«Побиття немовлят», або рефлексія на зйомку телепередачі
03.03.2008, [18:36] // Коментарі //
Коментар Вікторії ТИТАРЕНКО, кандидата філософських наук, з приводу запису програми, присвяченої новим релігійним рухам, на „5 каналі”
Зовсім не очікувала, що зможу що-небудь писати в іншому, окрім науково-академічного, стилі. Та спонука була наскільки сильною, а враження – неоднозначними, що це повинно було вилитися на папері. Тепер, власне, про причини. 28 лютого поточного року в павільйоні 5 каналу відбувалася зйомка передачі «Я проти всіх» з ведучою Христиною Бондаренко. Тема, заявлена ведучою, двічі звучала по-різному – «заборонені релігійні секти» (хто їх заборонив – незрозуміло, може сама Христина?), потім «небезпечні релігійні секти», тобто про так звані тоталітарні, деструктивні секти. Принаймні це основна частина назви. Отже, тематику декларували релігійну, а що ж вийшло? А нічого насправді корисного. Бо ніхто не пояснив навіть самих понять «секта», «тоталітаризм», «деструктивізм». Вони що, зрозумілі всім, що називається, по вмовчанню? До того ж всім однаково? Сумніваюся і не безпідставно.
По-перше, хто був присутній на зйомках? В якості запрошених були психолог Наталя Кухтіна, професор-релігієзнавець Людмила Филипович, а от далі ситуація трохи незрозуміла. Оскільки експертом виступав і Володимир Хміль (маючи вищу освіту з прикладного мистецтва і магістра теології), ще один психолог (прізвище його, даруйте, зажували і воно чітко не прозвучало), співачка Катя Чілі та як завжди екстравагантний Сергій Поярков. Виникає резонне питання авторитетності джерел, чи тут правильніше сказати експертів, предметне поле, в якому задавали їм питання, і яке не завжди співпадало з їх професійним функціонуванням. Відбувалася, як кажуть в логіці заміна причин прецедентом.
По-друге, сюжети. Їх було декілька. Перший стосувався сімейної трагедії. Те, що зайняло дуже багато зйомочного часу, спробую викласти в декількох реченнях (до речі аудиторія практично не чула про що йшлося, бо герої говорили тихо). Отже, жінка, яка втратила маму, розлучилася з чоловіком, виховувала сама сина – почала шукати розраду в релігії. Прочитавши праці Бердяєва, Меня (проправославні праці!) вона, натомість опинилася в організації Свідків Єгови. Там знайшла собі чоловіка. Одружилася. Ось тут і починається, без перебільшення – трагедія. Чоловік вдома виявився не таким як на служіннях. Почав піднімати руку і на жінку, і на її сина. Жінка зверталася до старійшин організації, але вони, за її словами, не відреагували. Закінчилося тим, що чоловік наніс ножові рани хлопчику, що призвело до летального результату. Без сумніву, жахлива ситуація. Горе матері – безмежне і невтішне. Але, яка у вас думка про те, хто винен у тому, що сталося? Щонайперше – «тоталітарна та деструктивна» секта Свідків Єгови. А хто ж іще? Бо саме в них, крім іншого, не дозволяють переливати кров, оскільки це суперечить їхній догматиці. Мені щиро було шкода тієї мами, але ж не в Свідках справа. Прочитавши праці Бердяєва і Меня, що вже вражає, можна було поцікавитися й особливостями віровчення Свідків Єгови, перш, аніж туди йти. Та, навіть один раз до них сходивши, можна було б більше не приходити. Я добре пам’ятаю, як ще на початку 90-х років до мене, чи не з рік, ходили трійко Свідків. Я ще не була тоді професійним релігієзнавцем, але щось вже читала. Отож бесіди у нас проходили дуже жваво. Вони мені цитати з Біблії, а я їм – цитати з «Історико-критичного аналізу Біблії» Кривєлєва. Питання навіть не в назві книги чи її авторові, а в моїй реакції – відповідати.
На передачі прокручувався ролик про форми залучення Єговістами нових членів – вони методично обходять всі будинки, навіть не по одному разу. Мені дуже хотілося попросити присутню аудиторію (так вона хоч трошки була б зактивізована) підняти руку тих, до кого підходили Свідки Єгови з своєю «агітацією» на вулиці, приходили додому, або хто взагалі знає про існування такої організації? Впевнена, що піднятих рук було б, ну відсотків дев’яносто. Потім я б запитала: «А скільки з вас стали прихильниками і хрестилися в цій релігії?» Впевнена, що картина була б зовсім інша. Шкода, що доказати тепер не можу. Але жінку мені особисто дуже шкода. Та не до старійшин потрібно було йти, а в міліцію, в прокуратуру.
В другому сюжеті дівчина років 17-18 звинувачувала релігійного керівника реабілітаційного центру (вже, щоправда, представника іншого релігійного напрямку) в зґвалтуванні. Але, даруйте за домішок цинізму – якось непереконливо. Знову, заяви, яка б підтверджувала права потерпілої у відповідних органах не було. Про що взагалі йшлося? А казна про що. Дівчина звинувачувала у зґвалтуванні, громадська організація «Діалог» – у нелегальній діяльності цього реабілітаційного центру та експлуатуванні там дитячої праці. Представник цієї організації спростовував ці заяви, апелюючи до цілої папки зібраних у нього документів. На загал відбувалося постійне перенесення якихось не зовсім переконливих окремих випадків, як говорять «частностей» на все існуюче релігійне явище. Але ж це неправильно. Скільки історія знає таких волаючих випадків «загального клеймування»? Починаючи від спалювання відьом, генетики, кібернетики і закінчуючи сьогоднішніми «походами проти сект»?
Так, є у нас і Свідки Єгови, і харизмати, і католики, і протестанти, і ще добра сотня найрізноманітніших релігійних напрямків і течій, часом, досить екзотичних. В нашій державі на рівні зареєстрованих громад вони всі мають рівні права. Хто може засуджувати теологічні особливості кожної з них? Хто наділений такими привілеями? І за яким таким критерієм? У Свідків не можна кров переливати? Може це й не правильно, хто знає. Але, даруйте, якщо не подобається – не йдіть туди. Зрештою не всі ж цього потребують. Часом батьки, навіть не маючи релігійної орієнтованості, не можуть дійти згоди як і що краще для їх дитини. Харизмати голосно в долоні плескають? У них музика гучна і вона гіпнотизує? Сходіть для різноманіття на рок-концерт, який, скажімо, проходить в рамках загального заходу: «Рок проти наркотиків». Як десь було написано, чи сказано – це все рівно, що «бджоли проти меду». А, скажімо, в племені «мумба-юмба» практикують ритуальне поїдання членів племені тощо. Це не означає, що і в нас таке має бути, але таке явище є, і навряд чи вдасться їх переконати в неправильності поведінки.
Дуже не хочеться вдаватися до складних наукових конструктів, бо, як писав видатний фізик сучасності Стівен Хокінс – «будь-яка формула, подана в популярному тексті, зменшує кількість читачів вдвоє». Отже, і наукова термінологія пересічного громадянина також відлякує. Однак, на мою думку, проблема полягає не в кількості і, особливо, різноманітності релігійних організацій, а в неврегульованих державно-конфесійних відносинах, в необізнаності пересічного громадянина, в заангажованості і непрофесійності таких передач, як оця «проти всіх» (так і напрошується порівняння з мультика – «а Баба Яга – завжди проти»).
Пан юрист, який робив закиди у непрофесіоналізмі релігієзнавцю (бо Филипович, бачте, не спромоглася дати відповідь на запитання про злочини, скоєні «на релігійному ґрунті»), насправді сам виявився непрофесіоналом. Крім того, що він не знав відповіді на своє ж запитання, мабуть ще й за ніч написав власний Кримінальний Кодекс, бо в нинішньому немає таких формулювань «за злочин на релігійному ґрунті передбачається таке-то покарання», а «за злочини на політичному ґрунті – таке-то», а на «побутовому…» і так далі.
Злочини (крадіжки, зґвалтування, вбивства) скоюють люди і несуть за це відповідальність (кримінальну, адміністративну). А перенести такі ситуації на «релігійний ґрунт» дуже просто, особливо з нашими ЗМІ. Досить одного разу озвучити, що злочин скоїв представник такої-то релігії – і все. Довго тоді інші представники цієї релігії будуть «відмиватися» і доказувати, що «не верблюди». За статистикою в Україні майже 50% релігійних громад складають православні Церкви. А хто рахував скільки злочинців належить до цієї віри? То що, в тому що у нас така висока злочинність Православ’я винне? Чи не правда, черговий абсурд?
У мене виникає пропозиція, перш, ніж кого-небудь приймати в релігійну організацію, керівництву варто ознайомлюватися з медичною карткою неофіта, або ж вимагати довідку з психдиспансеру – як при реєструванні зброї. Знову ж, перепрошую за такий відвертий цинізм. Але інколи, щоб зрозуміти ситуацію, її варто довести до абсурду, такого собі гротеску, щоб зрозуміти. Насправді, в будь-якій релігійній організації можуть бути психічно неврівноважені люди, чи люди з «обтяженою» біографією. Потрібно немало часу і зусиль на їх реабілітацію. Але що, в цей час вся релігійна організація несе за них відповідальність? Держава – ні, а організація – так? Чим не абсурд?
В наступному сюжеті йшлося про Фалуньгун як про систему самовдосконалення з комплексом вправ для гартування тіла. Експертом виступав спеціаліст з бойових мистецтв. Мабуть це дійсно майстер у якомусь поколінні і фахівець своєї справи (але ж в бойових мистецтвах, а не в релігійній тематиці!) та питання у нього звучали якось дивно: «А чи є у вас ліцензія на проведення лікування?» і «Як ви корегуєте навантаження для людей?», «Внутрішня енергетика – це серйозно». Якщо екстраполювати ситуацію на себе і застосувати до неї методику абсурду (мабуть я таки її запатентую), то думаю, що господарю тренажерного залу, куди ходжу кілька разів на тиждень теж можна пред’явити подібні звинувачення, бо він у мене не вимагав довідку про допустимі для мене фізичні навантаження, а від інструктора я добровільно відмовилася. Отож, якщо мене вхопить грець (не дай Боже) на тренуванні, то хто, крім мене буде винним? Інструктор? Господар залу? Чи спорт загалом? Що ж до одного з моїх улюблених фільмів – «Самая обаятельная и привлекательная», то його теж мабуть варто зняти з показу, бо забагато в ньому втручання у внутрішні енергетичні сили людини. Для тих, хто фільму не бачив (він ще радянських часів) пояснюю – там головну героїню її подруга вчила змінювати свою особистість шляхом автотренінгу, повторюючи фразу, яка й стала назвою фільму).
На жаль, майже будь-яку ситуацію можна довести до абсурду. Гість програми Катя Чілі говорила, що релігія загалом є інструментом для пізнання себе - нейтральним інструментом, але дуже потужним (не знаю, чи прозвучить це в програмі, бо це чи не єдина розумна фраза, сказана гостею). Мабуть у цьому є сенс, хоча її трохи недбалі висловлення про «Бога, который прет со всех щелей и не втискивается в рамки християнства или буддизма» – трохи напружували. Адже, щоб висловлюватися так про будь-яку релігію, потрібно її знати. А глибина і християнства, і буддизму (і не тільки) – невичерпна. Що ж до знань, то ще у 1867 році німецький дослідник Макс Мюллер висловлював думку про те, що той, хто знає одну релігію, той не знає жодної. Може й нам варто не соромитися, а вчитися. Навіть цинік дідусь Ленін (може ще хтось про нього пам’ятає) говорячи: «Вчитися, вчитися і ще раз вчитися», – таки мав рацію. Студент-першокурсник (наприклад з КМА), який в навчальній програмі вчив релігієзнавство, знає, що «секта», про яку сьогодні йшлося (чи скоріше зовсім не йшлося) – це, по суті, еволюційний етап у розвитку будь-якої релігії. Якщо зовсім коротко, то це – опозиційний напрямок до існуючої пануючої релігії з цілим набором специфічних рис, про які варто прочитати принаймні в «Релігієзнавчому словнику». Але ж не всі читають «Релігієзнавчий словник», скоріше дивитимуться ось такі ток-шоу і навряд чи задумаються над тим, що на початку свого становлення християнство теж було сектою. І хто знає, чи стало б християнство сьогодні найчисельнішою світовою релігією, якби тоді існували такі організації як «Діалог», «Порятунок» тощо?
Ми забуваємо, що яку б релігію не сповідувала людина, вона готова до самовідречення (якщо, звичайно це не «номінальний» віруючий). І в православні монастирі сьогодні теж йдуть молоді люди, полишаючи світське життя і часто ставлячи батьків своїм рішенням у безвихідь. А, наприклад, у буддійських текстах учень взагалі повинен відмовитися від власної свободи. У священних текстах буддизму (Трипітака) говориться, що: «Благородний і розумний учень відчуває відразу до свого тіла, відразу до почуттів, до здатності розуміти... Відчувши відразу відмовляється від них, відмовившись від них – звільняється». А в православного отця, преподобного Іоанна Сінайського (Лествичника) в його «Лестивці» зустрічаємо наступне: «Простосердий чернець... як тварина не суперечить тому, хто його в'яже і душа його не противиться наставнику, але піде за ведучим, куди б він не захотів; хоча б повів на заклання...» (слово 24-е). А ким тоді, з точки зору психіатрії, можна вважати католицького святого Франциска Ассізського, з його релігійною проповіддю, зверненою до пташок, перепрошую, пацієнтом?
Звичайно, в цьому короткому, суто індивідуалізованому викладі не всі сюжети сьогоднішньої зйомки вдалося розкрити і не всі думки озвучити. Але враження про колись улюблений 5 канал похитнулося. Бо навіть лейтмотив ведучої програми Христини Бондаренко про шукання правди залишився виключно декларативним, а насправді ніхто тієї правди не шукав (чи вона їм потрібна?). Тепер переконалася вочевидь, що журналісту потрібен тільки скандал, бо саме він є запорукою популярності. Не йдеться ні про рівень професіоналізму, ні про обізнаність в сфері тематики програми ані ведучої, ані режисера. Але про виховання толерантності теж мова не йде. Що ж до експертів, задіяних у програмі, то їх висловлювання вже не мали ніякої ваги. Чому? Та досить однієї назви передачі «Тоталітарні, деструктивні, заборонені секти…» і згадки там про Свідків Єгови, харизматів, Фалуньгун – і все. Громадська думка про них вже формується з величезним знаком мінус. Ось саме з таких непрофесійних передач і починається, якщо й не розпалювання ворожнечі загалом, то виховання нетолерантності – вже напевне. Ще одна пропозиція – знімати передачі «про те як знімають передачі». Може це матиме ефект для виховання журналістської етики і об’єктивності?
Хотілося б продовжити виклад думок і про діяльність громадських організацій типу «Діалог», бо початкова їх мета насправді благородна, це – своєрідний «недержавний контроль» у державі. На шляху побудови демократичного суспільства, то справа добра. Але як говорила сьогоднішня ведуча «примусь когось молитися, а вони…» Та й ще одне дуже турбує. Чи не перетворюють подібні горе-програми (інакше й не скажеш) такий складний духовний феномен людства як релігія, в суто комерційний проект, в засіб досягнення чогось і тільки? Це сумно. Що залишається людині, котра шукає відповіді на «кляті екзистенційні запити» і не знаходить їх у світському житті? Добре було давній людині з її архаїчним типом мислення. Вона не боялася протиріч і легко порушувала закон виключення третього. Так, той час минув, але чи не варто взяти до уваги оцю можливість аналогових моделей мислення? Може варто зрозуміти, що ми – різні, але нам треба вчитися жити разом... Як не хотілося починати академізмом, так і не хочеться закінчувати популізмом. А тому – крапка.
УВАГА! Редакція РІСУ залишає за собою право не погоджуватися зі змістом статтей, поданих у цьому розділі.
Коментарі (12)
Юрий Х. своими заявлениями Вы создаёте у других неправильное представление о Свидетелях Иеговы. Вы ошибаетесь в своих выводах, из-за сильного предубеждения.
Шановний бакалавре біблійних наук! Дуже рекомендую Вам познайомитися з вченням Великої Укуреної Утки. Там сказано, що для досягнення вищої цілі релігій потрібно перестати судити, бо Утку не пересудиш, а сама наша здатність до судження-самого-по-собі і судження інших зокрема - то іллюзія вкладена в нас еоном, що його дехто називає Яхве чи Єгова.
Панове, ведена тут дискусія часто не має прямого відношення до теми статті, яку ви нібито коментуєте. Більше того, ваші коментарі фактично повторюються чи продовжують дискусію під іншими матеріалами. Тому пропоную переносити дискусію у форум РІСУ.
Яку саме дурницю, пані Оксана? Що релігєізнавцям непотрібно вивчати теологію? Деякі співробітники Відділення релігієзнавства ІФ НАНУ. Вам потрібні прізвища? Якщо дуже треба, то спробую пригадати. Можливе, що я їх не так зрозумів або вони мене не так зрозуміли, але зверхнє ставлення до вивчення теології я від них чув. Що стосується віровчення Свідків Єгови, то в двох словах їх проблеми полягаються у крайній біполяризації поглядів (чорне-біле) та ставлення корпоративних інтересів вище інтересів певної особистості. Перше приводить до проблем у людей з неврівноваженою психікою, а друге приводить до того, що таки людину Організація Свідків Єгови просто кидає, бо знімає будь-яку відповідальність з себе. Якщо Вам видомий випадок, коли організація добровільно погодилась з виною своїх служителів перед третіми особами, то наведіть його. Що стосується Єленського та Сагана, то коли вони стали експертами з психології, щоб робити висновок про відсутність психологічної небезпеки в діяльності саєнтологів? Чому вони почали розписуватись за інших фахівців? Їм багато заплатили чи вони мали інший інтерес з цього? Ось такі питання, пані Оксана. Якщо у Вас інші варіанти відповідей, то готовий їх вислухати.
"чую від співробітників Інституту філософії НАНУ, що для вивчення протестантизму (у тому числі псевдопротестантських культів) їм не потрібно вивчати теологію протестантизму, в мене виникають справедливі сумніви відносно того, наскільки вони відповідають своїм ступеням докторів та кандидатів філософських наук..." - Скажіть, будь-ласка, хто Вам таку дурницю сказав?
Принагідно, оскільки Ви так глибоко обізнані із різними теологіями, дайте мені пораду: У якому саме місці свого віровчення Свідки Єгови закликають до дітовбивства??
Давайте і ми з Вами перейдемо на серйозну конструктивну критику, замість того, щоб всує плюндрувати імена людей, які про наше існування нічого не знають і не мають знати..: То що ж у Єленського та Сагана не так із "Саєнтологією"? Де ж вони допустилися помилки або необ,єктивно відобразили віровчення Хаббарда? Аргументуйте свої закиди. Наука, тому і наука, що, на відміну від ідеології (чи теології, бакалавром якої Ви є) спирається на конструктивний критичний аналіз, чим забезпечує можливість постійного зростання знання людини.
На рахунок вивчання першоджерел. Я читав роботу А. Колодного про мормонів, де Джозеф Сміт описується, як зразковий сім’янин. Оскільки пан Колодний забув згадати при цьому, що за даними істориків в період з 1841 по 1843 Сміт одружився приблизно з 30 жінками, залишається лише гадати, чи дійсно А. Колодний не читав нічого критичного з історії мормонів, чи він подібно до Валаама «полюбив нагороду несправедливості» (2 Петра 2:15). Якщо, пані Людмила, Ви відкидаєте перший варіант, то тоді або праві ті критики академічного релігієзнавства, що звинувачують його у продажності, або А. Колодний свідомо лобіює мормонів в угоду своїм інтересам: глобалізаційним або іншим. Це саме можна сказати про роботу В.Є. Єленського та О.Н. Сагана «Саєнтологія в Україні»: вони або не читали серйозну європейську критику на саєнтологів, або відпрацьовували гроші, або діяли в своїх інтересах. Можлива комбінація у певних пропорціях. Погодьтесь, пані Вікторія, що Колодний, Єленьский та Саган зовсім не безпорадні немовлята…
Пані Людимила, я бачу, що в не зрозуміли мою позицію та позицію мого друга та вчителя Володимира Хміля. Релігієзнавство має бути не служанкою теології, а послуговуватись послугами теології. Релігієзнавство бере вже готові продукти теології у вигляді різних теологічних шкіл та на підставі цього починає проводити дослідження щодо філософських, психологічних, соціологічних та інших практичних насідків тієї або іншої школи. Тому перевага Володимира Хміля над сучасними українськими академічними релігієзнавцями полягає в тому, що він як знавець теології релігій та культів може побачити наслідки певних догматів, тоді як українські академічні релігієзнавці вивчають наслідки не знаючи, звідки вони беруться, бо нехтують вивченням теології. Але вивчення теології –
це непроста справа. Наприклад, Свідки Єгови постійно вносять корективи у свою теологію та у практичні настанови для адептів, тому щоб добре вивчати Свідків Єгови треба вивчати лише їх. Але тут є небезпека стати жертвою їх пропаганди, як це сталось з російським релігієзнавцем Сергієм Іваненко, що не мав критичного ставлення до них.
Пані Людимила, я чудово розумію відрізняється теологія від релігієзнавства, бо вони мають різні завдання. Завдання теології: систематизувати знання про Бога на підставі Його об’явлень. Для цього в теології є різні методи та, відповідно, різні напрямки, починаючи від лібералізму та закінчуючи фундаменталізмом (якщо ми говоримо про протестантську теологію). Між ними є теологічні спори. Завдання релігієзнавства не вступаючи в теологічні спори лише добре знати про ці теологічні напрямки, їх практичні наслідки та процентне співвідношення їх послідовників в певному регіоні та певній деномінації. Тоді це дійсно академічне релігієзнавство. Інакше це продовження діяльності Інституту наукового атеїзму під вивіскою Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАНУ…
«Після Лютера протестантська теологія стає настільки філософською, наскільки будь-яка філософія стає теологічною. Тому, розглядаючи еволюцію протестантизму, неможливо відділити протестантську теології від протестантської релігійної філософії» (Козовик І. Історія філософії. – Івано-Франківськ, 1999. – С. 382-383). «Теологія і філософія мають практично ту саму, але дуже різняться в своєму підході й досягнення тієї мети. Вони прагнуть до всебічного погляду на світ та життя. Тоді як теологія починається з віри в буття Бога та ідеї, що Він є причиною усіх речей, окрім гріха, філософія починається з якоїсь іншої даної речі й ідеї, яка достатня, щоб пояснити існування всіх інших речей» (Тіссен Г.К. Лекції з систематичної теології. – Едмонтон, 2001. – С. 3). Це дві цитати з підручників рівня бакалавра біблійних наук. Тому коли чую від співробітників Інституту філософії НАНУ, що для вивчення протестантизму (у тому числі псевдопротестантських культів) їм не потрібно вивчати теологію протестантизму, в мене виникають справедливі сумніви відносно того, наскільки вони відповідають своїм ступеням докторів та кандидатів філософських наук...
Юрію. Судячи з вашого коментаря, ви так і не зрозуміли, чим є і чим не є академічне релігієзнавство, яка різниця між ним і теологією. Релігієзнавство - це світська наука, гуманітарна дисципліна, яка вивчає не Бога , не священні писання як Слово Боже, не молитву як спілкування з Богом тощо (цим всім займається теологія), а з*ясовує причини і умови виникнення тієї чи іншої реліігії, реакцію (тобто відношення) людини і суспільства (емоційну, інтелекутальну, поведінкову) на вістку про Бога. Релігієзнавство не призначено для формиування, утвердження віри в найдприродне, його завдання - зафіксувати різноманітні релігійні досвіди людства, показати спільність і високу покликаність духовного життя людей різних національностей, рас, віку тощо. Причина вашого помилкового сприйняття релігієзнавства як служанки теології криється в тому, що вам з позицій теології прагнули пояснити, що таке релігієзнавство. Але ваше уявлення про нього, ще не є ним самим. І від вас залежить, чи ви захочете вийти за рамки нав*язаного стереотипу щодо релігієзнавства, чи здатні сприйняти ще якусь інформацію, а отже зрозуміти сутність знання про релігію, чи і далі судити про релігієзнавців як "чукчей-писателей". На відміну від вас, я не вважаю теологів школярами, які досліджують різні байки навколо релігії, бо розуміюся на специфіці науки, яку вони презентують і творять. Теологія і релігієзнавство - не конкуруючі між собою галузі знань, оскільки у них різні об*єкти дослідження, хоча предметне поле в багатьох пунктах збігається. Але звідки вам знати про це, якщо ви, а це випливає з вашого глузування над академічним релігієзнавством, не прочитали жодної праці "Колодного і його підлеглих". Вивчайте першоджерела, пане Юрію!
Сторінки коментарів: 1 | 2 наступна
Коментарі
