Свята обитель, що дарує прозріння
13.05.2008, [10:26] // Калейдоскоп-дайджест //
Світлана КЛОС. – «Високий Замок», № 84 (3733), 12 травня 2008 року
За кілька кілометрів від Володимира-Волинського, на високому пагорбі, який із давніх-давен називають Святою горою, розташувалася одна з найбільш значних пам’яток України – Свято-Успенський Зимненський монастир. монастиря Ксенія.
Заснував його ще у 1001 році хреститель Русі, князь Володимир Святославич. У мальовничій місцевості, на березі тоді ще судноплавної ріки Луги, він збудував два храми: дерев’яний – на честь Успіння Богоматері і мурований, Святої Трійці. Звів також княжий терем, облаштувавши свою зимову резиденцію, біля якої невдовзі виросло село Зимно. За тисячу років заснована Володимиром обитель пережила чимало подій, розбудовувалась і занепадала, але дух, що витає над нею, залишився таким же благодатним і цілющим, як і у старозавітні часи. Про пов’язані із православною святинею дива давні і сучасні кореспондентові “ВЗ” розповіла сестра-послушниця Зимненського
Ікона осліпила насмішника
– Наш монастир – місце особливе, намолене, атмосфера тут зовсім інша, ніж у мирському світі, - каже вона. - Святість відчувається скрізь, і ця благодать іде від образу Пресвятої Богородиці – родинної реліквії, яку Володимир Святославич 1006 року подарував монастирю. Цією іконою князя на шлюб із грецькою царівною Анною благословляв константинопольський патріарх Микола II. У 1995 році раритет повернувся до нашої обителі з Корецького монастиря на Рівненщині, де зберігався із другої половини XX століття. Ікону назвали Зимненською, а за зцілюючі якості – ще й чудотворною…
Образ Божої Матері дуже допомагає людям, які мають хвороби очей, продовжує сестра Ксенія. Ця особливість проявилася після певних подій, що сталися у 1724 році. Тоді село Зимно купив фанатичний католик, волинський староста Михайло Чацький, який захотів перетворити збудований за православними архітектурними канонами Успенський собор на костел. Староста наказав переробити його з трикупольного на двокупольний, розорив родову усипальницю православних ктиторів монастиря – князів Чарторийських, познімав дорогоцінності з померлих, коштовну ризу і прикраси із Зимненської ікони. Насміхаючись над образом, Чацький вигукнув: “Чому ж ти, православна святине, свій монастир захистити не змогла?”. За переказами, відразу після цих слів староста осліп, а через три роки помер. Втрачали зір перед смертю і всі його потомки чоловічого роду.
Кілька років при монастирі діє офтальмологічний центр, у якому хворих безкоштовно приймають столичні світила, відбуваються наукові конференції.
Черниці кажуть, що, крім проблем із зором, Зимненська чудотворна ікона допомагає людям у зціленні від ракових хвороб, допомагає жінкам при безплідді.
Численним туристам сестри-екскурсоводи неодмінно розповідають про ще одну незвичайну подію минувшини. Під час Першої світової війни біля монастиря проходила оборонна дуга, і деякий час храмові будівлі стрясали потужні артилерійські залпи, а кілька пущених всліпу снарядів навіть влучили у стіни Успенського собору. Та шкоди обителі вони не завдали, тому що… жоден не вибухнув. Цей факт черниці називають чудом, відносячи до заслуг небесної покровительки монастиря – Пресвятої Богородиці.
Улюблене місце президентів
Коли князь Володимир вибудовував біля Зимного церкви, то покликав жити до них чоловіків-монахів. На стінах найдавнішого, тисячолітнього печерного храму преподобного Варлаама, досі збереглися надписи старослов’янською мовою, а у нішах – останки святих людей, які тут жили й помирали. Нині Зимненський монастир є жіночим. Його населяють сорок сестер, відбуваючи послух під наставництвом ігумені Стефани. Саме завдяки їй та її помічниці Миколаї, яких глава Української православної церкви блаженнійший Володимир у 1991 році направив до Зимненської святині, і сталося майже неможливе – обитель із напівзруйнованої, занедбаної пустки, де за комуністичних часів розміщувалися тракторна бригада і склад міндобрив, перетворилася на один із найвеличніших духовних центрів православ’я в Україні.
За відродження монастиря його жителі, насамперед, вдячні Божому промислові, але й праця рук людських, здебільшого – жіночих, зіграла у добрій справі не останню роль. А ще посприяли реставрації мільйони із державного бюджету. Тут доклався Леонід Кучма. Він був у Зимному тричі – дуже аура сподобалася, і щоразу після його візитів монастирська казна поповнювалася свіжими коштами. І хоча гроші на відбудову надходили не з власної кишені “Даниловича”, монахині згадують його ледь не з благоговінням, а будинок за мурами, де якось “екс” заночував, називають “президентським”.
Торік напередодні Дня незалежності святиню відвідав і Віктор Ющенко. Благість місця йому теж припала до душі, але монастирської трапези Президент скуштувати не встиг – бракнуло часу.
Земні ангели
Зимненський монастир є не лише духовною обителлю, а й цілим господарським комплексом, в якому сестри відбувають послух – трудяться на десяти гектарах землі, у млині, пекарні, доглядають за теплицями, худобою, плекають зелені насадження. Територія монастиря вражає чистотою, доглянутістю, а висаджені сестрами кущі й квіти такі красиві й добірні, що мимоволі згадуєш змальовані відомими живописцями “райські” картинки… Обробляти землю послушницям допомагає техніка, переважно німецького виробництва.
– Ми живемо завдяки праці своїх рук, допомагаємо хлібом насущним також бідним людям, дітям-сиротам, - говорить сестра Ксенія. - Прокидаємося о пів на шосту ранку, о шостій збираємося у храм на молитву, потім йдемо на послушання. Кожна із нас має свої обов’язки. О пів на дванадцяту ми обідаємо, опісля трішки відпочиваємо і йдемо молитися. Далі знову працюємо. О пів на п’яту відбувається вечірнє Богослужіння, потім – вечеря і відпочинок. Вільного часу майже немає…
Хоча 23-річна сестра Ксенія ще не прийняла чернечого постригу, вона мріє присвятити своє життя служінню Богові. Дівчина каже, що це її внутрішній поклик, а не втеча від нещасливого кохання чи наслідок інших проблем, які вирують у мирському житті. У дитинстві сестра хотіла стати вихователькою у дитсадочку або вчителькою молодших класів, але...
– Чернече життя – поклик Божий, - переконана вона. - Буває, що людина відчуває потребу відійти від мирської суєти – щось не задовольняє її у роботі, сімейних стосунках, і вона шукає чогось більш високого, глибокого… Це Господь закликає до служіння Йому, і, звичайно, це служіння є нелегким. Матінка ігуменя часто нам повторює: “Сестри, ви – одиниці з мільйонів людей”. Це справді так. Якщо взяти весь світ, то небагато у ньому є людей, які ведуть чернечий спосіб життя. Із власного досвіду переконалася: чим довше живеш у монастирі, тим більше відчуваєш глибину чернечого життя. Зрозуміла також, що Господь обирає певних людей для служіння Собі не випадково: Він хоче, щоб релігійні традиції, що існували віками, не загубилися у вирі марнотратного сучасного світу…
• http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=64771
