Образ Спасителя розраджував душу каторжанці
26.08.2008, [11:52] // Калейдоскоп-дайджест //
Євген ЦИМБАЛЮК, Олександра ЮРКОВА. - "Голос України", 23 серпня 2008 року
Жителька міста Дубна Марія Герасимівна Боришкевич свою вишивку — образ Спасителя — вишивала у в’язниці, куди її 1948 року запроторили за участь в УПА. Нитки для вишивки виплутувала із старої хустинки. За голку слугувала риб’яча кістка. Нині ця унікальна вишивка —на виставці в Дубенському замку.
— Вишитий образ Спасителя розраджував мою душу і в час тривоги, і в час радості, — розповідає 82-літня Марія Герасимівна Боришкевич. — А коли на дев’ятому десятку літ через хворобу зір упав практично до нуля, вирішила передати свою реліквію до Дубенського замку. Там постійно буває багато люду. Нехай споглядають і не забувають, через які випробування йшла Україна до своєї незалежності. Моя доля — яскраве тому підтвердження. Вже у шістнадцятирічному віці я була станичною у селі Витусівка, що неподалік Дубна, навчилася стріляти, орудувати гранатою, штиком. І, звичайно, агітаційним словом — за Україну, проти будь-якої окупації.
— За це засудили мене на десять років, відбувала покарання у Казахстані, — згадує жінка. — На засланні я схудла до тридцяти восьми кілограмів і потрапила в групу «смертників», думала, що живою звідти не вийду. Втім, після комісування почала поволі «відходити». Зажевріла надія на порятунок і тоді я почала вишивати образ Спасителя. Подруги по камері мене підтримали: в однієї знайшовся шматок полотна, в іншої — стара хустина для ниток, з риб’ячих кісток зробила кілька голок. Вишивка тоді стала для нас своєрідною іконкою-оберегом. На щастя, її у мене не конфіскували, коли дочекалася звільнення і збиралася додому.
Вишитий образ Спасителя навіював Марії Герасимівні роздуми про тернистий шлях України, про тих, хто не переставав навіть на засланні боротися за її незалежність.
— Ніколи не забуду Зінаїду Бах, з якою ми відбували покарання, — каже Марія Боришкевич. — Ця відважна, мужня жінка, науковець, майстриня, щоб якось урізноманітнити табірне життя, домоглася від начальства дозволу на проведення серед дівчат курсів крою та шиття. А на тих курсах «кроїла» інше — по суті, всенький курс історії України для нас виклала. Причому, ніхто із слухачок не видав її. Пригадую також, як ми, працюючи у кар’єрі, у п’ятдесят третьому почули звістку про смерть Сталіна. І можете собі уявити — почали кричати «Ура!», хоча охоронці й погрожували нам. А ми все одно не могли спинитися, кричимо, бо розуміємо — це проблиск свободи.
• http://www.golos.com.ua/article/1219406688.html
