Скарб на власному подвір’ї
23.10.2008, [10:44] // Калейдоскоп-дайджест //
Наталя СЛОБОДЯН. - "Галичина", 23 жовтня 2008 року
У Марії Петрушенко з Тлумача на подвір’ї є скарб — каплиця 100-річної давності й криничка з цілющою водою. Колись на цьому місці з’явилася Матір Божа і попросила встановити капличку та викопати криницю, водою з якої до схід сонця лікуватимуть хворі очі. У місті вже й ніхто не пам’ятає, коли і хто збудував капличку та викопав криницю, але історія про це передається з покоління в покоління.
Ще за Польщі облюбував собі це раздівство багатий землевласник Петро Куцик. Але недовго тішився придбаними достатками — помер від малярії його улюблений син, а за ним і молода дружина. Саме від магната Куцика поширилася чутка про з’яву на його подвір’ї Матері Божої. А можливо, саме тому він і придбав цю господу — за літами не дізнатися правди.
Марія Петрушенко вперше ступила на це подвір’я, коли їй було дев’ять років. Молодий пан одружився з її стрийною — батьковою сестрою. Дівчинка часто ходила з нею молитися до каплички в очікуванні дива. Коли не стало господарів, ще не зовсім стара капличка стала нищитися — прогнили не лише дерев’яні стіни, а й баня.
— Коли господа перейшла у мою власність, якраз почався час нещадного нищення церков і каплиць. Зберегти єдину на вулиці капличку було справою непростою. Я тоді ще як на біду працювала у райкомівській бібліотеці прибиральницею. Тож моя капличка була їхнім найбільшим більмом в оці. Мені багато перепало тоді від влади: догани, погрози, звільнення з роботи, залякування виселити з міста туди, де раки зимують, — і все це якщо не розвалю стару каплицю, що «паскудить» місто. Як я на це не піддалася, взяли мене хитрістю – попросили вийти на роботу з самого ранечку, щоб усе прибрати до приїзду гостей з обкому. А самі стали раздувати на моєму подвір’ї: пригнали кран, щоб завантажити капличку на машину. Та якась вища сила пригнала мене додому. Тоді, — усміхається немолода жінка, — я добре перелякала не лише найвище райкомівське начальство, а й усіх сусідів. Стали вони боятися, щоб мені не сталося щось з нервів, тож різними способами заспокоювали мене, казали: «Хай їй грець, тій капличці, пам’ятай, що маєш дев’ятеро дітей». Але я так кричала на тих, хто потрафив посягнути на Боже, що начальство, обізвавши мене психічно хворою, вступилося з подвір’я...
Марія була не з лякливих, не віддала каплицю на зруйнування. Навпаки, приступила з родиною до ремонту її. Обновили дерев’яні стіни, залили фундамент навколо каплички, перекрили баню. Вони робили своє, а «добрі» люди не забували затятих господарів каплички, аж поки не минули часи духовного затьмарення.
Нині в капличці на господі Петрушенків відбуваються богослужіння. Часто й радо заходять сюди люди, щоб напитися води з джерела Матері Божої.
А пані Марія попри свій поважний вік і надалі оберігає скарб свого життя від злих людей, щоденно перевіряє, чи все на місці: старовинне розп’яття Ісуса Христа, дерев’яні статуї святих, чудотворна ікона Матері Божої, старовинні ікони, котрі треба відреставрувати. І надіється Марія, що страшне минуле не повториться ніколи... І радіє, що сумління її перед Богом, людьми і собою — чисте.
