RISU / Релігійна свобода в Україні / Аналіз і коментарі / Реалії релігійної свободи в Україні: факти 2006 року:

Реалії релігійної свободи в Україні: факти 2006 року

03.02.2007, [19:56] // Експертна оцінка //

Максим ВАСІН, магістр права, експерт з правових питань Інституту релігійної свободи, експерт проекту «Моніторинг релігійної свободи в Україні»

Протягом 2006 року мали місце факти порушення законодавства про свободу совісті та релігійні організації, які виражались як у порушеннях прав окремих громадян, так і у перешкоджанні або втручання у діяльність церков та релігійних організацій. У першу чергу наявність правопорушень у цій сфері пов’язана з відсутністю втілення принципу верховенства права у діяльності державних і місцевих органів влади та правоохоронних органів, які в тій чи іншій мері забезпечують та охороняють права та свободи громадян у сфері свободи совісті та віросповідання. По-друге, частіше такі порушення, як ображення релігійних почуттів громадян та розпалювання релігійної ворожнечі, відбуваються в умовах невігластва у питаннях релігійної свободи представників правоохоронних органів, місцевої влади та засобів масової інформації, які дозволяють собі діяти таким чином, що це не тільки не сприяє міжконфесійному миру та толерантному ставленню представників конфесій один до одного, але й ще більше загострює існуючі міжконфесійні конфлікти.

Порушення майнових прав та погіршення умов діяльності релігійних організацій

Не зважаючи на низку законодавчих ініціатив у Верховні Раді України протягом 2006 року, до теперішнього часу залишається не вирішеною проблема відновлення права релігійних організацій набувати землю у постійне користування. Невирішеність цього питання у Земельному кодексі України призводить до того, що церкви та релігійні організації фактично позбавлені можливості скористатись пільгою щодо звільнення від податку на землю, яка передбачена статтею 12 Закону України «Про плату за землю». Через це для багатьох громад на сьогодні дуже гостро стоїть питання сплати платежів за оренду земель, на яких розташовані храми та інші культові будівлі.

У цьому контексті можна також констатувати погіршення умов для діяльності релігійних організацій у зв’язку із внесенням Кабінетом Міністрів України змін до Додатку 2 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна (Постанова № 1846 від 27.12.2006 р.), які передбачають застосування зниженої орендної ставки для релігійних організацій лише у разі оренди будівель і приміщень державної власності площею не більше 50 кв. м (для порівняння: у 2005 році – не більше 200 кв. м).

Крім цього, у відповідь на численні звернення церков та Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій про відновлення пільги щодо звільнення операцій з імпорту богослужбової літератури та виробів культового призначення від податку на додану вартість (ПДВ) від Міністерства фінансів України та Державної податкової адміністрації України у грудні 2006 року надішли листи про неможливість таких змін з огляду на запроваджений у березні 2005 року мораторій на п’ять років на надання нових та розширення існуючих пільг з оподаткування ПДВ. Показовим є той факт, що з часу введення зазначеного мораторію чотирма законами було внесено зміни до статті 5 Закону про ПДВ, якими мораторій було порушено. Зокрема, два з цих законів були прийняті саме у грудні 2006 року в контексті бюджетного процесу. Враховуючи це, по відношенню до пропозицій церков вищеназваними державними органами буле засвідчене, м’яко кажучи, лицемірне відношення.

Не виключенням стала і реакція Уряду на звернення Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій від 24 листопада 2006 року щодо зміни тарифів на природний газ для релігійних організацій і встановлення їх на рівні як для населення. Адже релігійні організації, як об’єднання віруючих громадян, не можна відносити до комерційних структур під час формування тарифної політики, оскільки необхідно враховувати їх неприбутковий статус та великий обсяг соціальної роботи у суспільстві.

Дивним також є позиція держави по відношенню до релігійних організацій, коли у контексті багатьох дискусій щодо необхідності реституції колишнього релігійного майна, мають місце спроби відібрання у окремих конфесій наданих їм приміщень чи земельних ділянок. Прикладом цього є порушення Генеральною Прокуратурою України кримінальної справи по факту незаконного заволодіння приміщенням Канцелярії Всеукраїнського Союзу Об'єднань євангельських християн баптистів, а також принесення протесту заступником Генерального Прокурора України на рішення про виділення земельної ділянки у місті Києві для будівництва приміщення Головної канцелярії Всеукраїнського Союзу Церков християн віри євангельської-п’ятидесятників.

Подібні явища є симптоматичними і не можуть вважатися нормальною практикою у державі, яка будує партнерські відносини з церквами та релігійними організаціями і декларує дотримання принципів свободи совісті віросповідання.

Перешкоджання в реалізації права на мирні зібрання

У 2006 році було зафіксовано непоодинокі випадки порушення прав віруючих громадян на свободу мирних зібрань. Майже у всіх цих випадках це право було порушено з боку представників органів місцевого самоврядування, які всупереч статті 39 Конституції України, самовільно своїми рішеннями з різних мотивів забороняли проводити релігійні ходи, публічні збори віруючих, тощо. На справді виявлялося, що лояльні до тієї чи іншої конфесії чиновники у такий спосіб перешкоджали законній діяльності представникам інших релігійних спільнот.

В умовах бездіяльності прокуратури та органів внутрішніх справ, свавілля місцевих посадовців подекуди переходило неприпустимі межі, як от прийняття рішення Іванівською селищною радою Антрацитівського району Луганської області «заборонити всяку діяльність тоталітарних сект на території Іванівської селищної ради» (№ 5/12 від 22.08.2006 р.). Мотивом ухвалення такого рішення, як зазначено у самому тексті, було звернення Приходу Іванівського Свято-Троіцького Храму щодо недопущення проведення у селищі концерту християнської пісні місцевою громадою євангельської протестантської Церкви.

Відповіді про заборону проведення публічних релігійних заходів отримували релігійні громади у містах Донецьку, Одесі, Дніпропетровську, Краснограді Харківської області, тощо. Проте у місті Донецьку лише завдяки активній позиції віруючих та за сприяння Прокуратури м. Донецька у червні 2006 року було у судовому порядку скасовано як протиправне рішення виконкому Донецької міської ради, яким обмежувались права громадян на свободу мирних зібрань.

Не менш ганебним прикладом порушення прав віруючих громадян є доручення керівництва виконкому Ірпінської міської ради у Київській області у відповідь на звернення громади «Біблійна Церква» про проведення у місті дитячого літного табору, яким було заборонено «проведення заходів з дітьми в релігійних громадах».

Ускладнення державної реєстрації релігійних організацій та набуття ними статусу юридичної особи

Вже більше двох років залишається законодавчо невирішеною проблема “подвійної” реєстрації релігійних організацій, яка виникла із набуттям чинності Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців». Окрім цього у релігійних організацій під час реєстрації виникають і інші проблеми, пов’язані з непоодинокими випадками неможливісті державних реєстраторів коректно визначити “організаційно-правову форму” релігійних організацій та “дані про розмір статутного фонду” (джерела фінансування), що мають зазначатися у реєстраційній картці.

У місті Києві звичною вже стала незаконна і необґрунтована практика вимоги Управлінням у справах релігій Київської міської державної адміністрації від релігійних громад, що подають статут на державну реєстрацію, у своїй назві зазначати приналежність до певного району у місті Києві, фактично обмежуючи територіальну діяльність останніх визначеним районом. Такі вимоги посадовців можна розцінити як втручання у внутрішню діяльність релігійних організацій, оскільки Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» не передбачено державну реєстрацію статутів релігійних організацій на рівні районів у місті. При цьому кричущими правопорушеннями є наявні факти відмови у реєстрації статутів кількох релігійних громад, які відмовлялись вносити зазначені зміни у свою назву (як приклад, реєстрація статуту релігійної громади «Церква євангельських християн “Місто на пагорбі”»).

Образа релігійних почуттів віруючих та розпалювання релігійної ворожнечі у засобах масової інформації

Своє продовження і у 2006 році знайшла практика розповсюдження у засобах масової інформації (телебачення, газети, Інтернет-видання тощо) матеріалів, які прямо або опосередковано ображають релігійні почуття віруючих різних віросповідань та безпосередньо розпалюють релігійну ворожнечу. Серед них можна назвати програми, фільми та публікації, які були спрямовані на дискредитацію певних конфесійних напрямків, а також такі, що взагалі заперечують доцільність толерантного відношення до віруючих окремих конфесій та існування релігійної свободи взагалі.

Прикладами таких програм на телебаченні можна назвати: телепрограма “Цілком таємно. Секти”, що транслювалась 6 лютого 2006 року телекомпанією “СТБ”; Круглий стіл на тему «Віра. Суспільство. Політика»”, який транслювався на Столичному телеканалі “Київ” 4 квітня 2006 року з повторами у рамках авторської програми «5 хвилин з Володимиром Заманським»; спеціальні репортажі про харизматичні церкви на каналі ICTV у програмі „Факти з Оксаною Соколовою” (за 10 вересня 2006 року та інші); окремі випуски програми "Чистосердечное признание" на ТРК «Україна»; трансляція в ефірі Державної Телерадіокомпанії «Крим» 2 листопада 2006 року телевізійного фільму під назвою «Невесты Аллаха» з циклу «Совершенно секретно» російської телекомпанії НТВ, в якому містились численні кадри з війни в Чечні, супроводжуваних суб’єктивними і не завжди адекватними оцінками авторів; та інші телепрограми.

Продовжують з’являтися в ефірі регіональних телеканалів фільми, що мають наслідком не толерантне та вороже ставлення до протестантських церков, зокрема, фільм «Замах на свободу», що був створений громадською організацію «Спілка захисту сім’ї та особистості», м. Київ; фільми «Релігія. Політика. Екстремізм» та «Золоте теля», створені Дніпропетровським Центром допомоги жертвам деструктивних культів «Діалог» тощо.

Зазначені та інші подібні програми і фільми як наслідок призвели до появи багатьох відкритих листів і звернень з боку віруючих та керівників євангельських протестантських церков з вимогою до органів влади припинити трансляцію телепередач про так звані “тоталітарні секти”, в яких викривлено та недостовірно подається інформація про діяльність євангельських церков, перекручуються факти та робиться монтаж відеосупроводження для підсилення враження від необ’єктивно висвітленої інформації. Також і кримськотатарські журналісти називали показаний на ТРК «Крим» фільм маніпулятивним і таким, що створює ґрунт для подальших політичних спекуляцій на темі ісламу та мусульманської громади в Криму.

Не рідкістю у 2006 році також були публікації у пресі, які за змістом фактично загострювали конфлікт між православними церквами, а також розпалювали релігійну ворожнечу по відношенню до харизматичних протестантських церков, називаючи останніх «сектами» або «тоталітарними культами» (наприклад, стаття «Приглашение в секту» в Київському виданні «Українська газета. Русский вариант» № 5 (54) від 1-7 лютого 2006 року; публікація «Православная церковь предупреждает: Осторожно! Сектанты!» в газеті «Ровеньковские вести» Луганської обл.). Характерним є також, що подібні програми та публікації частіше не мають під собою переконливих і підтверджених фактів щодо деструктивності релігійних громад, яких зображують у сюжеті, а відсутність чіткої визначеності щодо назви такої релігійної громади чи течії призводить до того, що під ярлик «секта» підпадають навіть протестантські церкви з багаторічною історією існування на теренах України (баптистські, п’ятидесятницькі, лютеранські та інші).

У цьому контексті продовжує непокоїти позиція Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Державного комітету України у справах національностей і релігій (колишній Державний департамент у справах релігій), які вживають не достатньо дієві механізми захисту суспільства від необ’єктивної та подекуди замовної інформації про діяльність окремих релігійних конфесій, що призводить до збурення суспільства, розпалювання релігійної ворожнечі та створює реальну загрозу національній безпеці України. Без уваги правоохоронних органів залишаються і офіційні публікації релігійних організацій та листівки з образливою інформацією, спрямованою проти окремих конфесій та національних меншин, оскільки відсутність належної реакції з боку держави та безкарність за розпалювання релігійної ворожнечі стимулює поширення цього явища.

Висновки

В Україні вже давно назріла необхідність реформування судової гілки влади та системи правоохоронних органів з метою забезпечення верховенства права та запровадження дієвих механізмів захисту порушених прав громадян. При цьому сфера свободи совісті та віросповідання не є виключенням. Тому в багатьох випадках проблемні питання не можуть бути вирішенні лише змінами до законодавства про свободу совісті чи прийняттям відповідних підзаконних нормативних актів щодо діяльності релігійних організацій.

На жаль, релігійна свобода в Україні часто залежить від політичної кон’юнктури і не має загальнодержавного бачення розвитку. Через це існуючі надбання у цій сфері можуть бути втрачені, якщо держава не буде належним чином реагувати на зазначені вище негативні тенденції. В цих умовах важливою є активна громадська позиція церков і релігійних організацій, які у конструктивному діалозі можуть донести до державних органів влади необхідність забезпечення незмінності та дотримання високих стандартів релігійної свободи, що сформувалися в українському суспільстві за період незалежності.