква Росії втрачає монополію на Україну. До цього часу московській церковній дипломатії вдавалося доволі ефективно видавати проблеми Православної Церкви в Україні за внутрішню проблему Російської Церкви. Ті заяви, які вже зробив Вселенський Патріарх, сам факт його візиту, незважаючи на явний спротив і небажання з боку Москви, щоби такий візит відбувся, свідчать про те, що ця матриця зламана, що Україна вже не розглядається Вселенським Православ’ям як виключно московська внутрішня територія. І, відповідно, проблеми в Українській Церкві вже не розглядаються як суто внутрішні проблеми Московського Патріархату.
І це видно також по тому, що разом з Патріархом приїхав Предстоятель Елладської Церкви Архиєпископ Єронім, незважаючи на те, що Патріарх Московський Алексій звернувся до нього з листом не їхати на це святкування. Але екстренний Синод Елладської Церкви ухвалив рішення, щоби все таки святкову делегацію в Україну очолив саме глава Елладської Церкви. Це є також важливий крок. Так само як і важливо прозвучала напередодні Великодня заява Єрусалимського Патріарха, який сказав, що даремно Московський Патріархат переймається проблемами розширення присутності Румунської Церкви в Молдові, та зазначив майже дослівно так: «Ось Україна, це дійсно проблема і це те питання, яке потрібно вирішувати».
Вже це радує, що питання, яке перетворилося у замкнуте, у внутрішньоукраїнське коло, коли розділене суспільство спровокувало розділення Церкви, а розділення Церкви підживлювало розділення суспільства, знаходить своє вирішення саме через закликання зовнішніх посередників. Якщо ми самі, на жаль, не можемо тут знайти порозуміння, то нам дійсно потрібні беззаперечні авторитети, які допоможуть нам знайти вірний шлях розвитку болючої проблеми українського Православ’я.
— Сьогодні в мас-медіа говориться, що може змінитися і статус УПЦ КП, поширюються чутки про якісь таємні переговори УПЦ КП зі Вселенською Патріархією. Що є реально і наскільки УПЦ КП готова до таких змін?
— Цікаво відзначити, що такі заяви відбуваються саме зі сторони представників Московського Патріархату. При чому вони відбуваються на фоні інших заяв, що Вселенський Патріарх не бажає, щоби представники Київського Патріархату були присутні на тих заходах, на яких буде присутній він. Тобто, з точки зору логіки, доволі важко зрозуміти позицію представників Московського Патріархату, зі слів яких виходить, що з одного боку Вселенський Патріарх не хоче бачити єрархів УПЦ КП на заходах за своєю участю, а з іншого боку хоче взяти їх у свою юрисдикцію. То виникає запитання: як він хоче це зробити? Заочно, не бачачи єрархів і духовенство Київського Патріархату?
Напевно, ці повідомлення викликані панічною реакцією, яка є в Москві на візит Вселенського Патріарха в Україну, та є результатом зламу цієї московської матриці у політиці по відношення до України. Як один із можливих варіантів розв’язання української церковної проблеми такий варіант неодноразово розглядався, у т.ч. декілька років тому. Але говорити, що такий варіант є остаточним, чи він дійсно буде реалізуватися, поки що такі твердження є явно не на часі.
— Звичайно, якщо би йшлося про таке порозуміння, то однозначно такі переговори потрібно було би вести не заочно. Сьогодні також говориться, що Вселенська Патріархія готова відкрити своє представництво в Україні у формі відновленої Київської митрополії, яка існувала до кінця ХVІІ ст. Така думка нерідко сприймається як оптимальний варіант. Як Ви думаєте, чи Київський Патріархат готовий підтримати таку митрополію, приєднатися до неї, і таким чином навіть пожертвувати своїм патріаршим статусом, чи пожертвувати свою автокефальність заради такого канонічного статусу?
— Якщо говорити про певний канонічний статус, то це питання нас не дуже хвилює. Бо, як зазначив, нещодавно Святіший Патріарх Філарет, якби він турбувався про свій канонічний статус, то він би ніколи не виходив з Московського Патріархату і був би зараз Предстоятелем Української Православної Церкви у складі Московського Патріархату та мав би цей визнаний канонічний статус. Тому нам не йдеться про те, щоби отримати якесь канонічне визнання з боку тієї чи іншої помісної Православної Церкви саме в обмін на статус незалежності чи статус Патріархату. Єдина мотивація наша і те, чого ми прагнемо, це, по-перше, об’єднання Православних Церков в Україні в єдину Церкву, по-друге, це визнання української помісної автокефальної Церкви з боку інших помісних Православних Церков.
Якщо Константинопольський Патріархат зможе запропонувати реалістичну модель досягнення цих двох завдань — відновлення церковної єдності в Україні і визнання помісного статусу Української Церкви, — то наша Церква заради цих цілей готова поступатися і поступатися досить значно, але лише і виключно саме в рамках інтересів майбутнього Української Церкви.
Ми не шукаємо визнання в обмін на незалежність, ми не шукаємо того, щоби хтось нас оголосив канонічними архиєреями чи священиками. Ми самі себе визнаємо і віруючий український народ визнає нас Церквою. І тому зовнішнє визнання може бути лише як підтвердження нашого статусу, але не самоціль будь-яких переговорів чи контактів.
— Яке Ваше найбільше очікування, сподівання від цього візиту предстоятелів та представників помісних Православних Церков до Києва? Який би був ідеальний чи найкращий варіант завершення цих святкувань?
— На мою думку, найкращим завершенням візиту було б оголошення якогось плану, чи так би мовити якоїсь дорожньої карти, чи якихось певних міркувань, які бачить Вселенський Патріарх та єрархи Православних Церков світу для розв’язання внутрішніх українських церковних проблем. Тобто це не означає, що вже зараз вони самі розв’яжуться. Безперечно, те, що накопичилось за майже два десятиліття, не може бути розв’язане за три дні. Але щоб хоча б було накреслено, показано шлях, куди необхідно рухатися, що необхідно робити для того, щоби сталося те, чого ми очікуємо. Я думаю, це було б найкращим завершенням і найкращою прикрасою цього свята. Наразі мені важко сказати, чи будуть зроблені такі оголошення, чи будуть зроблені такі кроки, чи буде накреслено цей шлях. Ми чекатимемо завтрашнього виступу Вселенського Патріарха, можливо, в його офіційному виступі почуємо певні думки, які будуть спрямовані саме на це.
— Сьогодні в одній дискусії поважний представник Московського Патріархату, звертаючись до Вас, сказав „владико”. Чи можна це потрактувати так, що УПЦ (МП) готова і зацікавлена в порозумінні і що вона відмовляється від одностороннього підходу до справи єдності, яка була досі їх офіційною позицією? Як Ви думаєте, чи за останній час вони змінили свою позицію?
— Я думаю, що цей факт був радше виявом тих позицій, які були озвучені у заяві-відповіді Священного Синоду на наше звернення, яке було надіслане до УПЦ (МП) сім місяців тому. У цій відповіді прозвучала думка, що заради єдності Церкви УПЦ (МП) готова поступитися акривією, тобто жорстким виконанням канонів, на користь ікономії, тобто застосування їх з полегшенням заради виконання певної доброї мети. І ось, можливо, такі звернення-заяви можуть бути швидше потрактовані як певна ікономія, а не як визнання нашого духовного статусу єрархів, духовенства і, власне, Київського Патріархату. Тому що поруч із цими словами звучали слова про неканонічні угрупування, розкол і т.ін.
Я думаю, що зрештою в самому середовищі МП відбувається дуже складний внутрішній процес і саме процес осмислення своєї місії і своєї ролі у Вселенському Православ’ї. Бо візит Патріарха Варфоломія поставив дуже складні питання перед УПЦ (МП). Адже протягом півтора десятка років інформаційне поле цієї Церкви було наповнене одним — заявами, що всі Помісні Церкви світу, як одна, засуджують тих, кого в МП називають розкольниками, і є на боці саме Російської Церкви і УПЦ (МП). А візит, який відбувається сьогодні, відбувається явно у суперечності, а не в згоді з Московською Патріархією. І таким чином ті стереотипи, які півтора десятиліття настирливо нав’язувалися вірним з боку духовенства МП про те, що їхні позиції підтримує все Вселенське Православ’я, поступово руйнуються. І тим, хто належить до УПЦ (МП), тепер потрібно робити певні висновки і ставати більш незалежними у своїх судженнях від офіційної московської пропаганди.
— Сьогодні, коли Вселенський Патріарх правив Вечірню, люди бачили над храмом веселку – цей дуже добрий Божий знак. Чи може цей знак означати, що незабаром українські православні тиснутимуть один одному руку?
— Якщо врахувати те, що Вселенські Патріархи багато століть не були в Києві, і якщо врахувати те, що ніякого дощу в той момент у Києві не було, а веселка дійсно була, і її можна було бачити навіть через телетрансляцію. А особливо якщо відзначити, що у Священному Писанні веселка є якраз ознакою миру, і Господь, коли явив цей знак Ною та його синам після потопу, сказав, що ця веселка є знаком того, що більше не буде наведено потопу на землю, і коли піде дощ, і з’явиться веселка, то Ной згадає про цю Божу обітницю і не буде лякатись. Тому, можливо, це є дійсно саме Божим знаком того, що проходить час випробувань Української Церкви, минає час розділення і надходить час зближення. Бо справді, якщо організувати якісь заходи є у владі людській, то показати веселку на небі є виключно у владі Божій.
— Як кажуть, ми, християни, маємо завжди залишати місце для Божого чуда. Надіємось, скоро станемо очевидцями того Божого чуда – і Церква буде єдиною. Дякуємо за розмову!
Розмовляв Тарас АНТОШЕВСЬКИЙ.
Київ, 25 липня 2008 року
Коментарі (15)
Про те що патріарх Філарет відмовився бути простим архієреєм у складі Кон ПЦ - нічого не відомо. Наскільки мені відомо, патр. Філарет навпаки готовий був поступитися куколем заради об"єднання православних в Україні. Саме з цим ві їздив на Фанар для перемовин.
Зовсім не тому Вселенський "включив задню". А через тиск на нього з боку Москви усіма можливими та неможливими методами, в тому числі і через турецьку владу.
Не для кого не секрет, що Патріарх Варфоломій, коли був в Києві був готовий підписати спеціальний протовол про створення Помісної Церкви. Чому ж цього не сталося? Бо патріарх Філарет відмовився бути рядовим архиєреєм Помісної Церкви, а греки вважають, що на чолі нової юрисдикції має стати новий ієрарх
Спілкуючись із вірними УПЦ МП в мене виникає підозра, що вони вважають благодать чимось на зразок російського газу. Відкрутив краник, наповнив ним якусь ємність, все в цієї людини є юлагодать. Відмовив комусь, все в нього немає благодаті. Окрім того, є підозра, що вони мають якийсь прилад для визначення кількості благодаті. Адже кажуть тут дуже благодатно, тут не зовсім, тут взагалі немає, і т.д.
Для Римів (чи то перший, другий чи третій) все що квестіонує їхній виключній контроль над потоком "ласки і благодатті" пахне "протетантизмом". На фоні цього реакція анйфима на слово Кирила зовсім прогнозована і закономірна. Речники Господні (ті що говорять в Його ім"я) всі склонні до спокуси надуживання своєї функції. Це відноситься рівно як до пап і патріархів так і до сільського пароха і не знає конфесійних меж. Можна навіть вважати, що ця спокуса породжує конфесійність і цервковні роздори.
анфим, ДОВЕДИ догматично мій протестантизм.
Ей, хлопче ВОРОГУН, заспокойся, те що ти верзеш стосовно наявності благодаті - чистий протестантизм. Цим самим страждає твій Євстратій
ІВАНУ. Благодаті Божої не може позбавити ні людина ні ангел, а тільки Господь Бог (так само як і обдарувати нею). Не може творіння керувати волею Творця. Запам"ятайте це. Вам, російсько-релігйним псевдохристиянським фанатикам-сектантам хотіло б ся щоб Господь подавав Дари Святого Духа із погодженням з Кремлем, Путіним, чи ще усілякою наволоччю. Зрозумійте, зомбі, Благодать Божа це не російський газ, який можна перекрити краном чи напрвити туди, куди скаже генерал Дроздов з Луб"янки (чи з Данілова монаситря - яка різниця). А щодо покаяння, то треба починати з тих 15 ушлих кагебістів-єпископів, які по злодійськи, уночі у Харкові вчинили розкол у травні 92-го. Якби не той злодійський нічний горе-собор, то була б у же давно Єдина Українська Помісна Православна Церква.
Диваки ці хлопці з КП, повдягались в ряси і вже й самі не знають, що робити. Більшість з них вже починають розуміти, що грають в театрі бісівську гру і людей вводять в оману, але гординя і політична ситуація вже не дозволяє покаятись, а тому виникла нова ідея своєї реабілітації через поступлення під юриздикцію іншого патріархату. Однак, марно це все, не потрібні такі лжепастирі і зрадники Віри Христової нікому і тим більше Константинопольському Патріархату, щоб кудась приходити треба каятись, а вони до цього не готові. Шкода обдурений народ, якого умисно позбавляють Благодаті Божої.
А дописувачам з палкими націоналістичними сподіваннями подібними до комсомольців, радив би поміркувати більш глибоко та звернутись до джерел ісорії Русі, України та Православної Церкви, почитати життя Святих та їх пророцтва стосовно подій, які відбуваються.
Бісівська це справа - копирсатись в православних розколах на Україні. Не раджу таким займатись. Здається, ми просто мусимо змиритись, що єдиної помісної Української Церкви в найближчому часі не буде. І на цьому все.
Сторінки коментарів: 1 | 2 наступна
Коментарі
