надрукувати

УПЦ (МП) готова до діалогу з УПЦ КП, однак покаяння залишається актуальним

17.07.2008, [12:48] // Міжцерковні відносини //

КИЇВ — Члени Синоду УПЦ (МП), який проходив 16 липня у предстоятельській резиденції в Києво-Печерській Лаврі заслухали „Звернення Синоду та єпископату УПЦ КП до архиєреїв, духовенства та вірних Української Православної Церкви (в складі Московського Патріархату)” від 14 грудня 2007 року і прийняли рішення направити відповідь з роз’ясненням позиції УПЦ (МП).

У Зверненні Синоду УПЦ (МП) наголошено, що розкол Українського Православ’я – це одна з найбільших та найболючіших трагедій Православної Церкви на українських землях, тому, усвідомлюючи необхідність щонайшвидшого подолання церковних розділень в Україні, Українська Православна Церква готова до конструктивного діалогу та співпраці з усіма зацікавленими сторонами, включно з представниками тих релігійних груп, які сьогодні не мають єдності зі вселенським Православ’ям.

За переконанням єрархії УПЦ (МП), такий діалог «має відбуватись з дотриманням канонічних норм, які існують у вселенській Православній Церкві.

«Наша наполегливість у дотриманні канонічних норм у подоланні розколу зумовлена не ригористичним ставленням до наших братів та сестер, які перебувають за межами канонічної Церкви, а усвідомленням того, що ігнорування цих норм створить передумови для ще більшої фрагментації Українського Православ’я, оскільки у свідомості багатьох зітре межу між тим, що припустимо і що неприпустимо в Церкві Христовій. Іншими словами, на шляху до подолання розколу ми готові поступитись строгою акривією та піти на церковну ікономію, з єдиною умовою, щоб така ікономія не призвела до деградації церковно-канонічної свідомості, що матиме ще більш катастрофічні наслідки для Церкви», – сказано у Зверненні до єрархії УПЦ КП.

Разом з тим в УПЦ (МП) наголошують, що не можуть «прийняти тезу, що проголошення державної незалежності України саме по собі обов’язково передбачає незалежність Української Церкви. В УПЦ (МП) не заперечують цінності державної незалежності України, однак не розглядають канонічну самостійність Церкви як один з необхідних атрибутів такої незалежності.

«Канонічний статус Церкви потрібно розглядати в контексті екклезіологічної, а не політичної доцільності, – цей статус має визначатися не державно-політичними чинниками, а самою Церквою: її єпископатом, духовенством та вірянами», – наголошує у зверненні єрархія УПЦ (МП).

В УПЦ (МП) підкреслюють, що для отримання Церквою автокефального статусу необхідні наступні передумови: 1) одностайна думка єпископату, духовенства та вірних місцевої Церкви щодо необхідності проголошення автокефалії; 2) згода на новий статус для місцевої Церкви з боку повноти Православної Церкви, включно з кіріархальною Церквою.

Єрархія УПЦ (МП) наголошує, що «такої одностайної позиції щодо питання автокефалії в Православній Церкві в Україні не існує, оскільки значна частина Церкви вважає теперішній канонічний статус Української Православної Церкви таким, що, з одного боку, надає їй широкі канонічні права, які фактично тотожні правам автокефальної Церкви, а з іншого – зберігає духовний та молитовний зв’язок з Руською Православною Церквою».

Що ж стосується позиції Вселенського Православ’я, то воно, за словами членів Синоду УПЦ (МП), «не лише не має одностайної думки щодо доцільності надання автокефального статусу Українській Церкві, але й досі не випрацювало узгодженої процедури надання автокефалії. Таким чином, штучна та поспішна автокефалізація Української Православної Церкви сьогодні нам видається невиправданою та такою, що може призвести до нових церковних розділень».

В УПЦ (МП) також не погоджуються з пропозицією об’єднатись в одну Церкву з тим, аби потім разом чекати канонічного визнання такої Церкви.

«Так званий Київський Патріархат було проголошено діячами українського автокефального руху ще в червні 1990 року, тобто 18 років тому. Втім, за цей час, самопроголошений без соборної згоди самої Української Церкви та Вселенського Православ’я, «патріархат» не визнано жодною канонічною Помісною Православною Церквою. Тому ми виступаємо проти будь-яких нових неканонічних спроб автокефалізації Української Церкви, які не будуть засновані на соборній згоді єпископату, духовенства та вірних нашої Церкви та не матимуть погодження з повнотою Вселенського Православ’я (включно з Московським Патріархатом). Існуючий розкол не можна подолати створенням нового, ще більш масштабного розділення. Такий шлях веде лише до поглиблення церковної кризи», – сказано у зверненні єрархії УПЦ (МП) до УПЦ КП.

Владики УПЦ (МП) вважають недоречною пропозицію Синоду УПЦ КП в якості моделі для подолання розколу в Україні взяти нещодавно відновлене канонічне спілкування між Руською Православною Церквою Закордоном та Московським Патріархатом.

«Ця аналогія недоречна в українській ситуації, оскільки статус УПЦ КП не тотожній колишньому статусу Руської Зарубіжної Церкви. По-перше, наявність апостольського спадкоємства в РПЦЗ не заперечувалася ані Московським Патріархатом, ані іншими Помісними Церквами. По-друге, до жодного з ієрархів РПЦЗ не було застосовано тих канонічних санкцій, які були справедливо накладені за створення розколу на колишнього митрополита Філарета та інших колишніх ієрархів Української Православної Церкви, що підтримали його розкольницькі дії (анафемствування або позбавлення священного сану). З огляду на це РПЦЗ мала часткове спілкування з Вселенською Церквою, зокрема через Сербську та Єрусалимську Церкви. Водночас відомо, що відсутність апостольського спадкоємства в УПЦ КП визнається всіма іншими Помісними Православними Церквами, зокрема Константинопольським Патріархатом, представники якого неодноразово заявляли про це під час переговорів з Руською Православною Церквою з українського питання. Думка про те, що, відокремившись від церковної повноти, колишні єпископи Української Православної Церкви, які відійшли в розкол, могли зберегти благодать та передавати її іншим у самочинних хіротоніях, є для нас цілком неприйнятною. Тому ми не можемо визнати, що Українська Православна Церква й розкольницька УПЦ КП є «частинами однієї Церкви»», – йдеться у Зверненні Синоду УПЦ (МП).

Синод УПЦ (МП) завершив своє звернення до єпископату, духовенства та вірних УПЦ КП закликом до покаяння:

«Нам слід спочатку досягти єдиного розуміння природи перепон, які заважають подолати розкол. Зміна розуміння – це і є суть покаяння в грецькому сенсі цього слова. Про необхідність саме такого покаяння з боку тих, хто вчинив розкол, наша Церква говорить протягом вже багатьох років. Тільки після цього ми зможемо прибрати той бар’єр, який нас розділює, і, як результат, будемо в змозі набути єдиного бачення майбутнього Православної Церкви в Україні».

• http://orthodox.org.ua/ru/aktualnoe/2008/07/16/3233.html