надрукувати

Церква і мас-медіа: союзники чи суперники?

Редакція РІСУ не практикує давати свою оцінку певним подіям і процесам, але є випадки, коли ми хотіли би висловити свою думку.

Викладені тут погляди не обов'язково повинні поділяти всі члени редакції.

06.05.2008, [18:27] // Редакційна шпальта //

Мар’яна КАРАПІНКА, магістр соціальної комунікації, ліценціат богослов’я (спеціалізація медіа етика), спеціально для РІСУ

Церква отримала один з найкращих уроків про вплив мас-медіа в Боготі (Колумбія) під час візиту Івана Павла ІІ. На одній з зустрічей Святіший Отець запитав маленького хлопчика, чи знає той його. «Звичайно, - впевнено відповів малий. – Ти – Папа, такий самий, якого я бачив по телевізору». Цей факт унаочнив силу мас-медіа в сучасному світі - Церква отримала потужний засіб євангелізації. Проте, довелося зробити ще один висновок, який не є однозначно позитивним – у світі медіа релігійні лідери змушені діяти в визначених рамках та приймати медійні правила гри, і отримуючи більший доступ до вірних, частково втрачають свою особливість і релігійні події стають контентом для ЗМІ.

Канадський філософ та медіа-гуру Маршал Маклюен стверджував, що сучасні медіа перетворюють світ у глобальне село. Ми стаємо свідками здійснення цього прогнозу - новини поширюються з блискавичною швидкістю: те, що сталося в одному кутку світу, стає відомим у всьому світі за лічені хвилини. Швидкість поширення інформації стає для Церкви одночасно благословенням та викликом. У п’ятому столітті вірменські делегати запізнилися на Халкедонський собор і протягом віків вважатися монофізитами, хоча на догматичному рівні явних проблем не було. Напевно камери, електронна пошта, полемічні публікації у щоденній пресі, а також телефони, факси і Google полегшили б працю соборових отців.

У сучасному світі існування Церков не можливе поза медійним контекстом, а світові релігії є визнаними ньюсмейкерами для медіа, адже аудиторія цікавиться релігійними подіями. Розуміючи потребу в одне одному, Церква і ЗМІ, однак часто вступають в суперництво та взаємні звинувачення, бо бажають трактувати одне одного як засіб для своєї діяльності: Церква вбачає в засобах масової інформації рупор для євангелізації, забуваючи, що мас-медіа у свою чергу, виконуючи місію інформувати та розважати, зводять релігійні події та послання до контенту, який трактується як і уся інша інформація. В результаті маємо телесюжети про релігійних діячів створені у тому ж дусі, що і про зірок поп-музики та скандальні повідомлення з церковної сфери і звинувачення ЗМІ у профанації з боку Церков.

Таким чином Церква формує дві абсолютно протилежні думки щодо медіа: «Це Боже творіння – використовуймо або ж – це діло чорта – засуджуймо!». Тобто ми можемо спостерігати боротьбу між «поклонінням медіа» - вірою в те, що правильне використання ЗМІ може розв’язати багато церковних та соціальних проблем, та «технофобією», що вбачає у розвитку медіа кінець людської цивілізації. Чи можна знайти баланс між цим сліпим негативізмом і наївним позитивізмом? Напевне він полягає у знанні того, як працюють засоби масової інформації і як саме вони впливають на діяльність церкви.

Звичайно, що завдяки ЗМІ голос Церкви можуть почути більше людей, проте таким чином голос Церкви стає один з безлічі голосів у морі інформації, і в результаті Церква опиняється на конкурентному ринку комунікацій, в якому мусить боротися за увагу аудиторії – своїх вірних.

Церква умовно поділяє вплив ЗМІ на «етичний» та «онтологічний».

До етики, звичайно звертаються частіше, бо тут легше можна розрізнити позитив та негатив. Наприклад ЗМІ грають важливу роль у єднанні світової спільноти та соціалізації, адже вони дають можливість співпереживати події, брати участь у досвіді усього людства – медіа роблять землетрус чи цунамі, що відбулися десь далеко, нашим досвідом і ми вчимося співчувати і хтось далекий може стати ближнім. Також медіа стають інструментом прогресу – дозволяють швидкому переданню знань та інформації. Це дає нам підстави говорити про медіа вплив дуже позитивно. Проте, одночасно ЗМІ є інструментом глобалізації у тому негативному сенсі, коли медійно слабші культури програють і ми маємо засилля уніфікованої культури, а також медіа розвивають культ споживацтва. І хоча в етичному полі також не легко робити однозначні висновки, проте з певною обережністю Церква може давати позитивні чи негативні оцінки.

Коли ж звертаємося до так званого «онтологічного» виміру, тут зробити висновок не так вже легко. Адже при детальному аналізі медіа-теорії виявляється, що ЗМІ виконують роль ритуалу, інтегруючого фактору та формують цінності, а отже беруть на себе функції, які традиційно виконувала Церква. І це найбільший виклик медіа, адже таким чином вони стають функціональними релігіями. Це часто виражається в напівжартівливих, напівсердитих зауваженнях про те, що у сучасному світі телевізор замінив вівтар, які є спрощеним поясненням виклику, який тепер стоїть перед Церквою – достукатися до втомлених інформацією та медіа-розвагою вірних. Таким чином ЗМІ вимагають від Церкви не лише змінити комунікаційні практики, але також стиль пасторальної праці, лідерства, і навіть способу богословствування. Коли Церква долучається до сучасних комунікаційних технологій, то розуміє, що це не лише частина її місії та євангелізації, а також пошук нової ідентичності, в світі, де панують ЗМІ. Проте варто пам’ятати, що медіа самі існують в переплетених суспільних обставинах – певною мірою вони їх формують, а певною — відображають. Часто представники Церков надто багато уваги приділяють негативному впливу ЗМІ, але роль релігії полягає в тому, щоб формувати здорове соціальне і моральне підґрунтя для існування суспільства, яке контролюватиме медіа та запобігатиме маніпуляціям.

Як висновок хочеться зазначити, що сучасні мас-медіа є передусім частиною культури, яка має величезний вплив на релігійну уяву – ЗМІ зараз є основним оповідачем, які наповнюють наше життя образами та символами, за допомогою яких ми виражаємо власний досвід, у тому числі релігійний. Може це і надто спрощено, та до певної міри наша віра стає вірою медійною – це найкраще виявляють діти, які впізнають Ісуса не по іконах, а як героя фільмів чи мультиків. Важко однозначно оцінити цю ситуацію, проте місія Церкви не лише давати оцінку, а – і це напевно найголовніше – запевнити вірних, що вони є співтворцями культури, у тому числі культури засобів масової інформації, а тому не є сліпими чи безсильними жертвами маніпуляції медіа чи просто користаються ними як інструментами, а справді є відповідальними співтворцями.