Що таке "російська ідея"?
Ігор ЧУБАЙС. - "День", 28 травня 2010 року
У ѓрунтовній статті «Що таке «російська ідея»?» постійний автор «Дня», відомий російський вчений та громадський діяч, доктор філософських наук Ігор Чубайс розглядає загальні питання національної пам’яті та національної ідентичності, вплив самосвідомості нації на конкретний перебіг епохальних історичних подій. Хоч у статті І. Чубайса йдеться про особливості саме російської національної ідеї, все ж не варто думати, що ці проблеми не стосуються українського читача, — адже проблеми нашого «вічного сусіда» не оминають і нас, а, крім того, предметом розгляду автора є сутнісні ознаки будь-якої національної свідомості взагалі. Історія свідчить, що проблеми, порушені І. Чубайсом, є аж ніяк не абстрактно-теоретичними, як може здатися на перший погляд, а, навпаки, стосуються кожного.
Найважливіші складові, що формують російську національну самосвідомість — наші культура й мистецтво, система освіти, соціальна наука, наші ЗМІ. Про соціальну науку можна сказати зовсім коротко — її немає. Немає тому, що ми дотепер не осмислили, що ж сталося з Росією у ХХ столітті й куди ми йдемо тепер, у столітті ХХI. Десятки окремих, незалежних дослідників у нас працюють, але їхні голоси залишаються самотніми, вони не породжують нові наукові школи. Навіть О.І.Солженіцин не сформував новий науковий напрямок. У нього не з’явилися учні та продовжувачі, його роботи існують як індивідуальний особистий внесок у науку про Росію — росієзнавство.
Тим більше результати, отримані звичайними, назвемо їх несистемними дослідниками (системні взагалі не створюють, а відтворюють), як правило, не накопичуються й не засвоюються іншими авторами. Тому в кожній новій роботі попередні результати доводиться відтворювати заново...
ЧАСТИНА 1. ПРО РОСІЙСЬКУ ІДЕЮ ТА ЇЇ КРИЗУ
Якщо трохи пофілософствувати
(Введення в тему)
А як улаштовані штучні утворення, чому діють і зберігаються системи, створені людьми, чому живуть і зберігають себе народи, держави, цивілізації? Чи можуть вони розпадатися, зникати, трансформуватися? Поки зберігаються закони й цінності, на яких вони побудовані, зберігаються й самі штучні системи. Якщо закони чомусь або припиняють дію, або, що ще болючіше, змінюються або зникають «творці», які породжували й фундирували чинні закони, тоді й сама штучна система неминуче розпадається, зникає або переходить у якийсь інший стан.
Із сказаного випливає висновок — будь-яка штучна система існує за своїми власними закономірностями й правилами. Дитина, яка збирає з деталей дитячого конструктора модель лінкора, має діяти не довільно, а в строгій відповідності до схеми-інструкції, інакше ніякий лінкор їй не зібрати. Але й набагато складніші штучні утворення — країни, культури, нації — існують відповідно до своїх внутрішніх правил, які зазвичай мало хто помічає. Існування цих специфічних законів і цінностей починають усвідомлювати лише тоді, коли відбувається збій, коли вони перестають працювати.
1.1 ЩО ТАКЕ НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ, ЩО ТАКЕ ІДЕНТИЧНІСТЬ
Якщо кожна окрема країна не зливається з іншими й відрізняється від інших, то так відбувається тому, що існують її власні — зовсім не виняткові, як дехто полюбляє фальсифікувати, але й не загальнолюдські — цінності-правила. Отже, є специфічні цінності й у Росії. І вони дійсно існують, або, скажемо акуратніше, існували. Саме ці правила ще в ХІХ столітті Федір Михайлович Достоєвський першим назвав «російською ідеєю».
Російську, або як тепер часто кажуть, національну ідею (це для нас вузлове поняття) необхідно визначити, і я ось-ось це зроблю. Тільки спочатку поясню — не чим вона є, а — це не менш важливо — чим вона не є. Багато хто вважає, що під «російською ідеєю» слід розуміти суто етнічну, вузьку російськонаціональну ідею. Це неправильно. Слово «національний» має в нашій мові двояке значення — це подібність за кров’ю, збереження дітьми етнічності своїх батьків. Але є й друге значення — набагато ширше — коли ми говоримо «національна безпека», «національна збірна» або «національний проект», йдеться про загальнонаціональну, загальноросійську безпеку, збірну і проект. Також і під «російською ідеєю» розуміється «загальноросійська, загальнонаціональна ідея».
Інша особливість націдеї полягає в тому, що її, як і закони природи, не можна вигадати, але можна виявити. Закони фізики не створені самими фізиками, вони лише ними відкриті. Ми розуміємо, що Архімед не створив, але виявив закон, названий на його честь. «Тіло, занурене в рідину, втрачало у вазі...» і до того, що як виштовхувальна сила була помічена й обчислена вченим із Сіракуз. Національна ідея розчинена у всій тканині національної культури, у соціальних стосунках і традиціях будь-якого народу. Тому не можна винайти її на політичній кухні й укинути в суспільство, як це в нас неодноразово робили високопосадові держкерівники. Її «обчислює» і виявляє соціальна наука з породжуваних і збережених суспільством культурно-духовних носіїв.
Перейдемо до дефініції. Національна ідея (далі ми будемо говорити про російську ідею) — це сукупність граничних (тобто не виведених з інших підстав), глибинних норм і правил, які характерні для даного суспільства і відрізняють його від інших суспільств;
— це норми й правила, що існують об’єктивно (незалежно від того, чи усвідомлені вони кожною окремою людиною), що тривалий час передаються з покоління в покоління;
— це такі норми, на яких вибудовуються інші норми й правила даного суспільства.
Знання національної ідеї дозволяє адекватно зрозуміти історію даного народу й держави й ефективно прогнозувати майбутнє. Справедливим є і зворотне — нерозуміння націдеї тієї або іншої країни не дозволяє вибудувати концепцію минулого й унеможливлює вибудовування адекватного стратегічного прогнозу. Відсутність націдеї або її деградація веде до руйнування країни.
І ще: нав’язування штучної, псевдонацідеї породжує наростаючу соціальну кризу. Нав’язування протиприродної націдеї призводить до її краху або до краху держави, якій вона нав’язується, або до краху й ідеї, й держави.
Тепер слід пояснити, що концепт, словосполучення «національна ідея» — це особливість російської гуманітарної традиції. У США, ФРН або Великій Британії не говорять про англійську, німецьку або американську ідею, але та сама проблема описується тут через термін «ідентичність». Ця категорія близька до націдеї, але все ж таки їй не тотожна. Визначимо й це важливе поняття.
Соціальна ідентичність — це сукупність властивостей, якостей, характеристик об’єкта або системи, які вони зберігають протягом усього свого існування. Втрата значної частини таких характеристик або поява принципово нових характеристик й якостей веде до зміни ідентичності. Якщо в різних системах вирішальна кількість властивостей та якостей збігається, можна говорити, що вони ідентичні одна одній.
Співвідношення націдеї та ідентичності нагадує співвідношення задуму, проекту, ескізу об’єкта й самого виниклого об’єкта; можна сказати, що націдея — це ніби ген організму, а виниклий організм можна порівняти із самою ідентичністю.
1.2. РОСІЙСЬКА ІДЕЯ ТА ЇЇ КРИЗА
Характерно, що термін «російська ідея» народився з-під пера Ф.М. Достоєвського у 1862 році, через рік після скасування кріпосного права, коли Росія почала замислюватися про нові принципи свого існування. Вслід за ним про «російську ідею» майже сто років писали найвидатніші мислителі — В.Соловйов, брати Трубецькі, І.Ільїн, М.Бердяєв. Щоправда, після Жовтневого держперевороту робити це можна було вже тільки за кордоном.
Чому ж про «російську ідею» ніхто не писав ані в ХІІ, ні в ХV, ні в ХVIII столітті, але всі дружно заговорили про неї з кінця ХІХ століття? Справа в тому, що цей період став часом її кризи, що виявилася найглибшою в історії нашої цивілізації. (Адже й сенс життя, як запевняють екзистенціалісти, людина усвідомлює на межі її втрати.) Подивимося, як і в чому виявилася криза.
Остання третина ХІХ століття — період виникнення в Росії, вперше в її історії, атеїзму, а разом із ним бомбизму й тероризму. Людині, далекій від історії країни й церкви, такий зв’язок видається дивним. Взагалі, якщо в кишені немає грошей, будь-хто розуміє — справи кепські, повечеряти не вдасться. А ось Бог — це ж надто висока абстракція, його існування або відсутність навряд чи впливає на звичайне, повсякденне життя. Але насправді такий висновок — результат поверхового розгляду проблеми.
Поясню, чому я це стверджую. Для щиро віруючого Бог — це вище, нескінченне, нічим не обмежене начало. І через перераховані характеристики правила соціального життя в історичній Росії, а вона століттями існувала як держава-церква, абсолютно надійно скріплювалися Біблією та вірою. (Поясню, що я розглядаю цікаву нам проблему не з позиції віруючого і не з позиції невіруючого, але з погляду нейтрального соціального спостерігача.) Чому слід було підтримувати моральні норми — та тому, що в Біблії сказано — шануй батька, шануй матір. Чому нерушимі норми права? — Правильно, тому що в заповідях написано: не лжесвідчи, не вкради, не вбивай. А як ставитися до влади, до імператора — у православній Росії, звісно ж, як до помазаника Божого. Додам, що богопомазаність накладала величезну відповідальність на підданих, але насамперед — на самого імператора.
А якщо існування Бога ставиться під питання, понад те, для деяких і питання немає, а є негативна відповідь — тоді всі норми й правила втрачають свої основи. Причому основи не у вигляді якоїсь масивної колоди або бетонної основи, хай міцної, але у принципі обмеженої, котру можна демонтувати або зруйнувати. Основа у вигляді релігійної віри — абсолютно надійна, незламна, безмежна (звісно, допоки віра зберігається). Але щойно віра уходить — і імператор стає ніким, тому пліч-о-пліч з атеїстами приходять нігілісти й терористи.
Отже, перша сторона російської ідентифікаційної кризи полягала в тому, що віковічні норми й правила втрачали свою основу, для багатьох вони немов повисали в повітрі. Ці правила, якщо й залишалися у свідомості людей, то не у вигляді категоричного імперативу, а як традиції й звички.
1.3. ЩО ЩЕ МІСТИЛА В СОБІ РОСІЙСЬКА ІДЕЯ. ЗНОВУ ПРО КРИЗУ
Відповімо на запитання: що саме скріплював, чому був основою божественно-православний фундамент, яка конструкція, яка саме система цінностей і норм становила «російську ідею»? Тобто, крім загальнолюдських засад — моралі, права тощо, що ще специфічно російське фундирувало православ’я? Для відповіді на це запитання автор зробив свого часу чотири взаємодоповнюючі дослідження: філософськи проаналізував всю російську історію — з VIII століття до наших днів, за допомогою контент-аналізу розглянув 1100 російських прислів’їв зі збірника В.І.Даля, на підставі вивчення російської поезії ХІХ століття вибудував семантичне поле слова «Росія», й, нарешті, вивчив усі вислови російських мислителів про «російську ідею». Результатом роботи стало виявлення трьох основ — Бог, збирання земель та общинний колективізм, вони й становлять «російську ідею».
Про кризу віри я вже написав. Додам, що й дві інші ключові цінності й у той самий період — кінець ХІХ — початок ХХ століття — потрапили в «смугу турбулентності». Збирання земель у ХІV столітті розпочав Іван Калита. Перетворюючи Москву на стольне місто, він став розширювати своє князівство й надав розвитку держави такий стратегічний імпульс, який діяв п’ять століть. Однак до кінця ХІХ століття стратегія кількісного зростання себе вичерпала. Російські дипломати в повідомленнях до Петербурга писали про безперспективність нових територіальних приєднань. Російський генштаб у 1903 році прийняв резолюцію про остаточність кордонів.
З кінця ХІХ століття країна переходить від стратегії кількісного зростання до філософії облаштування та якісного розвитку. Починається бурхливий народногосподарський підйом, Росія стає країною першого в Євразії економічного чуда, з 1890-го по 1916-й середньорічні темпи розвитку економіки в нас — найвищі у світі. Аналітики прогнозують вихід Імперії на перше місце у світі за рівнем ВВП до 1930 року.
Що ж стосується общинного устрою, що зберігався багато століть, то й він на зламі століть перетворюється на гальмо розвитку. Росія традиційно входила до зони ризикованого землекористування. Для виживання в умовах досить суворого клімату потрібно було підстрахування й ним стала опора на культивовані громадою колективізм і взаємопідтримку. На Русі сільські жителі об’єднувалися й жили миром. Але з кінця ХІХ століття швидко зростає енергооснащеність сільської праці, з’являється якісно нова техніка, у рази збільшуються обсяги застосовуваних добрив... Зрештою одні працюють ще енергійніше, виробляють товарну продукцію на продаж, їхні доходи зростають. Інші починають байдикувати, знаючи — у разі чого, сусіди й так прийдуть на допомогу. Громада розшаровується. Запропонована й розпочата 1906 року П.О.Столипіним аграрна реформа, розселення із громади на сімейні хутори, перехід до фермерського господарства вирішували й цю найскладнішу соціальну проблему. Росія знаходила свою модель виходу із глибинної кризи.
1.4. ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ — ЧАС МОДЕРНІЗАЦІЇ Й НОВИХ ПРОБЛЕМ
Опис процесів, що відбувалися на початку століття, необхідно доповнити новими важливими сюжетами, породженими зміною місця й ролі церкви. Одночасно з переходом від кількісного до якісного розвитку, паралельно із загостренням і поступовим вирішенням земельного питання, в імперії позначилися ще дві проблеми. Російські люди на повний голос заговорили про бажання мати політичні права й свободи, починалося активне політичне життя. У релігійній державі соціальні відносини регулюються церквою або від імені церкви. Але коли починається секуляризація, коли частина соціального простору, що був зайнятий православ’ям, переходить до громадянського суспільства, постає питання про політичні права.
Такий поворот був новим і несподіваним в історії Росії. До початку ХХ століття вічові традиції виявилися напівзабутими, а виборів до земств та деяких інших структур було недостатньо. Соціальна напруженість, що виникла, вилилася в Першу російську революцію. Врешті —решт країна отримала Основний закон і скасування цензури, влаштованої за прусською подобою. Відбувся перехід від самодержавства до думської монархії, до громадського життя легально долучився десяток молодих політичних партій.
Інша серйозна проблема, породжена релігійною кризою, — проблема національна. «Немає в Бога ні елліна, ні іудея», у релігійному суспільстві етнічні розбіжності мають не друго-, а десятирядний характер. Але секуляризація християнського світу привела до усвідомлення народами імперії міжнаціональних розбіжностей, національна самосвідомість вперше почала переважати над релігійною, потенціал міжетнічних конфліктів наростав...
На тлі позначених проблем, частина з яких Росія успішно вирішувала (земельні й політичні права), а вирішення інших (релігійних і національних), — лише шукала або намацувала, у суспільстві сформувалося два підходи до їхнього подолання. Усвідомлюючи, що стара система правил починає рухатися й розхитується, радикали пропонували її добити й революційно відкинути. Їм опонували реформатори, які пропонували шлях модернізації. «Вам потрібні великі потрясіння, — говорив Петро Аркадійович Столипін, звертаючись до опонентів-революціонерів, — а нам потрібна Велика Росія. Дайте мені 20 років без війн і революцій і я перетворю країну». Але у 1911 році Столипіна вбили.
Ще за три роки почалася Перша світова. Німці з часів Бісмарка розуміли, що одночасне ведення бойових дій на Заході і на Сході для них є згубним. Через кілька місяців після початку війни зрадники-революціонери знайшли фінансових заступників у Берліні. З 1915 по 1917 роки німецька скарбниця виплатила Парвусу і Леніну 60 мільйонів дойчмарок (за нинішніми цінами це близько півмільярда доларів). До кінця Першої світової деструктивні революційні політики, які активно й зовсім вільно діяли в Росії, узяли гору над реформаторами.
1.5. ЖОВТЕНЬ 1917-го, РОСІЯ — РОЗДІЛЕНА В ЧАСІ КРАЇНА
Більшовицький переворот жовтня 1917 року розірвав історію держави. Замість історичної Росії — Російської імперії — було створено принципово інше утворення — Радянська Росія, що стала незабаром Радянським Союзом. Про розрив, здається, першим повідомив світові російський поет і мислитель Василь Розанов. В «Апокаліпсисі нашого часу» він писав: «Із брязкотом, скрипом, вереском опускається над Російською Історією залізна завіса». Сьогодні, після 90 років терору й неправди, далеко не всі усвідомлюють, що ж це за розрив, хоча навіть школяр розуміє — ФРН і Третій Рейх — держави різні. Як то кажуть, у чужому оці... З боку видніше, ніж зблизька. Тому основну тезу — про розділення — я постараюся коротко розкрити й обгрунтувати.
Постжовтневий розрив — це розрив на рівні держустрою та держсимволіки. Думська монархія перетворилася на «радянську республіку», на «державу робітників і селян», а ще точніше — на диктатуру над пролетаріатом. Радянська Росія затвердила новий герб, гімн, прапор. Замість колишніх силових структур з’явилися нові — міліція (жандармерія й поліція розпущені), РККА (замість російської армії) — докладніше про це пізніше,— утворена й зовсім невідома в історичній Росії організація під назвою ВЧК.
30 листопада 1917 року голова раднаркому видав декрет, яким скасовувалася дія всього корпусу російських законів, що формувався 1000 років. Відбувся правовий розрив. Замість колишньої моралі — шануй батька, шануй матір — пріоритетом оголошувалася відданість справі революції. На комуністичний іконостас потрапив Павлик Морозов, який уславився лише тим, що «в ім’я справи робітничого класу» зрадив власного батька.
Більшовики змінили соціальну структуру російського суспільства, вони скасували всі стани. Щоправда, замість проголошеної ідеї рівності, насправді той, хто був ніким, зовсім не став усім, а ті, хто був усім, перетворилися на ніщо. Натомість над країною піднісся новий правлячий клас, який пізніше отримав назву «номенклатура». Його існування в СРСР було держтаємницею, номенклатурники мали особливі права й особливі привілеї, список яких донині не опублікований.
Скасувавши стани, більшовики націоналізували всю власність, на словах оголосивши її народною, а фактично — взявши її під номенклатурний контроль. Повсякденним проявом розриву є, приміром, те, що в російських містах і селах є тисячі пам’ятників, безліч вулиць і площ, що мають імена героїв Великої Вітчизняної, але, на відміну від Парижа або Лондона, в Москві немає жодного топоніма, що зберігає пам’ять про Першу світову. Само за себе промовляє й «співвідношення масштабів святкування» ювілеїв двох війн.
Початок. Закінчення читайте в наступному випуску сторінки «Історія та Я»
