надрукувати

Релігієзнавці України, Польщі та Росії занепокоєні зниженням загального рівня вчених і викладачів їх дисципліни

15.10.2008, [13:16] // Конференції, семінари, дослідження, соцопитування //

— КИЇВ — “Хто взявся дослідити, що і як, а головне – хто викладає релігієзнавство в сучасному вузі? Як подолати нефаховість, байдужіть і відсутність релігієзнавчого патріотизму? Чи не пора відкрито обговорити ці проблеми не тільки в середовищі самих релігієзнавців, але й винести їх на Колегію Міністерства освіти і науки», – сказав професор Анатолій Колодний під час колоквіуму релігієзнавців 13 жовтня в Інституті філософії НАНУ.

Як повідомила кореспондент РІСУ Світлана Ярошенко, у науковому зібранні взяли участь релігієзнавці України, Польщі і Росії. Українську сторону представляли працівники Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. сковороди та кафедр релігієзнавчої спеціалізації Київського національного університету ім. Т. Шевченка, Києво-Могилянської Академії, Київського національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова, Національного транспортного університету, а також Інституту ім. св. Томи Аквінського й Інституту сходознавства ім. А. Кримського. Захід ініційовано Українською асоціацією релігієзнавців.

У своїх виступах науковці звернули увагу на проблеми, з якими зіштовхнулися вчені в різних постсоціалістичних країнах. Спільним для всіх виявилося питання самоідентифікації релігієзнавства як науки у виокремленні себе або з теології, або з наукового атеїзму з наступним визначенням себе як специфічної галузі гуманітарного знання.

Пошуки предметного поля і об’єкта дослідження, методів і засобів вивчення релігії поставили перед дослідниками цього феномену безліч питань: від необхідності визначити сутність релігії до дисциплінарного структурування науки з її вивчення і виокремлення специфічності кожної з її складових. І досі відкритими у світовому релігієзнавстві є питання про предметні межі філософії і феноменології релігії, філософії релігії та релігійної філософії.

Присутні міркували не тільки над теоретичними, але й практичними завданнями методичного забезпечення процесу викладання у вузах релігієзнавчих дисциплін. Не зважаючи на унікальність досвіду кожної наукової школи, виявилися і спільні проблеми для вчених з Польщі, України та Росії.

«Немає більш важливої проблеми для наукового співтовариства як спілкування його членів, як обмін думками, науковими концепціями, досвідом вивчення і викладання, – говорить Людмила Филипович, доктор філософських наук. Але вона також наголошує, що наявність наукового товариства, не завжди вирішує всі комунікативні проблеми. Бо «замало бажання спілкуватися, мають бути створені певні умови для нього, наприклад, фахові періодичні видання, на сторінках яких можна розгорнути наукову дискусію, визначити актуальні теми для подальшого дослідження, рецензувати статті, монографії тощо».

«Всі національні наукові спільноти страждають від відсутності релігійних і релігієзнавчих джерел національними мовами, – акцентує на проблемі Людмила Филипович. – Крім Польщі, яка завдяки діяльності спеціалізованого видавництва «Nomos» частково вирішила проблему опанування науковими доробками західної релігієзнавчої науки, ні Росія, яка все таки має антологію класиків релігієзнавства у вигляді двотомника і хрестоматії, ні тим більше Україна не готові увійти до західної науки про релігію через незнання досягнень своїх колег. А це створює величезні труднощі у науковому спілкуванні, що є чи не головною причиною поганого представництва і Польщі, і Росії, і України в міжнародних наукових товариствах істориків, соціологів, психологів релігії».

«Пострадянське релігієзнавство є хуторянським», – переконаний Віталій Хромець, заступник директора Інституту філософської освіти і науки Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова. Цього статусу, за словами Хромця, можна позбавитись, налагоджуючи зв’язок із світовим співтовариством і читаючи твори зарубіжних фахівців.

«Справа з виданням класиків релігієзнавства не така проста, як видається, - каже Сергій Головащенко, доцент кафедри філософії і релігієзнавства Києво-Могилянської академії. Він зазначив, що, на відміну від традиції перекладу філософських джерел, в Україні відсутня традиція релігієзнавчих перекладів, а також відсутнє спеціалізоване видавництво релігієзнавчої літератури, а без створення такого проблему не вирішити.

Релігієзнавці констатували, що вади вітчизняного релігієзнавства, як і його доробок, має пряме відношення до якості підготовки цих фахівців у вузах. В цілому ще слабо використовуються досягнення світової та вітчизняної науки у навчальному процесі. Наслідком цього є відсутність якісного підручника з релігієзнавства. І не тільки в Україні. Потерпають від достатнього методичного забезпечення й інші країни. Тільки-тільки почали виходити підручники з історії релігії, етнології та психології релігії в Польщі, але ще не написані підручники з феноменології і психології релігії, релігійної філософії чи історії релігієзнавства в Росії.

Під час колоквіуму була презентована електронна версія підручника «Академічне релігієзнавство», укладеного Анатолієм Колодним. Його друкований варіант став свого роду бестселером. Проте Алла Арістова, завідувачка кафедри філософії та педагогіки Національного транспортного університету, говорячи про специфіку викладання релігієзнавства в технічному навчальному закладі, сказала: «Не всім студентам доступний рівень підручника «Академічного релігієзнавства». І тут чекати допомоги з боку держави не приходиться. Тому потрібно вирішувати такі проблеми спільно, через наукові співтовариства».

Науковці погодились на думці, що авторські підручники – добра справа, але вони допустимі щодо методичного забезпечення якогось авторського спецкурсу. Базовий підручник з релігієзнавства має бути колективним творивом, де кожний розділ пишеться фахівцем в тій чи іншій галузі релігієзнавства.

На сьогоднішній день релігієзнавство користується особливим попитом у сучасного студентства, оскільки це пов`язане із їхніми екзистенційними пошуками. Релігієзнавці поставили запитання, чи використовують цей аванс викладачі-релігієзнавці, чи все вони роблять, щоб не загубити природний інтерес своїх слухачів до релігій? І тут виникає наступна проблема сучасного релігієзнавства – проблема кадрів. Незважаючи на те, що в Польщі за останні роки випущено біля 700 релігієзнавців тільки Інститутом релігієзнавства Ягеллонського університету, що в Росії нараховується біля 40 кафедр релігієзнавства в різних вузах, які випускають щороку бакалаврів і магістрів релігієзнавства, що Україна має з десяток релігієзнавчих факультетів або спеціалізацій в рамках філософських факультетів, проблема якісної підготовки спеціалістів не вирішена.

«Суспільство не потребує релігієзнавця – слабо теоретично освіченого і практично орієнтованого, далекого від знання традиції і сучасних проблем релігійного життя. – сказав Віталій Шевченко, доктор філософії. – Куди діваються всі ці випускники релігієзнавчої спеціалізації? Готуючи їх, чи продумали ми якими вони мають бути, яким обсягом знань і навиками мають володіти, для чого ми їх готуємо, на виконання яких наукових, державних, церковних функцій?»

Релігієзнавці занепокоєні зниженням загального рівня вчених і викладачів релігієзнавства, висловили солідарну позицію щодо протидії не кваліфікованості і поверховості в науці і викладацькій практиці.

«Зробивши за ці роки чимало для становлення і розвитку науки, релігієзнавці не мають часу, а саме головне – права відсиджуватися, вичікувати спокійних умов», - говорить Людмила Филипович. Професорка відзначила значну допомогу і співпрацю з боку Генріха Гоффмана, доктора філософії, професора Інституту релігієзнавства Ягелонського університету, який реально допомагає і українському, і російському релігієзнавству вийти за межі своїх країн, стати відомими в Польщі, Європі, світі.

«Розуміючи, що релігієзнавство – це ресурсомістка дисципліна, — сказав Сергій Головащенко. — потрібно віднайти адекватні способи організації навчального процесу, вивчати і впроваджувати позитивний досвід його організації в інших вузах, країнах, створювати, напрацьовуючи щодня, нормальну базу для майбутніх релігієзнавців. Оскільки саме зараз формується те середовище, яке буде продукувати потребу в релігієзнавцях, здатних до високого теоретизування і конструктивного мислення у розв’язанні актуальних проблем релігійного життя реальних віруючих».

Резюмувати науковий колоквіум можна твердженням, що прозвучало в обговоренні: «Релігієзнавець – це не людина, ерудована в плані релігії. Це експерт – теоретик і практик». Саме таких фахівців потрібно зрощувати у вітчизняному середовищі і виводити їх на міжнародний рівень.