Лізонька з Коростеня усміхається життю
21.08.2008, [15:41] // Калейдоскоп-дайджест //
"Радіо Ватикан", 20 серпня 2008 року
«Надія перемагає всі перешкоди: історія Лізи, української дівчинки, яка народилась без рота, а сьогодні усміхається життю» - під такою назвою 17 серпня 2008 року на хвилях Радіо Ватикану італійською мовою вийшла в ефір остання передача з циклу «Свідки надії». А розпочалась ця історія саме рік тому… Італійське прес-агентство ANSA інформувало про Лізоньку з Коростеня, яка народилась з рідкісною вродженою вадою розвитку кісток лицьового черепа: у неї не було ротика – щелепи виявились зрощеними. «Безнадійна доля крихітки», - писало прес-агентство, адже ситуація виявилась надто складною, оперативне втручання на батьківщині не давало великих надій.
Італійський відділ «Радіо Ватикану» допоміг запустити у рух великий і безшумний мотор солідарності. Через Сестру Світлану з організації «Карітас-Спес» римо-католицької Церкви в Україні налагодився зв’язок з цією добродійною місією, яка допомогла терміново владнати також і питання, пов’язані з виїздом за кордон. В інтерв’ю для Радіо Ватикану єпископ Станіслав Широкорадюк, президент «Карітс-Спес» України, окремо подякував італійським лікарям за співпрацю.
Також і завдяки зацікавленню пані Елени Марії Коррадіді, секретарки лікарні Святого Камілло з Тренто, та готовності лікаря Уґо Бачільєро, щелепно-лицьового хірурга з міста Віченци, фінансуванню благодійної організації «Карітас-Спес» і коштам, що надійшли від українських та численних італійських доброчинців, у жовтні минулого року Лізонька з мамою прибула до Італії. Її стан був дуже важким, дитинка постійно задихалась. Вже 20 жовтня їй провели успішне хірургічне втручання, перше із чотирьох.
Сьогодні Лізонька з мамою проживає у сім’ї пані Елени Марії Коррадіді. «Ми практично «удочерили» Лізу разом з її мамою», - сказала в інтерв’ю для Радіо Ватикану пані Елена. – Ліза почувається добре. Вона дуже жива, розумна, гарна дівчинка з чарівною усмішкою. Двічі на тиждень відвозимо її до лікарні. Дівчинка проходить спеціальне тренування, щоб привчити нижню шелепу рухатись, навчитись ковтати їжу.»
«Історія Лізи навчає, що кожен із нас може зробити так багато для ближніх, - наголосила пані Коррадіні. – Врятувати хоча б одне людське життя – це величезна справа і, думаю, що кожен із нас може старатись служити Богові у такий спосіб – допомагаючи бідним, потребуючим, найостаннішим у суспільстві»
• http://www.radiovaticana.org/ucr/Articolo.asp?c=225570
