надрукувати

Церква-Мати має не тільки право, а й обов’язок піклуватися про захист і відновлення церковної єдності, – Вселенський Патріарх

26.07.2008, [16:28] // Національно-релігійні питання //

КИЇВ — У промові до українського народу, яку Патріарх Варфоломій I 26 липня виголосив на Софійському майдані, Глава Константинопольського Патріархату наголосив, що ініціатива громадських, політичних, релігійних і духовних провідників народу України щодо проведення офіційного святкування 1020-річниці рішення Князя Володимира прийняти Християнську віру від Вселенського Патріархату як офіційну релігію для народу Київського Князівства, є не тільки зобов’язанням перед народом України, але й важливістю для його майбутнього.

«Ця ініціатива є зобов’язанням, оскільки всі великі нації повинні якнайревніше оберігати свою історичну пам'ять, особливо щодо подій, які міцно сформували справжню духовну ідентичність їхньої національної свідомості і меншою чи більшою мірою визначили їхній значний внесок у спільноту народів», – сказав Патріарха Варфоломій.

За словами Патріарха, Київський князь через хрещення киян місіонерами Вселенського Патріархату не лише встановив нерозривні духовні зв’язки Українського народу з Церквою-Матір’ю, але й заклав нові перспективи їхнього відношення до решти Християнського світу.

Як кращий приклад служби Вселенського Патріархату в Православній Церкві в ущерб його власних прав Патріарх Варфоломій назвав розвиток стосунків з «видатною серед дочірніх Церков, а саме Українською Церквою, яка сім століть належала до канонічної юрисдикції Вселенського Патріархату, тобто від часу хрещення Великим Київським Князем (988 рік) до анексії її до Російсько держави за Петра І (1687)».

«І справді, Церква-Мати, за відомих несприятливих обставинах, обмежила себе задля того, щоби з готовністю надати Українській Церкві всіляку церковну, духовну і матеріальну підтримку, орієнтуючись не тільки на повніше застосування духовної спадщини Візантії, але й на оборону її православної ідентичності від важкого політичного тиску поширювачів неправославного вчення, особливо в дуже важкі для побожного українського народу часи. Таким чином, після анексування України Росією і під тиском Петра І, Вселенський Патріарх Діонісій IV розсудив, що за тогочасних обставин стало необхідним церковне підпорядкування Української Церкви Московському Патріархату (1687), щоб не примножувати бід побожного українського народу і щоб він був під православним політичним проводом – хоча Українська ієрархія сильно і одностайно противилася цьому рішенню, рішенню, що дорівнювало нанесенню явної шкоди канонічним правам Церкви-Матері», – наголосив Патріарх Варфоломій.

Патріарх Варфоломій пояснив роль Вселенського Патріархату так: «Як Церква-мати всіх Православних, Вселенський Патріархат ніколи не ототожнював Себе з однією певною Православною нацією, а з готовністю підтримував історичні долі всіх Православних націй,… співпрацюючи на рівних умовах з громадянським і політичним проводом цих націй».

За словам Патріарха Варфоломія, в цій багатогранній події з одного боку святкується внесок Вселенського Патріархату в християнізацію європейців, а з іншого боку, підкреслюються нові європейські перспективи Української нації.

Вселенський Патріарх у своїй промові зробив акцент на об’єднуючій силі хрещення.

«Церква-матір має право в межах усталеної православної традиції підтримувати будь-яку конструктивну і перспективну пропозицію, яка б якнайшвидше ліквідовувала небезпечні поділи в церковному тілі. Щоб зло не стало більшим для святої церкви в Україні і церкви взагалі. Різноманітні політичні і церковні труднощі, викликані існуючою плутаниною є очевидними і відомі з довгого історичного минулого. Але піклування про охорону і відновлення церковної єдності є нашим спільним обов'язком, що переважає будь-які політичні чи церковні цілі»», – такими словами завершив своє звернення до української нації Патріарх Варфоломій І.