Зберігання традицій як засіб нашого самозбереження
07.05.2008, [13:28] // Калейдоскоп-дайджест //
Лука КОСТЕЛИНА. — "Українське Слово", 1 травня 2008 року
Відомо, в Україні УГКЦ, як і Українська Православна Церква, послуговуються Юліянським календарем. Тому Великдень - день Христового Воскресіння - цього, 2008 року, випало на неділю, 27 квітня. Такого календарного порядку дотримуєтся парафія свв. Володимира й Ольги в Чикаґо, й, заразом, всіх тих звичаїв та традицій, що їх витворив на протязі століть український народ.
Між багатьма звичаями, пов'язаними з Великоднем, є звичай свячення великодніх страв: паски, яєць, сира, масла, м'ясних продуктів, хрону, тощо. Ці страви люди приносить святити у кошичках, часто прикрашених квітами і, обов'язково, прибраних вишитою за релігійними мотивами серветкою-рушничком. Згадаймо, що в різних місцевостях України свячення відбувається в різний час - у сам день Великодня після церковних відправ опівночі, також ранком після ранніх відправ, і рідше - в суботу. Однак, невід’ємною ознакою всіх свячень, незалежно від часу їх проведення, є те, що вони відбуваються спільно, за участі всіх приналежних до парафіяльної родини, і тільки із незначними виїмками. Такий звичай зберегла парафія свв. Володимира й Ольги в Чикаґо й переводить його в суботу, день перед святом Господнього Воскресіння, в пополудневому часі.
На суботу, 26 квітня, в Чикаґо заповідався холодний день. І дійсно, з ранку буяли зривні холодні вітри. Було хмарно. Але минали години, хмари почали кудись розлітатися і вже у пополудневих годинах вітряне місто опинилося під синеньким небом. На небозводі з’явилося ясне, тепле сонечко й підбило температуру до непередбачуваного рівня - аж до 57 градусів за Фаренгайтом (14 по Ц.). Люди, однак, були готові прийти на свячення паски незалежно від погоди - зміна на краще тільки додала радощів і кращого настрою. Ще перед 3-ою годиною паркова площа біля собору почала заповнюватися людом, відтах під’їзди до неї, згодом хідник здовж собору, врешті і прилегла вулиця. Дехто вгадував, що прийшло близько п’яти тисяч людей. Мабуть прийшло стільки, як минулого року, як передминулого, як п’ять років тому…
Приглядаючись натовпові людей, я почав роздумувати над питанням: А скільки людей принесе святити паску в наступному році? Скільки прийде за п’ять років від тепер? За десять? Роздумуючи над цим питанням, я почав ходити поміж рядами зібраних людей, шукати знайомих, щоб привітатися, взаїмно бажажати собі радісного празника. Отак ходячи, мою увагу звернула на себе присутність велокої кількости діточок. Стояли з своїми батьками, бабусями, дідусями. Крутилися, вертілися, поправляли кошики, щоб рівно стояли. Виглядало - раділи, що прийшли.
І раптом мені захотілося поспілкуватися з цими діточками. Підходжу до двох хлопчиків. Питаю старшого: - Як тебе звати? - Роман, - відповідає сміло - і каже, що коло нього його братчик Тарас, якому п’ять рочків. Питаю Тарасика: - Ти перший раз приніс святити паску? Дитина подивилася на мене ніяково й несміло відповіла: - Я не пам’ятаю. Батьки, що стояли позаду, розсміялися і сказали, що це вже вдруге він тут.
Іду дальше. Стоїть маленька дівчинка, гарно вбрана. В неї квіточка у голівці. Спустила голівку вниз, ніби пильнує три кошики, що стоять перед нею. - Як тебе звати? - Гануся, - відповідає. А коли поспитав її скільки їй рочків, не була певна чи три, чи чотири. Показувала на пальчиках. Відтак розказала, що бабуся і мама помагали готувати кошичок. А на питання, що має у кошику, відповіла: - Квітку. Бо й дійсно, її кошик був прикрашений квіткою.
Продовжую ходити. Звичайно, підходжу до дітей, що мені незнайомі. Ось стоять дівчинка і хлопчик, мабуть років сім і шість. Починаю розмову. Дівчинка каже, що зветься Адріяна, а хлопчик - Олесь. Адріянка розказала, що дуже любить святкувати Великдень, бо на Великденнь збирається родина в хаті. Вона розказувала, що в кошику має яєчка і маленьку паску. Паску не пекла - мама купила. Казала, що любить їсти яєчко, а Олесь - паску. І ще сказала, що завтра прийде до церкви.
У сусідстві, у візочку, спокійно лежала маленька Анастазія. Мама привезла її на свячення паски, “щоб вже змалу, - як сказала - призвичаювалася до наших традицій”
У іншому ряді стояли хлопчик і дві дівчинки: Юстин, Надя та Семанта. Надя хвалилася, що кошик готувала сама, а мама тільки помагала. Діточки розказували з захопленням, що їм подобалося бути тут на площі, бо тут дуже багато людей.
Іду дальше. Ось маленька дівчинка ховається за батька. Батьки сказали, що зветься Мартуся, але дуже соромлива. Зате її шість річний братчик Богданчик виявився неабиякий балакунчик, розказав про все, що має в кошику. І хвалився, що це не перший раз приніс святити паску.
Доходячи майже до кінця паркової площі, зустрічаю Ліду. Зустріч була приємною несподіванкою. Ліда - моя колишня учениця. Мав її в матуральній клясі суботньої Школи Українознавства, в якій я викладав предмет історії та географії. Що більше, я знайомий з її мамою ще з 1945 року, як ми були одноклясниками в ґімназіі, в таборі біженців, в баварському містечку Травнштайн. Сьогодні Ліда прийшла сюди з своїми діточками: восьмилітньою Андреєю та одинадцятилітнім Христіяном. Якось видалося дивним побачити Ліду мамою з двома діточками. У голові почали кружляти дивні думки. Спочатку почало здаватися, що ми, як спільнота, ніби розсипані, розплилися, розгубилися у морі нашого оточення. Але швидко я почав усвідомлювати собі, що воно не так. Може час причинився до того, що у нас створилася нова заангажованість, нові знайомства, нові стосунки, але ми надальше залишилися спільнотою. Доказом може послужити те, що я зустрінув багато давньо-знайомих облич. І те, що в нас не зникло “Щось”, що нас в’яже докупи, що нас єдає, робить нас спільнотою.
Хотілося мати ще більше зустрічей з діточками, однак площа заповнилася людьми й ставало невигідно ходити поміж рядами кошиків. Та й наближався початок відправи. У повороті до свого місця, я зустрінув п. Тараса Василика. Ми привіталися, перекинулися кількома словами. Побажали собі всього найкращого. Знаючи, що я писатиму про сьогоднішне дійство, він попросив передати сердечні вітання від УГО “Помаранчева Хвиля” для всіх членів організації та й цілої української громади в Чикаґо. Бажав всім кріпкого здоров’я, наснаги і сподівань на краще, нам тут і нашим рідним на Батьківщині.
О 4-ій годині почалася відправа, що попередує свяченню паски. В ній приймали участь парох о. Архимандрит Іван Кротець, отці парафії свв. Володимира й Ольги: о. Олег Кривокульський та о. Ігор Кошик. Також приймали участь в святковому дійстві о. Василь Петрів, що на тимчасовому гостинному перебуванні в парафії й парох катедри св. Отця Миколая о. ректор Богдан Налисник.
Під час відправи промовив до присутніх о. Кротець. Він привітав всіх і через присутніх привітав тих, що не могли тут бути та приймати участь у величних святкуваннях Христового Воскресіння. У своєму слові отець пригадав присутнім опис про Христове Воскресіння, яке так гарно передав у Святому письмі Євангелист Матей, додаючи, що “після Великого посту й духовної підготовки, ми сьогодні дочекатися саме цього великого празника.” Згадав отець також чорнобильську трагедію, яка точно тому 22 роки навістила була Україну, і торкнувся сьогодення України. Він говорив: “Хочемо вірити, що так, як Україна виходить з наслідків цієї катастрофи, так і Україна, як держава, вийде з проблем політичних, економічних й інших і стане на рівні із іншими народами Європи і свту.”
Від імені українського уряду, а зокрема від Президента Віктора Ющенка, передав сердечні вітання присутнім генеральний консул України в Чикаґо Василь Корзаченко. Він говорив про те, що сьогодні кожний з нас чує звук великодніх дзвонів в українських церквах по цілому світі, від далекої Нової Зеляндії і закінчуючи Америкою, який збирає нас всіх разом, щоб цілою українською родиною відзначити це величаве свято - Воскресіння Господнє. “У цей радісний день ми всі повертаємося у наших думках в Україну, до наших рідних - наших матерів, батьків, братів та сестер, дідусів, бабусь, які залишились там, щоб разом в єдиному дусі об’єднатися в цей свтковий день.” Консул закликав, щоб, сідаючи за стіл, ми згадували наших померлих родичів, чорнобильську трагедію, страшний голодомор 1932-33 років, щоб згадали всіх тих, які будували українську націю, просячи їхні душі, щоб надали нам сили і енергії кріпити наші родини, працювати в наших громадах і причинитися до розбудови нашої незалежної України.
Після зворушливих слів отця пароха і генерального консула відбулося свячення паски. У піднесеному настрої люд співав гимн перемоги “Христос Воскрес із мертвих, смертію смерть подолав і тим, що в гробах життя дарував”. “І нам дарував життя вічне!”
Під кінець, хочу повернутися до питання, яке ставив на початку: Чи прийдемо так масово на свячення паски в наступному році, і в роках після? Майбутності не знаємо. Але на коли кожного року будемо приводити наших діточок і заохочувати їх до участи у великоніх святкуваннях, і всіх інших церковних та громадських заходах, то можна сподіватися, що збережемо процес нашої суспільної стійкости і затримаємо її тяглість. А це вже залежатиме від кожного з нас.
Парафія свв. Володимира й Ольги в цьому році відзначає 40-річчя свого існування. Пригадаймо. Ті, що тому 40 років були діточками, сьогодні прийшли на свячення паски у статусі батьків вже із своїми діточками. Хтось про це подбав, щоб так було. То ж треба буде подбати сьогоднішньому поколінню, щоб ті діточки, з якими я сьогодні ромовляв, як вони стануть батьками, вони в майбутньому продовжували приводили своїх діточок, на наші різні дійства. Діймо і працюймо так, щоб ми виконали цей наш обов’язок!
• http://www.ukrslovo.net/news/1833.html
