Напімнення чи Боже Милосердя?
26.08.2008, [14:38] // Калейдоскоп-дайджест //
о. Микола РОМАНЕНЧУК. - "Сайт Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ", 21 серпня 2008 року
Людина є гостем на землі, каже книга Псалмів (Пс. 118,19), а ми, українці, вирвавшись з тенет "соціалістичної зрівнялівки", у своєму прагненні піднести свій добробут, забули цей закон, "керуючи" лісами, водами і земними надрами. Однак, Милосердний Творець Неба і землі час від часу має Своїм Небесним обов’язком нагадувати кожному, що нашою остаточною метою є Небо, а не земля і землі блага.
Екологічні природні катастрофи, на відміну від мешканців США, Китаю чи Індії, довший час оминали наші землі, однак недавня повінь заставила не одного з нас задуматися над скороминущістю як надбань земних, так і самого життя.
І все-таки, під час бурхливої липневої повені траплялися випадки, котрі свідчили, що Господь не хоче нашої погибелі, а намагається нагадати нам, що ми – Його діти, а отже, винні своєму Батькові дитячий послух...
Один з таких випадків, який відбувся саме зі мною та моєю родиною, і хочу розповісти, бо це – яскравий приклад Божого милосердя і Небесного заступництва. А сталося це в ніч з 24 на 25 липня. Саме в час мого найміцнішого сну пролунав дзвінок мобільного телефону, голос у якому з тривогою повідомляв про небезпеку – високий рівень прибуття води.
Моя сім’я, як і декілька інших, живуть в низовині між річкою Прут та колишнім спеціальним відведеним каналом для водяного млина – млинівкою. Моя дочка – молода мати двох дітей: Христинки та Олечки, 6 та 9 років – з тривогою прийняла те повідомлення і звернулася до мене словами: "Рятуйте дітей, вивезіть їх на вищу точку села, бо насувається загроза великої води". Сплячих дітей поклали до машини, і я зі своїми онучками вирушив опівночі з дому. Ближчі дороги були вже залиті водою. Тоді вирішив об’їхати дальшою дорогою, що була штучно насипана до очисних споруд. Яка то була радість, коли побачив, що дорога, ще була не покрита водою, про що повідомив телефоном свою дружину. Але радість часто переплітається з сумом. Пройшла хвилина часу, і дорога, хоч і досить висока, раптово вкрилася водою. Вода прибувала високим валом і заливала машину. Діти з переляку кричали. Я, на щастя, встиг зробити ще один дзвінок своїй дружині: "Рятуйте, бо ми топимося!", і в цей час машину почало зносити водою на узбіччя та схилило на бік. Приклавши силу, зі словами: "Господи допоможи, Господи рятуй", вдалося відчинити передні двері автомобіля. Задні двері допомогла відчинити старша онучка Олечка. З Божою поміччю вдалося вийти з машини, наповненої водою, і посадити онуків на дах машини. Всі разом почали кричати: "Люди, рятуйте нас, бо ми топимося!" Але серед ночі ніхто не чув тих слів, бо шум води, яка невблаганно прибувала, заглушував крики трьох голосів. Машина повільно зсувалася з дороги в низовину лугу, все вище вкриваючись валом води. Це означало близьку загибель, але Господь не допустив, щоб невинні душі пропали безвісті – а саме така їх доля чекала. Дружина з дочкою та з сусідом Ігорем через великі зусилля зуміли добратися до місця трагедії. Машина в цей час уже була повністю вкрита водою. Стоячи на дорозі, хоч вода була вже майже по груди, зловились за руки – і таким чином сусід Ігор зумів врятувати по черзі дітей, а потім і мене. Хвилі води піднімалися далі і через декілька хвилин машину знесло з дороги у низовину лугу, а на ранок можна було побачити її розвернуту далеко в іншому місці, що є зафіксовано фотоплівкою і демонстровано телеканалом "НТК".
Чи ж це не чудо, – втративши всю надію на врятування, вирватись зі смертельної небезпеки?
Цієї трагічної ночі була загублена у воді і чоловіча сумочка, в якій знаходилися ключі від робочих сейфів, паспорт та інші документи.
Вже в суботу, оговтавшись від подій тієї ночі, я згадав, що у сумочці було також миро Св. Шарбеля, тому й звернувся до дружини: "Не тільки святі і ангели-хоронителі були з нами, але й Св. Шарбель. Треба скласти подяку Св. Шарбелю за велику опіку". Не минуло й години після сказаних мною цих слів, як дочка Світлана із сусідкою принесли додому утоплену сумочку. Чи ж це не чудо? Не встигли ми ще скласти подяку, як Святий Шарбель допоміг знайти її.
"Як городник старанно поливає рослини, поки вони ростуть, так і Господь Бог підтримував багатьма чудами молоду Церкву, яка тільки ставала на ноги", – казав Св. Григорій Великий. Чудо – це надзвичайне явище, яке здійснюється не природною силою, але Божою всемогутністю. Вважаю, що справжнє чудо вчинив Господь Бог, врятувавши мене та моїх онучок від страшної загибелі, як, очевидно, і інших людей в різних регіонах під час водяної стихії.
За це засилаю щирі молитви подяки Спасителеві Господу нашому Ісусові Христові, Матері Божій Пречистій Діві Марії, Святим Божим угодникам і заступникам, нашим ангелам хоронителям та преподобному отцю Шарбелю.
Також дякую рятівникові сусідові Ігорю Грабові. Складаю щиру подяку і єпископу-ординарію Коломийсько-Чернівецької єпархії Владиці Миколаю Сімкайлові за співчуття, за моральну та матеріальну підтримку мене і моєї сім’ї.
• http://kolomyya.org/se/sites/np/?nid=8388
