«Для тих, хто знайомий з реаліями релігійного життя в Україні, відомо, що коли людина декларує приналежність до Київського, а не Московського Патріархату, вона декларує свою ідентичність»
16.05.2008, [23:49] // Коментарі //
Днями було оприлюднено результати соціологічного опитування про конфесійні вподобання киян, проведеного фірмою «Юкрейніан соціолоджі сервіс» та компанією «Фонд “Громадська думка – Україна”». Прокоментувати їх ми попросили найвідомішого українського соціолога релігії, директора української редакції Радіо «Свобода», Віктора ЄЛЕНСЬКОГО.
За результатами опитування майже 41% киян у відповідь на питання про конфесійну приналежність заявляють, що вірять у Бога, але не належать до жодної Церкви. Найбільш популярною з конфесій в столиці є Українська Православна Церква Київського Патріархату, про свою належність до якої заявили 18% опитаних. Наступною за чисельністю є група «нерелігійних», яка становить 15,5%. Четверту та п’яту позицію – по 7,3% – розділяють ті, хто не може визначитися, релігійний він чи ні, а також вірні УПЦ (Московського Патріархату).
При чому, у разі, якщо в анкеті немає варіанта відповіді, який дозволяє респонденту зайняти нейтральну позицію щодо тієї чи іншої конфесії і вибір є обов’язковим, – то більш як половина (50,3%) киян асоціюють себе з УПЦ КП, тоді як з УПЦ (МП) асоціює себе уп’ятеро менше (8,8%) киян.
«Перш за все хочу сказати, що дуже мало було опитувань, які б довели інакшу картину, — зазначає Віктор Єленський. — Тобто за всіма опитуваннями, які здійснювалися в Україні, приблизно з 1992 року на питання: «До якої Церкви Ви належите?», завжди Українська Православна Церква Київського Патріархату збирала набагато більше голосів, ніж Українська Православна Церква в єдності з Московським Патріархатом. Винятки становила ситуація, коли в анкеті зазначалась просто «Українська Православна Церква» без уточнення юрисдикції, або зазначалось просто «православний».
Та ми знаємо, що в Києві храмів УПЦ (МП) відсотків на тридцять більше, ніж храмів УПЦ КП. І ці храми не пустують. Тому мені здається, що для тих, хто знайомий з реаліями релігійного життя в Україні, відомо, що коли людина декларує приналежність до Київського, а не Московського Патріархату, вона декларує свою ідентичність. Ідентичність, яка має український вектор.
Причому в переважній більшості випадків респондентів ми, очевидно, маємо справу з не практикуючими православними. Тобто це православні, які свій смисловий простір позначають за допомогою якихось символів, що їм близькі і дорогі. Й одним із цих символів є приналежність до православ’я. Але до православ’я, звичайно, не Московського, а саме Київського.
Про те, що така, так би мовити, версія має право на існування, свідчать результати дослідження, яке здійснювалося в Криму. Там практично немає парафій Російської Православної Церкви, але дослідження завжди фіксують у Криму більше людей, які себе ідентифікують з Російською Православною Церквою, ніж з Українською Православною Церквою (Московського Патріархату). Хоча там знаходиться непорівнянно велика кількість парафій УПЦ (МП) і кілька парафій Російської Православної Церкви. Тому, вважаю, що в цьому випадку ці респонденти також декларують свій російський вектор ідентичності».
На запитання, чи може оприлюднення подібних даних спонукати людей робити вибір на користь якоїсь окремої Церкви, Віктор Єленський сказав:
«В принципі соціологія впливає на вибір громадян. Якщо людину закидають якимись цифрами десь напередодні виборів, то це часто може спонукати її не розпорошувати голосів, а приєднатися до більшості. Проте, гадаю, у випадку ідентичності це може не спрацювати.
Соціологи прагнуть того, щоб їх наука була більш точною. А наука стає точнішою тоді, коли там більше математики. Але релігія і культура дуже слабо піддаються вирахуванню. До релігії і культури не завжди прийнятні ринкові механізми і підходи. Так, наприклад, ринок не терпить монополії. Монополія руйнує ринок. Але з релігійною ідентичністю відбувається не так. Наприклад, людина належить до Католицької чи Православної Церкви і спостерігає «батюшок», які її далеко не влаштовують. І людина знає, що є динамічні, харизматичні пастори, які ведуть серйозну соціальну роботу і т.д. Але ця людина не поспішає міняти свою релігійну приналежність. Тому вона залишається в Церкві, яка, можливо, не є дуже активною і сучасною, але вона пов’язує її із землею, кров’ю, десятками поколінь.
Отож, я думаю, якщо ми оприлюднимо цифри, то це зовсім не означає, що люди побіжать до переможця. Це з одного боку. А з іншого, ці цифри дуже часто стають козирем в руках єрархів. Так, наприклад, Православна Церква Київського Патріархату може сказати: «Нас багато, а церков у нас мало. Ми потребуємо нових ділянок для храмів». Тому тут треба бути обережним. Звичайно, я за те, щоб Церкви на паритетних умовах могли отримувати землю. Але, зауважмо, що й храми УПЦ (МП) не пустують».
УВАГА! Редакція РІСУ залишає за собою право не погоджуватися зі змістом статтей, поданих у цьому розділі.
Коментарі (18)
Совершенно непонятно, в каком качестве в Киеве будет присутствовать Ридигер. Его руководство в РПЦ МП только что аннулировано, а сам он предан анафеме. Таким образом теперь это лишь рядовой гражданин РФ, известный под агентурной кличкой "Дроздов", который едет к нам с явным намерением гадить и мешать объединению украинского православия. Между тем, политических диверсантов и агентов Лубянки в Украине и так переизбыток.
Романе, Церква має бути Християнською та служити громаді і кожній людині, тобто бути помісною. А ось канони вже придумали пізніше. При чому, ніхто їх повністю не виконує. І благодать Божа не вимірюється канонами на душу, а істинним вченням і живою вірою.
Не думайте, що люди дурні - вони роблять свідомий вибір і вибір Києва, не означає, що вони проти Москви, вони за УПЦ чи УПЦ КП, але основану на місцевій християнській культурній традиції. І для багатьох в УПЦ фактичним главою їх помісної Церкви є Блаженніший Митрополит Володимир.
Для значної частини прибульців з Росії ми завжди були другосортними, ресурсом для будівництва майбутнього у їхньому баченні. Таку плітику провадила імперія, спочатку царська потім комуністична, а колонізатори як коліщатка великого механізму справно її виконували. Нашу історію перелицьовували, а нами маніпулювали. Нас переконують, що Україна це - анахронізм, українська церква - не канонічне творіння політиків..., а може "житіє руской церкві" сповнене лише одних духовних подвигів і чистоти віри? Нас і досі брутально зневажають зайди на нашій землі, бо ми самі цьому потураємо.Україна наповнилась потворами-перевертнями в стилі секретаря міськради Донецька.Хто нам заважає шанувати себе самих? Ми переможемо цю навалу потолочі лише завдяки знаннями, завзятій праці, колосальній самоповазі і згуртованорсті духу, і ще як не дивно брутальній силі. Проти сили вистоїть ще більша сила.
вопрос поставлен не коректно . Это если бы спросили у киевлянина он за динамо или за спартак ответ очевиден . вопрс должен звучать вы за каноническую православную церьковь или не каноническую и тогда посмотрим на рзультат
Українці в своїй більшості ще не усвідомили, що УПЦ (РП) та УПЦ (КП) є близнюки- браття:точніше один "законнонародженний" , а інший нешлюбний син, а батюшка їх в Москві.
Да,скоро можно будет вообще отдельную дисциплину вводить или науку - "православная социология". Во-первых, для этого нужно отделить политику от религии и религию от веры и тогда мы получим реальный результат. Те, кто, как автор выразился, практикующие православные, они конечно же укажут на свою пренадлежность к конкретной церкви или патриархату, но это будет уже не заангажированный, осознаный выбор веры. А как можно получить более или менее точную социологию о конфессиональной пренадлежности тех, кто вообще не знает зачем он "наполняет" храмы по воскресеньям. Тут, конечно же, только политический опрос получится. Православная социология, штука весьма субъективная. Крещённых много,да православных мало. Православных много, да верующих почти нет. Так что пренадлежность, в таком случае, лучше по количеству священников определять. Простите, если кого-то задело.
Ні, хоча часом протестую - наприклад, проти самозакоханості в ортодоксальних християн та багатьох інших бід в рідній Церкві. А ось як історик то просто не можу зрозуміти цинічне небажання об'єктивно дивитися на історію та визнвати помилки. Зокрема, коли тими канонами крутили як хотіли і як кому який вигідний, то той і дотримувалися. І зараз від одної фрази канонічна територія мене аж тіпає, бо ж ніхто не хоче показати карту світу, де чия територія. Бо тоді було би зрозуміло, що кожен має свій національно-монополітичний, антихристиянський за суттю глобус.
То Ви, пане Тарасе, не протестант випадково?
Важливо за сліпим дотримуванням канонів (не всіх, бо переважно кожен любить лише вигідні) не загубити відчуття міри та любові... Як пам'ятаємо, Ісус ламав багато юдейських канонів, надаючи їм інше значення, наприклад, ставлення до суботи...
Якщо б люди не задумувалися, то їх було б усюди порівну. Але, подяка Богові, люди задумуються - і це радість. Віруючі (по-справжньому, а не номінально) - люди мудрі. Вони розуміють, що в питаннях віри, спасіння, та вічного життя не можна "не задумуватися". Бо це найважливіші питання в житті людини. Задумуйтеся, браття, задумуйтеся...
Сторінки коментарів: 1 | 2 наступна
Коментарі
