Експерти здивовані невіглаством народних депутатів та нагадують про передвиборчі обіцянки
18.10.2006, [16:28] // Коментарі //
Експертні коментарі результатів обговорення і голосування у Верховній Раді по проектах законів про внесення змін до Земельного кодексу України щодо права релігійних організацій користуватися земельними ділянками із земель державної та комунальної власності.
Д-р права Леся КОВАЛЕНКО, заступник директора Інституту релігії та суспільства Українського католицького університету
Вчорашнє рішення Верховної Ради про відхилення законопроектів № 2260 і № 1101 (авторства депутатів Турчинова та Стретовича, відповідно), як це не парадоксально, видається підтвердженням класичного твердження про те, що релігійна свобода є лакмусовим папірцем демократії. Як також і того, що з демократією як політичним мистецтвом узгоджувати різні інтереси різних осіб і груп в Україні не все гаразд. Чим земля пов’язана з релігійною свободою та демократією?
По-перше, у саме поняття права на релігійну свободу, за загальноприйнятим у міжнародній спільноті визначенням, входить не просто свобода вибору того чи іншого переконання, але свобода для особи чи групи здійснювати без перешкод свої обряди та церемонії, а також іншу діяльність, яка дозволяє реалізувати на практиці власні переконання. Причому, право це належить до першої категорії прав людини, обмеження яких строго визначене. Фундаментальність цього права передбачає, що для його реалізації людина не повинна докладати значних зусиль, коштів тощо. Саме тому, якщо для того, щоб мати земельну ділянку для молитви чи зустрічі з однодумцями мені потрібно додатково платити (особливо в українській економічній ситуації) – це перешкода у здійсненні моєї релігійної свободи.
З іншого боку, право постійного користування земельними ділянками (із земель державної й комунальної власності), яке існувало для релігійних організацій до прийняття у 2001 нового Земельного кодексу і про відновлення якого йдеться у обох законопроектах, не є панацеєю. Ним можна маніпулювати органам державної влади. Також ним можна зловживати, засновуючи псевдо релігійні організації (а за існуючої системи реєстрації це зовсім не важко) і уникаючи податку. Приватна власність все таки є більш адекватним вирішенням будь-яких майнових питань, у тому числі релігійних організацій. Очевидно, що земельне питання не є однозначним. Але хіба не у узгодженні неузгоджуваного полягає роль політиків?
Рішення парламенту підтверджує ще дві тенденції. Живучість традиції українських парламентарів недотримувати передвиборні обіцянки, а також те, що до Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій в публічному просторі України прислухаються небагато. Якщо перше змінити важко, то над утвердженням свого опінієтворчого статусу Церквам і релігійним організаціям потрібно працювати послідовно і спільно. В іншому випадку, змін в українському віросповідному законодавстві прийдеться чекати вже від іншого парламенту.
Юрій РЕШЕТНІКОВ, канд. філос. наук, член Християнсько-Демократичного Союзу
На своєму пленарному засіданні 17 вересня Верховна Рада України розглянула в першому читанні законопроект В.М.Стретовича щодо надання релігійним організаціям права постійного користування земельними ділянками з земель державної та комунальної власності (реєстр. № 1101 від 30.06.2006 р.).
Законопроект був підтриманий 125 народними депутатами (переважна частина «Блоку Юлії Тимошенко» , проти проголосувало – 3 (двоє з фракції Партії регіонів і один представник Соціалістичної партії), утримався – 1, не голосувало – 307 (в повному складі фракція Комуністичної партії та практично в повному складі фракції «Нашої України», Партії регіонів, Соціалістичної партії).
Обговорення законопроекту засвідчило як необізнаність більшості народних депутатів, зокрема членів профільного Комітету з питань культури і духовності, із нагальними потребами Церков і релігійних організацій, так і їхню байдужість до голосу віруючих.
Нагадаємо, що питання землекористування на сьогодні є одним із найактуальніших питань для релігійних організацій, які після прийняття у 2001 р. нового Земельного кодексу виявилися позбавленими права на постійне землекористування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності на відміну від підприємств, установ та організацій, що належать до державної чи комунальної форми власності, а також громадських організацій інвалідів України, їх установ і підприємств. Відповідно, релігійні інституції можуть звершувати землекористування лише на праві оренди, що є доволі проблематичним для багатьох релігійних громад через економічний стан їхніх вірних, а отже і розмірів пожертв з боку останніх. Крім того церковні кошти, що могли б бути спрямовані релігійними організаціями на суспільно значущі благодійні цілі, замість цього направляються ними в якості плати за користування земельною ділянкою. Вочевидь, що це не відповідає не лише інтересам розвитку діяльності Церков і релігійних організацій в Україні, але і суспільним інтересам в цілому, оскільки внаслідок такого стану речей багато суспільно значущих проектів релігійних інституцій залишаються нереалізованими. Крім того, оскільки розмір орендної плати визначається органами місцевого самоврядування, це веде до можливого порушення з боку останніх принципу рівності релігійних організацій, встановлення преференцій для одних і підвищення розміру плати для інших, виходячи із власних конфесійних уподобань.
З огляду на це вказане питання впродовж останніх років постійно піднімається представниками Церков і релігійних організацій на зустрічах із керівництвом держави. Зазначимо, що впродовж 2003-2005 рр. до Верховної Ради було внесено 5 законопроектів з даного приводу, зокрема і попередній законопроект В.М.Стретовича, внесений наприкінці 2005 р., проте жоден з них не був прийнятий законодавчим органом через політичні причини. Тому внесений їм вже цього року законопроект мав розв’язати ситуацію, що склалася.
Напередодні розгляду предстоятелі усіх Церков і релігійних організацій України, що входять до складу Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, зокрема Української Православної Церкви, Української Православної Церкви Київського Патріархату, Української Греко-Католицької Церкви, направили звернення на підтримку законопроекту керівникам фракцій, членам профільного комітету та керівництву Верховної Ради. Проте їхня позиція була знехтувана більшістю народних депутатів, незважаючи на те, що практично усі парламентські політичні сили під час виборів декларували свою підтримку тих чи інших Церков України. Зазначимо, що ще зранку представник Соціалістичної партії В.О.Волга заявляв про свою підтримку Української Православної Церкви, але під час голосування і він, і його товариші по партії виступили проти надання цій Церкві, у користуванні якої є найбільша серед релігійних організацій кількість земельних ділянок, права постійного землекористування.
«Ідеєю фікс» для депутатів стала думка про те, що зазначений законопроект відповідає інтересам лише «нетрадиційних» релігійних організацій. Останні ж, насправді, мають у своєму користуванні, в силу своєї реальної поширеності, набагато менше земельних ділянок, порівняно із так званими «традиційними» Церквами. Тобто бажання депутатів боротися із «нетрадиційними» релігійними організаціями (до речі, всупереч Конституції України) на ділі призвело до ігнорування інтересів саме «традиційних» Церков. Причому поняття «нетрадиційні» деякі народні депутати з Партії регіонів та Соціалістичної партії (наприклад, Ю.О.Болдирєв та С.С.Бульба) тлумачать настільки широко, що до нього потрапили навіть євангельські християни-баптисти, які, як відомо, існують в Україні з середини ХІХ ст., а на сьогодні за кількістю своїх релігійних організацій займають четверте місце серед Церков України, є членами Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій та учасниками усіх заходів, що відбуваються на державному рівні за участю представників Церков. Проте, про яке розуміння інтересів релігійних організацій може йти мова, якщо на думку депутата-соціаліста Садового М.І., релігійним організаціям взагалі не потрібні земельні ділянки, а можливо і культові будівлі тощо. Здається, що нещодавно ми вже таке проходили на практиці за часів радянської влади.
Отже, як казав Ісус Христос: «Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас в одежі овечій, а всередині хижі вовки. По їхніх плодах ви пізнаєте їх» (Мт. 7:15-16).
Особливі питання викликає голосування щодо зазначеного законопроекту з боку фракції «Наша Україна»: за – 3, відсутні – 6, не голосували – 70. Як мінімум можна казати про відсутність консолідації та командного духу в лавах фракції. Абсолютно дивною є така поведінка депутатів-нашеукраїнців і з огляду на те, що багато з них декларують свою прихильність до Української Православної Церкви, Української Православної Церкви Київського Патріархату чи Української Греко-Католицької Церкви, що є найбільшими землекористувачами серед релігійних організацій України і інтереси яких, власне, і мав би захистити вказаний законопроект.
Проте, незважаючи на все це, Християнсько-Демократичний Союз і надалі готовий сприяти Церквам і релігійним організаціям у захисті їх інтересів та розв’язанні нагальних питань, зокрема шляхом внесення нових законопроектів, спрямованих на забезпечення релігійним інституціям права постійного землекористування. «Стукайте і відчинять вам».
УВАГА! Редакція РІСУ залишає за собою право не погоджуватися зі змістом статтей, поданих у цьому розділі.
Коментарі
