надрукувати

Без бажання сваритися, але твердо обстоюючи правду

Редакція РІСУ не практикує давати свою оцінку певним подіям і процесам, але є випадки, коли ми хотіли би висловити свою думку.

Викладені тут погляди не обов'язково повинні поділяти всі члени редакції.

03.03.2008, [16:29] // Редакційна шпальта // Тарас Антошевський

Існує думка, що погана реклама — це коли про тебе не говорять взагалі, а коли говорять — це вже добре, і тут вже не надто важливо що саме. Редакція РІСУ вже давно звикла до обливання брудом з боку різних маргінальних груп і поодиноких «майстрів пера». Часто це для нас є просто чудовою рекламою, перефразовуючи відому думку: скажи хто твій ворог і я скажу, хто ти сам.

Коли щось пишеш, то переважно хочеш, щоби це прочитали. Так є з одним від недавно «відомим» в релігійному середовищі України журналістом. Також цей чоловік «прославився» тим, що любить підтасовувати факти, організації, осіб та їх погляди так, як йому вигідно, як йому потрібно для статей.

Вже перші його публікації на релігієзнавчу тематику викликали живий інтерес у науковців, представників релігійних організацій, просто віруючих, особливо тих, проти яких він писав. Саме хочу наголосити — проти яких.

Це цікавий жанр сучасної журналістики – писати проти когось, а не про когось/щось. Переважно, я так вважаю, це роблять за гроші або з ненависті. Подекуди автор вважає себе месією з правом відкривати Америку. Але у будь-якому випадку це має негативні наслідки. Бо коли пишеш «проти», то не мається на меті писати правду. А подібно як для лікаря закон «не нашкодь», так і в журналіста мало би бути золоте правило: шукати і говорити правду.

Отже, ближче до суті. В черговій серії т.зв. релігієзнавчих матеріалів газета «Дело» за 29 лютого 2008 року опублікувала три статті, в одній з яких автор — Владислав Павлов — дає свою характеристику РІСУ і мені особисто. Відразу зауважу, що автор не звертався ніколи до мене за коментарями, тому не може мати жодного поняття про мої погляди. Йому, очевидно, цього не потрібно. Він вдався до того, що РІСУ і мені приписує те, що сам вважає за доцільне. В результаті створюється суб’єктивний погляд на нашу працю. У країнах з розвинутою системою правової свідомості я би мав подаватися до суду про захист особистої та ділової репутації. Але я не звик судитися і упереджено ставлюся до вітчизняної судової системи. Як кажуть, надивився і начитався. Можливо я не правий, але цього робити не збираюся.

В. Павлов доволі високо оцінює РІСУ, називаючи нас «одним из основных «церковных» интернет-порталов страны» (тут і надалі мовою оригіналу. — Т.А.). Чомусь він вважає, що РІСУ лише формально (!) є проектом Українського Католицького Університету. Не знаю, звідки такі дані, бо ми не формально, а цілком і повністю фактично є проектом УКУ, хоча й не висловлюємо позиції УКУ. А далі він, посилаючись на анонімних (!) експертів, робить заяву, що «на самом деле РИСУ контролируется либеральным крылом украинских греко-католиков, которое связано с протестантскими и харизматическими церквями». Почну з кінця — харизмати і є протестантами, а тут він сам себе заперечує, бо в попередніх статтях він харизматів називав сектою, а не церквою. Що це за ліберальне крило — В. Павлов детальніше говорить в іншій статті у цьому ж номері:

«Украинская грекокатолическая церковь делится на два крыла — консервативные грекокатолики, к которым относится и глава этой украинской церкви Любомир Гузар, и либеральные, то есть обновленные грекокатолики. Последние, для того чтобы лучше приспособиться в современном мире, используют различные нечестные по христианским стандартам приемы. Либералы были замечены в использовании своего медиаресурса для дестабилизации обстановки в религиозном обществе. Эксперты «ДЕЛА» оценили такие провокации как намеренные ходы, ведь либеральные грекокатолики видят для себя прямую выгоду — люди разочаруются во всех и вспомнят о грекокатолических храмах».

Читаючи це все, так і хочеться вигукнути: «Це ж треба таке придумати!»… Можна припустити, що згаданий тут ліберальний медіа-ресурс і є РІСУ. Тільки ось чого автор не знає (виглядає, що в релігійному житті України автор взагалі мало знається), що УКУ, а, відповідно, і РІСУ, ніколи не було в якійсь опозиції щодо Патріарха Любомира, якраз навпаки.

В традиційному для себе дусі поверховості В. Павлов не називає ніяких імен лідерів цього т.зв. ліберального крила (нам дуже цікаво, хто ж нас контролює, під ким ходимо!). Можливо йому цього не сказали його анонімні експерти, а може він у шпигунському дусі не називає — «я знаю, а ви собі думайте».

Чомусь також В. Павлов вирішив, що я є членом Української асоціації релігійної свободи. Прийдеться туди вступити, щоби хтось не забріхувався. Хоча досі цього не збирався робити, бо не бачу у цьому сенсу.

Далі він робить заяву, що «РИСУ была замечена в некоторой предвзятости размещения материалов. К примеру, ответ журналиста «ДЕЛА» на лживые обвинения в истерии со стороны «Новомедиа» был напечатан в сокращенном виде. Также статьи «ДЕЛА», обличающие истинное лицо нетрадиционных религиозных организаций, не публикуются в общем дайджесте портала, а помещаются в малозаметном разделе «Религиоведческие студии»». І тут хочеться крикнути: ось воно що — хлопця образили, не розмістили його матеріали на титульному місці! І вся наша «предвзятость» фактично до цього зводиться, бо інших фактів автор не наводить.

До таких звинувачень нам не привикати. РІСУ звинувачували з УПЦ КП, що ми піаримо УПЦ (МП) і навпаки (в одній статті нас зарахували до мас-медій УПЦ КП), на нас часто ображені у прес-службі УАПЦ, що ми говоримо про УПЦ КП і УПЦ (МП), а не про них. Православні нас вважають прокатолицькими, а католики ображаються, що ми найбільше говоримо про православних. Протестанти нерідко ображаються (особливо молоді), що ми про них не пишемо, лише про т.зв. традиційних, а В. Павлов вважає, що ми пов’язані з протестантами і навіть харизматами. Наразі на нас не жалілися юдеї, мусульмани, буддисти та представники інших релігій, скоріше навпаки. Таким чином, ми всім не догоджаємо, що і не збираємося робити — бо нам не про це йдеться. І якщо ми ставимо певні матеріали до певних розділів, то вважаємо, що там їм і місце відповідно за тематикою і змістом. І якщо ми не ставимо певних матеріалів повністю, то можливо ми їх просто і не мали в повному форматі і вчасно. (В.Павлов НІКОЛИ не надсилав до РІСУ жодного свого матеріалу, в тому числі і відповідь „Новомедіа”).

На цьому аналіз РІСУ в своїй статті Владислав Павлов завершив, а продовжив розмову про Асоціацію «Новомедіа». Я не уповноважений виступати від їх імені, тому не буду. Зазначу лише, що я є членом цієї асоціації, а РІСУ співпрацює з нею, як, зрештою, і з іншими об’єднаннями, якщо це є в наших інтересах. І це не означає, що ми мусимо у всьому погоджуватися чи то з керівництвом «Новомедіа», чи з іншими нашими партнерами. Не знаю також його джерел, але вперше чую про таку річ: «после разоблачительных публикаций «ДЕЛА» руководство ассоциации собрало подконтрольных ей журналистов с указанием «мочить» неугодных». Зрештою, може ми просто не є «підконтрольними» керівництву асоціації. Більше того, на форумі «Новомедіа» нам серйозно дісталося саме за те, що ми опублікували в себе статті В. Павлова, таким чином сприяли їх «піару». І нам доводилося неодноразово пояснювати, що ми подаємо різні думки, навіть якщо з ними не погоджуємося. Отож нам мав би автор дякувати, бо це він читає РІСУ поверхнево (це в нього стиль напевно такий, молодіжно-поверхневий), а переважно люди читають набагато уважніше.

Ось так хотів коротко, а вийшло як завжди. Підсумовуючи, зазначу, що нам у будь-якому випадку приємно, що Владислав Павлов не оминув увагою наш веб-ресурс. Також хочу згадати ще одну народну мудрість: собаки гавкають, а караван іде. Ось і тут так виходить: не дивлячись на ці павлівські публікації, релігійне життя в Україні іде своїм плином. Люди народжуються, долучаються до Церкви, живуть, народжують дітей, виховують їх, прилучають їх до Бога і вмирають, щоби жити вічно. І не зашкодять їм ніякі писаки, хіба трохи кільком нерви можуть зіпсувати. Більше того, я впевнений, що і на В. Павлова в Бога є свій план. А може його публікації дозволять багатьом стати кращими віруючими людьми, згуртуватися перед злом і активніше здійснювати свою місію-покликання? То може скажемо: дякуємо товаришу Владиславу Павлову за його труд?!

П.С. Товаришу Владиславе, якби Ви хоч трошки мене знали, то ніяк би не зарахували мене до лібералів, скоріше до консерваторів. :)

З Богом!
Тарас Антошевський, директор РІСУ